Рішення № 38954476, 22.05.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2014 р.Справа № 922/1324/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гонтарем А.Д.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет" (с. Тернова, Харківська обл.) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (с. Липці, Харківська обл.) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр-Автокраїна" (м. Київ) 3-я особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" (Харківська обл., селище Радгоспне) про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

позивача - Гашицька І.В. (довіреність від 24.03.2014 р.);

відповідача (ТОВ Харківська автомобільна торгівельна компанія") - Архіпова О.В. (довіреність від 24.03.2014 р.);

відповідача (ТОВ "Центр-Автокраїна") - Хоменко С.І. (довіреність від 23.04.2014 р.);

3-ї особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ агрофірма "Рассвет", звернувся до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія", в якій просить суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги (цесії) від 02.07.2013 р. №ЦА/Р015-38, укладеного між Іноземним підприємством "Центр-Автокраїна" та ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія". Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

28.04.2014 р. за вх. №14322 від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких він вказує, що не вбачає підстав для підтримання вимог по заяві про витребування доказів, наданої позивачем до суду разом із позовною заявою.

21.05.2014 р. за вх.№16740 від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі. Надані позивачем документи досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

21.05.2014 р. за вх.№16741 від представника позивача надійшло клопотання (вих. №20/05-14 від 20.05.2014 р.), в якому він просить суд витребувати у відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська автомобільна торгівельна компанія", оригінал протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" від 28.06.2013 р. №28/06/13; витребувати у відповідача 1 оригінал статуту ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", затвердженого протоколом загальних зборів учасників від 25.01.2014 р. №4; витребувати у відповідача 2, ТОВ "Центр-Автокраїна", оригінал рішення по іноземному підприємству "Центр-Автокраїна" від 25.06.2013 р. №25NP06/13/1; витребувати у відповідача 2 оригінал рішення Кантел Девелопмент Лімітед (Kantele development Limited) по іноземному підприємству "Центр-Автокраїна" від 04.07.2013 р. №04-KLD-07/13; витребувати у відповідача 2 оригінал статуту ІП "Центр-Автокраїна", затвердженого рішенням власника (засновника) від 25.06.2013 р.; призначити комплексну експертизу, яка включає в себе технічну експертизу документів та почеркознавчу експертизу.

22.05.2014 р. за вх.№16901/14 від представника позивача надійшли доповнення в обґрунтування позовних вимог до позовної заяви про визнання недійсним договору відступлення вимоги №ХАТК/Р015-09 від 09.06.2011 року. Надані позивачем документи досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Також 22.05.2014 р. за вх.№16901/14 від представника позивача надійшло клопотання про витребування господарським судом доказів по справі (вих. №22/05-14/1 від 22.05.2014 р.), в якому він просив витребувати у ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" договір відступлення вимоги від 02.07.2013 р. №ЦА/Р015-38, укладений між ним та ІП "Центр-Автокраїна", а також первинні документи, що підтверджують проведення між сторонами розрахунків за цим договором, а також витребувати у ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" первинні документи, що підтверджують проведення розрахунків за договором відступлення вимоги №ХАТК/Р015-09 від 09.06.2011 року, укладеним між відповідачем і ТОВ "Технотранс 2006".

Також 22.05.2014 р. за вх.№16943 від представника позивача надійшло клопотання (вих. №22/05-14/2 від 22.05.2014 р.), в якому просить винести ухвалу, якою повідомити прокуратуру Харківської області про розгляд справи для вирішення прокурором питання щодо вступу у дану справу.

В судовому засіданні 22.05.2014 р. представник позивача підтримав подані ним клопотання про призначення у справі комплексної експертизи, про витребування господарським судом доказів по справі, а також про повідомлення прокуратури Харківської області про розгляд справи для вирішення прокурором питання щодо вступу у дану справу.

Представники відповідачів у призначеному судовому засіданні 22.05.2014 р. проти клопотань представника позивача заперечили повністю.

Представник 3-ї особи в судове засідання не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Ухвали суду від 22.04.2014 р. та від 28.04.2014 р., що були направлені відповідачеві рекомендованим листом за його поштовою адресою, вказаною в наданому позивачем витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №601194 від 04.04.2014 р., повернулись до господарського суду з довідкою Укрпошти "Адресат не значиться", "Фірма не знаходиться".

Вирішуючи клопотання позивача про призначення у справі комплексної судової експертизи, суд виходить з наступного.

Господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань (ч.1 ст.41 ГПК України). Відповідно до п. 5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012 № 4, питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

В цьому разі обставини господарської справи свідчать, що відповідачем не надано документальних доказів, які б спростовували чи ставили б під сумнів факти, котрі підтверджені наданими до справи доказами, і таким чином тягли б за особою необхідність перевірки останніх за допомогою висновків експертів у спеціальних галузях знань. Заявником клопотання взагалі не доведено, що факти, котрі він хоче встановити за допомогою судових експертиз, мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Крім того, обставини справи свідчать про те, що факти, які заявник пропонує встановити за допомогою експертиз можуть бути встановлені й у інший спосіб - за допомогою письмових доказів. Такі обставини свідчать про те, що призначення у справі даних судових експертиз не сприятиме встановленню об'єктивної істини у справі та захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу, а навпаки, може лише зашкодити вирішенню спору, зважаючи на тривалість проведення даних експертиз.

В даному разі, на думку суду, обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів, достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи неодноразово відкладався для надання можливості ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо).

Суд також зазначає, що згідно з ч.3 ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

За таких обставин, клопотання позивача про призначення у справі комплексної судової експертизи залишається судом без задоволення.

Розглянувши клопотання представника позивача вх.№16747 від 21.05.14р. про витребування господарським судом доказів, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню, оскільки документи, зазначені в клопотанні, були надані представниками відповідачів в оригіналах для огляду в судовому засіданні.

Дослідивши клопотання представника позивача про повідомлення прокуратури Харківської області про розгляд справи для вирішення прокурором, питання щодо вступу у дану справу, суд не знаходить правових підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судових рішень господарських судів, заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду.

Поняття "прокурор" визначене у статті 56 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до статті 18 ГПК прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 № З-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України "Про прокуратуру" прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Статтею 29 ГПК передбачено представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи. Прокурор може вступити з власної ініціативи у справу, провадження в якій порушено за позовом інших осіб, на стороні як позивача, так і відповідача, або третьої особи чи особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої господарський суд вирішив питання про її права та обов'язки.

Згідно з частиною третьою статті 29 ГПК про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Суд зазначає, що законодавством України не передбачено ухвалення будь-яких окремих процесуальних документів з приводу вчинення прокурором зазначених дій, так само, як і можливості відмови господарським судом прокуророві у його вступу у справу, здійсненому шляхом повідомлення суду про свою участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Таким чином, закон не обмежує право позивача на подання письмового звернення до прокуратури з метою захисту своїх інтересів.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

08 жовтня 2009 року між 3-ю особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма "Рассвет" було укладено договір поворотної фінансової допомоги №ТТ/ФП001-335 (далі - Основний договір).

09 червня 2011 року між 3-ю особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Технотранс 2006" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська Автомобільна Торгівельна Компанія" було укладено договір відступлення права вимоги (цесії) № ХАТК/Р015-09, у відповідності до умов якого перший відповідач відступив на користь другого відповідача право вимоги від позивача основної заборгованості в розмірі 5150973,00 грн., яка виникла за вищезазначеним основним договором.

02 липня 2013 року між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківська Автомобільна Торгівельна Компанія" (кредитор 1) та відповідачем - Іноземним підприємством "Центр-Автокраїна" (кредитор 2) був укладений договір відступлення права вимоги (цесії) №ЦА/Р015-38, у відповідності до якого ТОВ "Харківська Автомобільна Торгівельна Компанія" відступив на користь ІП "Центр-Автокраїна" право вимоги від позивача (боржник) основної заборгованості в розмірі 5150973,00 грн., яка виникла за основним договором.

Як вбачається з матеріалів господарської справи № 922/1324/14 та з наданих під час розгляду справи пояснень сторін, у відношенні до 3-ї особи ТОВ "Технотранс 2006" ухвалою господарського суду Харківської області від 11.06.2012 року по справі № 5023/2567/12 було порушено провадження у справі про банкрутство. Постановою господарського суду Харківської області від 24.12.2012 року у даній справі ТОВ "Технотранс 2006" було визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру. Ухвалою від 28.01.2014 року ліквідатором ТОВ "Технотранс 2006" призначено арбітражного керуючого Немашкалова В.М. (свідоцтво НОМЕР_2 від 28.02.2013 року, код НОМЕР_1, АДРЕСА_1).

Як вбачається з матеріалів справи Іноземне підприємство "Центр-Автокраїна" було реорганізовано шляхом зміни організаційно-правової форми у Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр-Автокраїна" на правах правонаступництва, що підтверджується статутом останнього, протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Центр-Автокраїна" №03-KDL-03/14 від 03.03.2014 р. На момент вчинення оскаржуваного договору діяла редакція Статуту ІП "Центр-Автокраїна", зареєстрована 20.07.2012 року за № 10691050001028798.

