Постанова № 38956288, 29.05.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2014 р. Справа № 922/2066/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Горбачова Л.П. , суддя Потапенко В.І.,

при секретарі Сіренко К.О.,

за участю представників сторін:

позивача - Ткачук Ю.В. (копія дов.№б/н від 22.05.2014р.),

відповідача - Коваленка О.О. (дов.№53 від 07.11.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лекхім" (вх.№955Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2014 року по справі №922/2066/13 (суддя Калініченко Н.В.),

за позовом Приватного акціонерного товариства "Лекхім", м.Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік", м.Харків,

про зобов'язання припинити виробництво та реалізацію товару, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ "Лекхім", як власник свідоцтва України №15785 на знак для товарів і послуг "Реналган", звернулося до господарського суду Харківської області з позовом про зобов'язання ПАТ "Фармстандарт-Біолік" припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу "Ренальган-Біолік" з посиланням, зокрема, на частину п'яту статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", частину першу статті 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" та статтю 4 Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.08.2013р. у задоволенні позову відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що відповідач у розумінні статті 500 Цивільного кодексу України має право попереднього користувача позначенням "Ренальган-Біолік", оскільки судом встановлено фактичні дані про використання ним такого позначення до дати подання позивачем заявки про реєстрацію торговельної марки за свідоцтвом України № 15785. Натомість реєстраційне посвідчення на лікарський засіб (розчин для ін'єкцій) "Реналган" належить не позивачеві у справі, а окремій юридичній особі - закритому акціонерному товариству "Лекхім-Харків".

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.10.2013р. рішення місцевого господарського суду у справі скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову. Дане судове рішення ґрунтується на висновках про те, що підстави для застосування положення статті 500 ЦК України у справі відсутні.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.01.2014р. у справі №922/2066/13 рішення господарського суду Харківської області від 01.08.2013 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.10.2013 у справі скасовано. Справу передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Скасовуючи вищезазначені судові акти, суд касаційної інстанції вказав на необхідність під час нового розгляду справи судом з'ясувати:

- обґрунтованість посилань позивача на Закон України «Про охорону прав на промислові знаки», оскільки матеріали справи не містять доказів наявності в ПАТ "Лекхім" патенту на промисловий зразок та неправомірного використання його відповідачем;

- наявність у відповідача права попереднього користувача на спірне позначення;

- правонаступництво ПАТ "Фармстандарт-Біолік" прав та обов'язків ОП "Біолік" за наявними в матеріалах справи Статутами: Орендного підприємства з виробництва імунологічних і лікарських препаратів "Біолік", Закритого акціонерного товариства "Харківське підприємство з виробництва імунобіологічних і лікарських препаратів "Біолік", Публічного акціонерного товариства "Харківське підприємство з виробництва імунобіологічних і лікарських препаратів "Біолік", ПАТ "Фармстандарт-Біолік";

- який суб'єкт господарювання є правонаступником Харківського підприємства з виробництва бактерійних препаратів «Біолек», що є стороною в договорі про спільну діяльність від 10.10.1994р. №СД-94012.

- факт того, що Тимчасова фармакопейна стаття від 29.04.1996р. на лікарський засіб "Реналган" затверджена саме у зв'язку з зобов'язаннями за договором про спільну діяльність від 10.10.1994 №СД-94012, пов'язаними з лікарським засобом "Ренальган".

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 березня 2014 року по справі №922/2066/13 у задоволенні позову відмовлено (а.с.77-а.с.84, том 6).

Приватне акціонерне товариство "Лекхім" з рішенням суду не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2014 року по справі №922/2066/13 та прийняти нове рішення, яким зобов'язати ПАТ "Фармстандарт-Біолік" припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу під назвою "Ренальган-Біолік". При цьому апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що в наданих відповідачем документах відсутні докази, які б підтверджували обов'язкову умову отримання права попереднього користувача - добросовісність діяльності по використанню або підготовці до використання торгівельної марки. Позивач вважає, що Тимчасова фармакопейна стаття від 29.04.1996 року не може бути доказом значної та серйозної підготовки відповідача до використання позначення «Ренальган».

07.05.2014р. від позивача надійшло клопотання (вх.№3599) про приєднання до матеріалів справи додаткових документів, в якому ПАТ «Лекхім» зазначає, що на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 08.05.2014р. надає оригінал платіжного доручення про сплату судового збору в сумі 35,50 грн. Також апелянт просить долучити до матеріалів справи договір №КП-02009 від 14.03.2002р. та додатки до вказаного договору, на підтвердження виконання договору про спільну діяльність №СД -94012 від 10.10.1994р. та того факту, що АТ «Лекхім» постачало відповідачу фармацевтичні субстанції та допоміжні матеріали для виготовлення лікарського засобу під назвою «Ренальган».

Колегія суддів, розглянувши клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів, дійшла висновку про долучення вищезазначених документів до матеріалів справи.

