Рішення № 38962367, 28.05.2014, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2014 р. Справа № 909/325/14 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Булки В.І., при секретарі судового засідання Бабенецькій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

АДРЕСА_1,

до відповідача: Приватного підприємства "Агрополіс МЧ",

вул.Довбуша, буд.8, с.Уринів, Тисменицький р-н.,

Івано-Франківська обл., 77423,

про стягнення помилково перерахованої суми коштів в розмірі 41 580,00грн; та 332,64грн. інфляційних втрат, 1 729,27грн. - 3% річних,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2- представник, (довіреність №6857 від 15.04.14);

від відповідача: Чуй В.С. - представник, (довіреність №01 від 16.04.14),

встановив: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Агрополіс МЧ" про стягнення помилково перерахованої суми коштів в розмірі 41 580,00грн; та 332,64грн. інфляційних втрат, 1 729,27грн. - 3% річних.

В засіданні суду оголошувалась перерва до 28.05.14.

Представник позивача позовні вимоги підтримує, просить суд позов задоволити, свої обґрунтування виклав у позовній заяві. Однак, вимогу ухвал суду від 03.04.14, 17.04.14, 29.04.14,13.05.14 не виконав, а саме: не надав суду докази які підтверджують відправлення відповідачу листа-претензії №1. В засіданні суду представник позивача стверджує, що позивачем 06.11.12 помилково перераховано на розрахунковий рахунок відповідача кошти в розмірі 41 580,00грн.

Представник відповідача заперечує проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву б/н від 28.04.14 (вх.№6690/14 від 29.04.14). Зазначає, що позивачем згідно рахунку від 02.11.12 наданого відповідачем, проведено оплату за товар (пиломатеріали), який і був відвантажений позивачу, що підтверджується накладною №15/12 від 06.11.12.

Представник позивача надав суду заперечення на відзив №103 від 12.05.14 (вх.№7212/14 від 13.05.14). Вважає, що копія накладної №15/12 від 06.11.12 не є належним та допустимим доказом у даній справі.

Ухвалою суду від 13.05.14, в порядку ст.30 Господарського процесуального кодексу України, викликано в засідання суду компетентного працівника Тисменицької об'єднаної Державної податкової інспекції ГУ Міндоходів в Івано-Франківській для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (що стосується: відображення Приватним підприємством "Агрополіс МЧ" податкового кредиту з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за листопад 2012 року із вказівкою на накладну №15/12 від 06.11.12 та інформацію про відображення у податковій звітності Приватного підприємства "Агрополіс МЧ" накладної №15/12 від 06.11.12; що стосується уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок Приватним підприємством "Агрополіс МЧ").

На адресу суду від Тисменицької ОДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області надійшов лист №1409/10/09-13-10/491 від 22.05.14 (вх.№7921/14 від 23.05.14). Крім того, в засіданні суду 27.07.14 представник Тисменицької ОДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області надав пояснення та вказує на те, що:

- Приватне підприємство "Агрополіс МЧ" задекларувало податкові зобов'язання по податковій накладній №15/12 від 06.11.12 згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок 30.04.14 - 34 650,00грн. в тому числі ПДВ 6 930грн.;

- дана сума відображена в розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів в розділі 1 в рядку інші, так як контрагент, покупець, позивач, не є платником податку на додану вартість.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи вимоги чинного законодавства та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заслухавши пояснення присутніх в засіданні суду представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Матеріали справи містять платіжне доручення №31 від 06.11.12 на суму 41 580,00грн., з якого вбачається, що:

- платником є Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач);

- одержувач - Приватне підприємство "Агрополіс МЧ" (відповідач);

- призначення платежу - "попередня оплата за пиломатеріали згідно рахунку від 02.11.12 в т.ч. ПДВ 6 930,00грн.".

В засіданні суду представник позивача стверджує, що дана сума грошових коштів була перерахована відповідачу помилково. Вважає, що отримані відповідачем кошти є ніщо інше як набуття майна без достатньої правової підстави і їх може бути витребувано відповідно до положень ст.1212 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що направив відповідачу лист (б/н та б/д) в якому просив повернути помилково перераховані кошти.

Представник відповідача повідомив, що даний лист на адресу відповідача не надходив. Крім того, докази направлення листа відповідачу у позивача відсутні.

05.03.14 позивач направив на адресу відповідача претензію №2 з вимогою сплатити заборгованість у розмірі 43 531,81грн. (41 580,00грн., 328,48грн. інфляційні втрати, 1 623,33грн. - 3% річних). Факт направлення претензії представник позивача підтверджує фіскальним чеком №0665 від 07.03.14 та описом вкладення у цінний лист від 07.03.14, копії яких знаходяться в матеріалах справи і є додатками до позовної заяви.

Відповідач отримав претензію 13.07.14, про що свідчить відмітка в рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (копія наявна в матеріалах справи).

Відповідач в засіданні суду заперечує проти позовних вимог та зазначає, що 02.11.12 Приватне підприємство "Агрополіс МЧ" надало на вимогу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 рахунок на оплату за пиломатеріали в розмірі 41 580,00грн., про що і було обумовлено в телефонній розмові. 06.11.12 позивачем оплачено вказану суму за пиломатеріали, що підтверджується платіжним дорученням №31 від 06.11.12 на суму 41 580,00грн. В свою чергу, того ж числа прибув транспорт від позивача на який було відвантажено та відпущено пиломатеріали на оплачену суму. Даний факт підтверджується накладною №15/12 від 06.11.12. Оригінал даної накладної судом оглянуто в засіданні суду, копія - знаходиться в матеріалах справи.

Представник позивача заперечує проти наданих представником відповідача аргументів.

За прострочення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, 332,64грн. інфляційних втрат та 1 729,27грн. - 3% річних.

На думку позивача, станом на день звернення позивача до господарського суду Івано-Франківської області заборгованість відповідача перед позивачем становить:

- 41 580,00грн. помилково перерахованої суми коштів, 332,64грн. інфляційних втрат, 1 729,27грн. - 3% річних.

Беручи до уваги викладене вище суд вважає за правильне в позові відмовити та виходить з наступних підстав.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї статті застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ст. 1213 Кодексу набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування, чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного статтею 1212 Цивільного кодексу України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Як вбачається із позовної заяви та із пояснень представника позивача в засіданнях суду, правовою підставою для повернення коштів позивач вказує на положення статті 1212 Цивільного кодексу України - про набуття майна без достатньої правової підстави.

Аналіз положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

- по-перше, має місце набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;

- по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;

- по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Факт набуття відповідачем коштів у сумі 41 580,00грн. підтверджується матеріалами справи (платіжним дорученням №31 від 06.11.12). Однак, матеріалами справи підтверджується і відвантаження товару позивачу на суму 41 580,00грн. (накладною №15/12 від 06.11.12). Крім того, позивачем зазначено в платіжному дорученні одержувачем платежу

Приватне підприємство "Агрополіс МЧ"; позивачем вірно вказано код ЄДРПОУ відповідача та рахунок відповідача в конкретній банківській установі. Більше того, в графі призначення платежу зазначено - попередня оплата за пиломатеріали згідно рахунку від 02.11.12. На вимогу ухвали суду від 03.04.14 позивачем не надано суду рахунку за пиломатеріали від 02.11.12.

Рахунок-фактура - це документ, що надається продавцем покупцеві і вміщує перелік товарів, їх кількість і ціну, по якій вони будуть поставлені покупцеві, формальні особливості товару (колір, вага і т. д.), умови постачання і відомості про відправника і одержувача. Рахунок-фактура є основним документом, згідно з яким оплачуються отримані товари чи послуги відповідно до вказаних умов. Рахунок (рахунок-фактура) носить лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлення (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги.

Проаналізувавши зазначене вище судом встановлено, що твердження позивача про помилкове перерахування на розрахунковий рахунок відповідача коштів в розмірі 41 580,00грн. є хибним. Помилкові перекази трапляються тоді, коли платник у розрахунковому документі при ініціюванні переказу неправильно зазначає банківські реквізити отримувача, призначення платежу або завищує суму переказу, зазначення неіснуючого номера договору чи рахунку-фактури. Відповідальність за такі помилки несе тільки платник.

Суд також бере до уваги пояснення представника Тисменицької ОДПІ Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області, які підтвердили, що Приватне підприємство "Агрополіс МЧ" задекларувало податкові зобов'язання по податковій накладній №15/12 від 06.11.12 згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок 30.04.14 - 34 650,00грн. в тому числі ПДВ 6 930грн. та дана сума відображена в розшифровці податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів в розділі 1 в рядку інші, так як контрагент, покупець, позивач, не є платником податку на додану вартість. Матеріали справи містять копії: податкової накладної, додатку №5 до податкової декларації з податку на додану вартість, уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок.

Позивачем не доведено, що діями відповідача порушені його права.

При цьому суд критично ставиться до твердження позивача, що відповідачу направлялась претензія №1 з вимогою повернути позивачу 41 580,00грн, бо як вбачається із цього листа він не містить ні номера, ні дати та немає доказів направлення позивачу. Тобто, позивач тільки 05.03.14 року (претензія №2), а саме: через 1 рік 4 місяці, після здійснення платежу в розмірі 41 580,00грн., звернувся до відповідача з вимогою про повернення помилково сплачених коштів. Даний факт свідчить про приховування позивачем достовірної інформації щодо мети перерахування коштів відповідачу та отримання товару (пиломатеріалів) від відповідача. Крім того, дійсні обставини спору підтверджують факт добросовісного набуття відповідачем коштів, оскільки відповідач відвантажив пиломатеріали. Більше того, відповідач не знав і не міг знати протягом 1р. 4м. про наміри позивача повернути кошти, які позивач вважає помилково перерахованими, юридична оцінка чинності якого і зумовила виникнення спору (та заявлення позову у даній справі).

Оскільки позивачем не доведено перед судом наявність саме помилки у перерахуванні коштів відповідачу в розмірі 41 580,00грн., то і вимога про стягнення 332,64грн. інфляційних втрат та 1 729,27грн. - 3% річних, за прострочення виконання зобов'язання, не підлягає до задоволення у зв'язку з тим, що за своєю правовою природою є похідною від основної позовної вимоги.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Усі доводи позивача, викладені в позовній заяві та надані в судових засіданнях судом досліджено, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та недоведені та такі, що не спростовують обставин справи. Враховуючи наявні матеріали справи та вимоги чинного законодавства України суд прийшов до висновку, що відповідачем надано достатньо доказів вжиття усіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Судові витрати, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.124 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.509,526,1212 Цивільного кодексу України, ст.ст.33,34,43,49, 82 -83 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

відмовити в позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Агрополіс МЧ" про стягнення помилково перерахованої суми коштів в розмірі 41 580,00грн; та 332,64грн. інфляційних втрат, 1 729,27грн. - 3% річних.

Судові витрати залишити за позивачем, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.05.14.

Суддя Булка В.І.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"

Помічник судді Гандера М.В. 29.05.14