Рішення № 38962396, 27.05.2014, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2014 р. Справа № 909/477/14

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , при секретарі судового засідання Конашенко О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: приватного підприємства "Аресконт", вул. Довженка, 9 "Б", кв. 79, м.Івано-Франківськ,76005

до відповідача: відділу освіти Галицької районної державної адміністрації, вул. Винниченка,8, м.Галич, Івано-Франківська область,77100

про стягнення 25290,00 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: представник в. о директора ПП "Аресконт" ОСОБА_1, наказ №114/1/03-14 від 18.03.14

від позивача: представник ОСОБА_2,, (довіреність №35/03-АВ від 25.03.14)

від відповідача: представник ОСОБА_3, (довіреність №1 від 26.05.14 )

ВСТАНОВИВ:

приватне підприємство "Аресконт" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відділу освіти Галицької районної державної адміністрації про стягнення 25290,00грн.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням відповідачем прийнятих на себе зобов"язань згідно договору №30/01-14 від 27.01.14 в частині оплати наданих позивачем послуг.

В судовому засіданні представники позивача подали заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх.№ 7509/14 від 27.05.14) та підтримали заявлений позов з підстав, викладених у позовній заяві з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Враховуючи закріплений ст.129 Конституції України принцип диспозитивності учасників судового процесу, зокрема, диспозитивний характер прав позивача, який визначений ст.22 ГПК України щодо права позивача до прийняття рішення у справі збільшити розмір позовних вимог, суд розглядає позов згідно поданої заяви. Таким чином, предметом спору є стягнення з відповідача 33290,00грн.

Представник відповідача щодо позову заперечив, подав відзив на позовну заяву вх.№7998/14 від 27.05.14, вказав на те, що заборгованість перед позивачем виникла у зв"язку з відсутністю бюджетного фінансування та з посиланням на ст.614 Цивільного кодексу України зазначив про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

27.01.14 між приватним підприємством "Аресконт"(охорона) та відділом освіти Галицької районної державної адміністрації (клієнт) укладено договір №30/01-14 на централізовану охорону об"єкта. Згідно п.1.1 даного договору клієнт зобов"язався передати, а охорона, в свою чергу, - прийняти під охорону приміщення шкіл.

Відповідно до п.1.2 договору, сума вартості послуг визначається сторонами на основі розрахунку, що додається до договору (додаток №1) і становить 8000,00грн. на місяць. Термін дії умов розрахунку - з 27.01.14 по 31.03.14.

01.04.14 між сторонами у справі укладено договір №139 на тих же умовах, що й договір №30/01-14. Згідно додатку до договору №139 сторони визначили термін дії умов розрахунку з 01.04.14 по 31.12.14.

Пунктом 3.10 договорів №30/01-14 та №139 сторони визначили обов"язок клієнта своєчасно (щомісячно) вносити плату за послуги охорони.

На підставі матеріалів справи (зокрема, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень - травень 2014 року, які підписані відповідачем без жодних зауважень та заперечень та скріплені його печаткою та акта звірки взаєморозрахунків ) судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем в період з січня по травень 2014 року надавалися відповідачу обумовлені договором послуги, проте відповідач прийняті на себе договірні зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого заборгованість відповідача перед позивачем на момент прийняття рішення становить 33290,00грн.

Доказів погашення заборгованості відповідачем суду не подано.

За змістом ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір. Аналогічні положення закріплено у ст.174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Оскільки договори №30/01-14 та №139 за своєю правовою природою є договорами про надання послуг, до них застосовуються положення глави 63 Цивільного кодексу України.

В силу ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст.903 ЦК України). Наведена правова норма кореспондується зі ст.530 ЦК України, згідно якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови пункту 3.10 договорів №30/01-14 та №139, плата за послуги охорони вноситься щомісячно.

За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Наведені правові норми кореспондуються зі статтею 193 Господарського кодексу України: субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України передбачено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 33 ГПК України покладено обовязок на кожну зі сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував. Заперечення представника відповідача проти позову з огляду на відсутність бюджетного фінансування, яке виключає вину відповідача в силу статті 614 Цивільного кодексу України, судом до уваги не приймається з огляду на наступне.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовязаннями, а згідно статей 525, 526 Цивільного та 193 Господарського кодексів України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 617 Цивільного кодексу України). Наведена правова норма кореспондується зі статтею 218 Господарського кодексу України. Таким чином, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобовязання. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 №11/446, яка, відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України.

З огляду на встановлення судом факту порушення відповідачем договірних зобов"язань, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Судовий збір за правилами ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст.124 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.11, 96, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 614, 617, 629, 901 Цивільного Кодексу України, ст.ст.173, 174, 218 Господарського кодексу України, керуючись ст.ст. 33, 49, ст. 82 - 85, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов приватного підприємства "Аресконт" до відділу освіти Галицької районної державної адміністрації про стягнення 33290,00грн. задовольнити.

Стягнути з відділу освіти Галицької районної державної адміністрації (вул.Винниченка, 8, м.Галич, код ЄДРПОУ 02143494) на користь приватного підприємства "Аресконт"(АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 33162207) 33290,00(тридцять три тисячі двісті дев"яносто гривень) основного боргу та 1827,00(одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 30.05.14

Суддя Максимів Т. В.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

______ ОСОБА_4 30.05.14