08.05.2014р. до суду від ПАТ "Фармстандарт-Біолік" надійшла заява (вх.№3631) про застосування строків позовної давності, в якій відповідач просить суд застосувати до відносин даного спору по справі №922/2066/13 загальний строк позовної давності у три роки.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2014р. розгляд справи відкладено на « 26» травня 2014р. о 10:00 год. Запропоновано сторонам у справі надати суду додаткові докази для повного, всебічного та об'єктивного встановлення фактичних обставин справи.

На виконання вимог вказаної ухвали суду 23.05.2014р. від апелянта надійшли письмові пояснення (вх.№4078) по справі, в яких позивач вказує на те, що патент на промисловий зразок в АТ «Лекхім» відсутній. У даній справі предметом спору є торговельна марка, а не промисловий зразок. Крім того, зазначає, що у позивача відсутній оригінал витребуваного судом договору про спільну діяльність від 10.10.1994р. №СД-9412, укладений між АТ «Лекхім» та Харківським підприємством з виробництва бактерійних препаратів «Біолек».

26.05.2014р. відповідач на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду надав належним чином засвідчені копії Статутів орендного підприємства з виробництва імунологічних і лікарських препаратів "Біолік", Закритого акціонерного товариства "Харківське підприємство з виробництва імунобіологічних і лікарських препаратів "Біолік", Публічного акціонерного товариства "Харківське підприємство з виробництва імунобіологічних і лікарських препаратів "Біолік", ПАТ "Фармстандарт-Біолік".

У судовому засіданні 26.05.2014р. представник апелянта (позивача) підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував з підстав, зазначених у відзиві (вх.№3630) на апеляційну скаргу. Так, зокрема, зазначає, що відповідач є власником реєстраційного посвідчення на лікарський засіб "Ренальган" №Р/98/64/19 від 10.03.1998р., яке надає право відповідачу на серійне виготовлення даного лікарського засобу. Зазначене реєстраційне посвідчення має посилання на ТФС №42У-20/33-222-96 як на підставу виготовлення лікарського засобу "Ренальган". Також відповідач вказує на те, що позивач просив господарський суд зобов'язати відповідача припинити виробництво та реалізацію саме лікарського засобу, а не використання торговельної марки. Просить суд апеляційну скаргу ПАТ "Лекхім" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 18.03.2014р. - без змін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, в межах вимог передбачених ст.101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ПАТ "Лекхім" є власником свідоцтва України № 15785 на знак "Реналган" для товарів 5 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (далі - МКТП): знеболюючі засоби, лікарські засоби для людини, фармацевтичні препарати; та для послуг 42 класу МКТП: консультації з питань фармацевтики, реалізація товарів 5 класу МКТП; дата подання заявки 23.05.1996р.

Відповідач - ПАТ "Фармстандарт-Біолік" виробляє та здійснює реалізацію лікарського засобу "Ренальган-Біолік".

Позивач, посилаючись на ч. 5 ст.16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", ч. 1 ст. 20 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" та ст.4 Закону України "Про захист від недоброякісної конкуренції" вважає, що такі дії відповідача є неправомірними та такими, що порушують охоронювані законом права та інтереси АТ "Лекхім" як власника свідоцтва на знак, оскільки обидва позначення "Ренальган" та "Реналган" відрізняються лише окремим елементом "ь". На думку позивача, АТ "Лекхім" має право вимагати від відповідача припинення виробництва та реалізації лікарського засобу зі схожим найменуванням.

Щодо обраного позивачем способу захисту - про зобов'язання припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу «Ренальган-Біолік», то судова колегія виходить з наступного.

Частина 3 статті 157 Господарського кодексу України передбачає, що свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.

Частиною 5 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачено, що свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг;

зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати.

Відповідно до частини першої статті 500 ЦК України будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

Право попереднього користувача може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання (частина друга статті 500 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. Порушенням прав власника свідоцтва вважається також використання без його згоди в доменних іменах знаків та позначень, вказаних у пункті 5 статті 16 цього Закону. На вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.

Вищий господарський суд України у п.3 Оглядового листа №01-8/974 від 14.12.2007р. «Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист прав на об'єкти інтелектуальної власності» зазначив, що відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 432 Цивільного кодексу України: - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу;- суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: - вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності; - вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності; - опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Відповідно до пункту 4 статті 5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг.

Отже, право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення вищезазначених норм закону, зокрема, ч.3 ст.157 ГК України та п. 6 ст.16 Закону "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", встановлюють право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати зареєстровану ним торговельну марку, однак не передбачають такого способу захисту позивача як зобов'язання відповідача припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, якими передбачені способи захисту судом прав та інтересів особи, колегія суддів, встановила, що обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів не передбачений нормами чинного законодавства, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на ст. 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», якою визначено неправомірне використання позначень, є помилковим, оскільки відповідальність за вчинення дій, визначених Законом як недобросовісна конкуренція, передбачено ст.20-ст.26 вказаного Закону.

