Постанова № 38970446, 14.05.2014, Кіровоградський окружний адміністративний суд

Україна КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2014 року Справа № П/811/1173/14

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача - Залещика П.К.,

відповідача - Філоненка Д.В., Бабенка Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Приватного малого підприємства Науково-виробничої фірми "КІТ" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просить, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000132202 від 06 лютого 2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним, необґрунтованим та безпідставним, не відповідає фактичним обставинам справи, а також таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України. Зокрема, посилався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" в рамках укладеної угоди, яка є нікчемною, оскільки правочин, за наслідками укладення якого, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, спрямовано на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Крім того, вказував на те, що на час здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, останнього було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво платника ПДВ.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України. Оскільки, договір, укладено позивачем з ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" без наміру створення правових наслідків. Також зазначав, що позивачем порушено вимоги п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 606310 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Приватне мале підприємство Науково-виробнича фірма "КІТ" зареєстровано як юридична особа 25.12.1991р. виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради, та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ як платник податків. (т.1 а.с.33-38)

Судом встановлено, що Кіровоградською ОДПІ на підставі наказу №48 від 14.01.2014р. (т.1 а.с.40) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" за період з 01.04.2013р. по 30.06.2013р., за результатами якої складено акт №11/11-23-22-02/13748444 від 21.01.2014р. (т.1 а.с.43-59)

Відповідно до даного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ в частині взаємовідносин з ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" на загальну суму 606310 грн., в тому числі за квітень 2013р. на суму 363174 грн., травень 2013р. - 112289 грн., червень 2013р. - 130847 грн..

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 06 лютого 2014 року №0000132202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 909466 грн., у тому числі 606310 грн. - за основним платежем та 303156 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с.18).

Позивач, не погодившись з даним податковим повідомленням-рішенням, подав скаргу. (т.1 а.с.65-69) За результатами адміністративного оскарження, рішенням ГУ Міндоходів у Кіровоградській області №3369/10/11-28-10-01-08 від 09.04.2014р. оскаржуване податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення. (т.1 а.с.72-76)

Судом встановлено, що 01.04.2013р. між позивачем (Покупець) та ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" (Продавець) укладено договір поставки №ДГ-0000016, згідно якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця, а Покупець - прийняти й оплатити, відповідно до умов даного договору, товар. (т.1 а.с.89-90).

Факти отримання позивачем від ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" товару згідно даного договору підтверджуються: видатковими накладними РН-0000255 від 29.04.2013р., РН-0000256 від 29.05.2013р., РН-0000294 від 27.06.2013р., (т.1 а.с.92, 95, 99); податковими накладними №357 від 29.04.2013р., №589 від 29.05.2013р., №947 від 27.06.2013р. (т.1 а.с.93, 96, 98); рахунками-фактурами №СФ-0000255 від 29.04.2013р., №СФ-0000256 від 29.05.2013р., №СФ-0000294 від 27.06.2013р. (т.1 а.с.91, 94, 97).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за квітень 2013 р. у сумі ПДВ - 363174 грн., травень 2013р. - 112289 грн., червень 2013р. - 130847 грн., що встановлено податковим органом під час перевірки останнього та про що свідчать податкові декларації з ПДВ з додатком 5 та реєстри виданих та отриманих податкових накладних. (т.1 а.с.197-250)

Позивачем за отриманий товар, перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" його вартість, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.100-110) та випискою по рахунку з банку (т.2 а.с.144-204).

Представник позивача в судовому засіданні зазначав, що перевезення товару здійснювалось фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, про що надано відповідні докази (т.2 а.с.2-14).

Відповідно до пп.14.1.179, 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.1,2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

До того ж, з аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" також слідує, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару, використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме накладними на внутрішнє переміщення, актами списання, договорами, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.111-130, т.2 а.с.21-).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

До того ж, за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України №21-47а10 від 31.01.2011р., чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тими, які не були постачальниками товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" товару, згідно вищезазначеного договору, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" ПДВ до податкового кредиту у квітні 2013 р. у розмірі ПДВ - 363174 грн., травні 2013р. - 112289 грн., червні 2013р. - 130847 грн..

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" не мали реального характеру. Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договору та його виконання, останній був та є зареєстрованим в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платником податку на додану вартість (т.1 а.с.87, 88, 147).

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зазначений договір поставки між позивачем та ТОВ „ТД „Дана-Дніпро" є дійсним та не був оскаржений в судовому порядку, тобто є таким, на підставі якого виникли права і обов'язки сторін даної угоди.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях з актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ „ТД „Дана-Дніпро". (т.1 а.с.164-168, 169-176)

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованим правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договору вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних функцій контролюючих органів є здійснення контролю за своєчасністю подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів. Жодним законом не передбачено право контролюючого органу (податкової інспекції) самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і статтями 19-1, 20 Податкового кодексу України, відповідно до яких контролюючим органам не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Недійсність правочину між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ЦК України відносно того, що укладений ним правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договір, сторонами якого є позивач та ТОВ „ТД „Дана-Дніпро", укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а саме відповідачем не доведено правомірність збільшення позивачу грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 909466 грн., у тому числі 606310 грн. - за основним платежем та 303156 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 487,20 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ПМП НВФ "КІТ".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 06 лютого 2014 року №0000132202.

Присудити Приватному малому підприємству Науково-виробнича фірма "КІТ" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 487,20 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 19.05.2014 р.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина