Ухвала суду № 38958308, 27.05.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0606/919/2012 Головуючий у 1-й інст. Криницький Л.В.

Категорія 51 Доповідач Косигіна Л. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області

в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.

суддів: Талько О.Б., Григорусь Н.Й.

при секретарі Трохимчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Азалія" про стягнення заборгованості по зарплаті та середнього заробітку за час затримки розрахунку

за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Азалія" (надалі "Азалія")

на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за серпень, вересень та половину жовтня 2011 року, середній заробіток за час затримки розрахунку з часу звільнення по день прийняття рішення. Зазначив, що він працював на посаді директора ПП "Азалія" з 07.07.2011 року до 14.10.2011 року, середня заробітна плата становила 1200 грн. Після звільнення підприємство не провело з ним розрахунку, довідку про наявність заборгованості не видало, внаслідок чого він вимушений був звернутися до суду за захистом порушених прав.

Рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 05.04.2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Азалія" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 1671 грн. 43 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку - 20018 грн. 18 коп., та на користь держави 229 грн. 70 коп. судового збору. Рішення допущено до негайного виконання в межах платежу за один місяць. У задоволенні решти вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ПП "Азалія", посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зокрема, вказує на те, що позивача звільнено з роботи на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін. Отже, на момент його звільнення між сторонами досягнута домовленість про умови звільнення та проведення розрахунку, що свідчить про відсутність заборгованості по заробітній платі. Крім того, судом не взято до уваги, що ОСОБА_1 при звільненні умисно приховав (або знищив) відомості про отримання заробітної плати за вересень-жовтень 2011 року. З позовом до суду він звернувся лише в травні 2012 року, а суд в порушення вимог ч. 2 ст. 235 КЗпП України, стягнув середній заробіток за період більше ніж один рік.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 5 п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року за № 13 передбачено, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення, з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора ПП "Азалія" з 07.07.2011 року по 14.10.2011 року, в день звільнення був на роботі, його середньомісячна заробітна плата становила 1200 грн. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та визнаються сторонами.

З довідки ПП "Азалія" № 11/06 від 11.06.2012 року (а.с. 11) вбачається, що ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата: у серпні 2011 року - 1200 грн., у вересні 2011 року - 1200 грн., у жовтні 2011 року - 571 грн. 43 коп.

На підтвердження проведення розрахунку відповідачем надано суду платіжні відомості про видачу заробітної плати: за серпень 2011 року в сумі 1053 грн. 86 коп. (за відрахуванням податків та обов'язкових платежів), за жовтень 2011 року, аванс в сумі 100 грн. (а.с. 20, 73). Вказані відомості підписані позивачем, який під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції погодився, що він підписав їх, а тому просив стягнути заборгованість за відрахуванням вказаних сум.

Є безпідставними доводи апелянта про те, що суд при розгляді справи не врахував положення ч. 2 ст. 235 КЗпП України та стягнув середній заробіток за час затримки розрахунку понад один рік, враховуючи наступне.

Встановлено, що позивача звільнено з роботи 14.10.2011 року, до суду він звернувся 07.05.2012 року. Під час апеляційного розгляду ОСОБА_1 пояснив, що він деякий час чекав та сподівався, що підприємство виплатить йому заробітну плату, оскільки засновник ПП "Азалія" є братом його дружини, та обіцяв в найближчій час провести розрахунок.

Крім того, з роз'яснень, викладених у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" вбачається, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул і за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника (ч. 2 ст. 235 КЗпП України). При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

З матеріалів справи вбачається, що дана справа тривалий час перебувала в провадженні суду першої інстанції з 07.05.2011 року по 05.04.2013 року у зв'язку з тим, що представником відповідача (засновник ПП "Азалія") заявлялися чисельні клопотання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви для подання доказів, зупинення провадження до розгляду іншої справи тощо. Доказів того, що позивач не з'являвся в судове засідання або вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи в матеріалах справи відсутні.

Також, є необґрунтованими доводи апелянта про те, що підприємство повністю розрахувалося з позивачем, а ОСОБА_1 не передав всі бухгалтерські документи під час звільнення та знищив відомості про отримання заробітної плати.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Володарсько-Волинського районного суду від 19.12.2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 18.12.2013 року відмовлено у задоволенні позову ПП "Азалія" до ОСОБА_1 про зобов'язання передати товарно-матеріальні цінності, печатку, штамп, документи господарської діяльності, відомості по заробітній платі, стягнення коштів. Під час розгляду цієї справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 25.11.2011 року згідно акту прийому-передачі передав засновнику всі товарно-матеріальні цінності. Доказів того, що в розпорядженні ОСОБА_1 перебувають печатка, штамп, бухгалтерські документи, судом не здобуто.

Крім того, слід зазначити, що надані представником відповідача письмові пояснення інших працівників підприємства про те, що у них немає заборгованості по заробітній платі, податковий розрахунок сум доходу ПП "Азалія", відомості про нарахування заробітної плати працівникам підприємства, довідка про середню заробітну плату (доход) позивача (для розрахунку виплат на випадок безробіття) не є належними доказами на підтвердження того, що позивачу в повному обсязі була сплачена заробітна плата у вересні - жовтні 2011 року. Вказані докази підтверджують тільки нарахування заробітної плати ОСОБА_1 та її виплату іншим працівникам.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підприємство не провело повного розрахунку з позивачем під час його звільнення та правильно стягнув заборгованість по заробітній платі в сумі 1671 грн. 43 коп. (зарплата за вересень, жовтень 2011 року), середній заробіток в сумі 20018 грн. 18 коп. за весь час затримки розрахунку.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Азалія" відхилити, а рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 05 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Судді