Господарським судом Харківської області в рішенні від 18.03.2014р. у даній справі на виконання вказівок суду касаційної інстанції було встановлено, що Тимчасова фармакопейна стаття (ТФС № 42У-20/33-222-96) на розчин "Ренальган" для ін'єкцій, виробництва орендного підприємства "Біолік", який використовується у якості лікарського засобу, затверджену Фармакопейним комітетом МОЗ України 29 квітня 1996 р. є належним доказом та свідчить про здійснення відповідачем значної та серйозної підготовки щодо виробництва лікарського засобу "Ренальган", оскільки відповідно до ст. 11 Закону України "Про лікарські засоби", виробництво лікарських засобів здійснюється за технологічним регламентом з додержанням вимог фармакопейних статей та інших державних стандартів, технічних умов з урахуванням міжнародних норм щодо виробництва лікарських засобів.

Водночас, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про лікарські засоби" встановлено, що лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач здійснював виробництво лікарського засобу "Ренальган" на підставі реєстраційних посвідчень №Р/98/64/19 від 10.03.1998р., №П.05.03/06891 від 21.05.2003р., № UA/8492/01/01 від 04.07.2008р. та лікарського засобу "Ренальган-Біолік" на підставі реєстраційного посвідчення № UA/12131/01/01 від 13.04.2012 р.(а. с. 66- а.с.75, том 1). При цьому, реєстраційне посвідчення на лікарський засіб № Р/98/64/19 від 10.03.1998 р. має посилання на ТФС № 42У-20/33-222-96 як на підставу його виготовлення. Господарським судом Харківської області вірно встановлено, що дата затвердження ТФС № 42У-20/33-222-96 - 29.04.1996 р. передує по відношенню до дати пріоритету на знак для товарів і послуг № 15785 - 23.05.1996 р.

Крім того, суд першої інстанції, дослідивши положення договору № СД-94012 від 10 жовтня 1994 р., за наданою позивачем копією договору (а.с.85-а.с.89, том 1), дійшов висновку про неможливість документально встановити зв'язок з діями відповідача по підготуванню ним до виробництва лікарського засобу "Ренальган" в контексті положень договору № СД-94012 від 10 жовтня 1994 р.

В ході судового розгляду справи колегією суддів апеляційної інстанції було з'ясовано, що у позивача та відповідача відсутній оригінал договору про спільну діяльність від 10.10.1994 №СД-94012, укладений між АТ «Лекхім» та Харківським підприємством з виробництва бактерійних препаратів «Біолек». Пояснень щодо правонаступництва Харківського підприємства з виробництва бактерійних препаратів «Біолек», що є стороною в зазначеному договорі, сторони не надали.

Під час нового розгляду справи, господарський суд Харківської області дослідив Статути: Орендного підприємства по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік", Закритого акціонерного товариства "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік", Публічного акціонерного товариства "Харківське підприємство по виробництву імунобіологічних та лікарських препаратів "Біолік", Публічного акціонерного товариства "Фармстандарт-Біолік", дійшов висновку про те, що за хронологією державної реєстрації наведених статутів та аналізом змісту положень вказаних статутів, встановлено факт правонаступництва ПАТ "Фармстандарт-Біолік" прав та обов'язків ОП "Біолік".

З огляду на зазначене, господарський суд Харківської області, приймаючи оскаржуване рішення від 18.03.2014р. у даній справі, повною мірою дослідив та надав оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, виконав вказівки суду касаційної інстанції, які у відповідності до вимог статті 111-12 Господарського процесуального кодексу України, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Щодо поданої відповідачем до суду апеляційної інстанції заяви (вх.№3631) про застосування строків позовної давності, в якій він просить суд застосувати до відносин даного спору по справі №922/2066/13 загальний строк позовної давності у три роки, то колегія суддів, розглянувши зазначену заяву про застосування строків позовної давності, дійшла висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до п.2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної даності може стороні у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема, у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Згідно з пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач звертався до господарського суду Харківської області із заявою (вх.№6497) про застосування строків позовної давності.

Судом першої інстанції відмовлено в задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки господарський суд Харківської області, з'ясувавши, що позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача припинити виробництво та реалізацію лікарського засобу "Ренальган-Біолік" визнані судом такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не мають нормативного обґрунтування, а положення ч.3 ст. 157 ГК України та п. 6 ст.16 Закону "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" не передбачають такого способу захисту права, як припинення виробництва та реалізації товару, відмовив позивачу у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову за розглядом справи по суті, правомірно відмовив відповідачу у застосуванні строків позовної давності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи та у відповідності до норм чинного законодавства було прийнято рішення, а тому у апеляційного господарського суду відсутні підстави для його скасування.

Враховуючи вищезазначене, рішення господарського суду Харківської області 8 березня 2014 року по справі №922/2066/13 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Лекхім" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18 березня 2014 року по справі №922/2066/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 29.05.14

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Горбачова Л.П.

Суддя Потапенко В.І.