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому зазначає про те, що вищенаведений договір відступлення права вимоги (цесії) №ЦА/Р015-38 від 02.07.2013 р. був укладений з порушенням приписів ст.203 Цивільного кодексу України та на думку позивача підлягає визнанню недійсним з огляду на наступне.

Як зазначає позивач, у відповідності до правил, встановлених статутом підприємства відповідача, ІП "Центр-Автокраїна", фізична особа ОСОБА_6, який підписав спірний договір цесії, не мав на момент укладення спірного правочину права підписувати від імені ІП "Центр-Автокраїна" правочини на суму, що перевищує 1 000 000,00грн. Всі правочини на суму, яка перевищує 1 000 000,00грн. укладаються виключно з дозволу загальних зборів підприємства ІП "Центр-Автокраїна".

Позивач наголошував, що спірний договір цесії укладений на суму 5 150 937,00 грн., що значно перевищує встановлений статутом відповідача, ІП "Центр-Автокраїна", граничний розмір суми правочинів, які мав право підписувати фізична особа ОСОБА_6 від імені ІП "Центр-Автокраїна".

Так, позивачем зазначається, що в порушення вимог Статуту підприємства відповідача ІП "Центр-Автокраїна", договір цесії було укладено без дозволу Загальних зборів товариства, про що вказує також відсутність на тексті договору цесії напису про погодження його загальними зборами відповідача ІП "Центр-Автокраїна".

Таким чином, зважаючи на те, що фізична особа, яка підписала оскаржуваний договір цесії - ОСОБА_6 не мав права підписувати вказаний правочин без дозволу Загальних зборів товариства, позивач стверджує про те, що вказаний правочин вчинений з порушенням ч.2 ст.203 ЦК України.

Крім того, позивач наголошував на тому, що у відповідності до правил, встановлених статутом підприємства ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", фізична особа ОСОБА_7, який підписав спірний договір цесії, не мав на момент укладення спірного правочину права підписувати від імені другого відповідача правочини на суму, що перевищує 2 500 000,00грн. Всі правочини на суму, яка перевищує 2 500 000,00грн. укладаються з дозволу Загальних зборів підприємства відповідача ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія". Однак, позивач стверджує, що оспорюваний договір цесії було укладено без дозволу вищого органу управління товариства, про що свідчить також відсутність в тексті договору напису про погодження його Загальними зборами відповідача ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія".

Отже, позивач посилається на те, що фізична особа, яка підписала оскаржуваний договір цесії - ОСОБА_7 не мав права підписувати вказаний правочин без дозволу Загальних зборів товариства, та стверджує про те, що вказаний правочин вчинений з порушенням ч.2 ст.203 ЦК України.

Враховуючи вищенаведені обставини, позивач зазначає, що оспорюваний договір цесії було укладено учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) з боку обох сторін та підлягає визнанню судом недійсним.

Позивач також стверджує, що він як боржник у зобов'язанні, несе ризик виконання зобов'язання неналежному кредитору, з посиланням на те, що виконання зобов'язання неналежному кредитору не звільняє боржника від виконання обов'язку належному кредитору.

Так, позивач наголошує на тому, що виконання позивачем (боржником за зобов'язанням) зобов'язання за договором фінансової допомоги на користь нового кредитора, буде вважатися неналежним і може спричинити подвійне стягнення з позивача заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги на користь первісного та нового кредитора.

Крім того, під час розгляду господарської справи № 922/1324/14, позивач, обґрунтовуючи свою позицію вказав, що укладений між сторонами договір відступлення права вимоги (цесії) від 02.07.2013 р. №ЦА/Р015-38 за своєю правовою природою є договором факторингу, так як містить усі ознаки та істотні умови договору факторингу.

Обґрунтовуючи вищенаведену позицію позивач посилається на наступне.

Відповідач, ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (кредитор 1), зобов'язався передати другому відповідачу, ІП "Центр-Автокраїна" (кредитор 2), грошові кошти за плату, розмір якої визначається договором.

Згідно з п. 5 оспорюваного договору, сума, яка передається у відповідності з даним договором вимоги складає 5 150 937 (п'ять мільйонів сто п'ятдесят тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 00 коп.

Пунктом 6 договору відступлення права вимоги (цесії) від 02.07.2013 р. №ЦА/Р015-38 встановлено, що за уступку права вимоги кредитор 2 зобов'язується сплатити кредитору 1 суму 5150937,00 грн. в строк до 31.12.2013 р.

Таким чином, позивач наголошує, що метою даного договору є передача права вимоги до боржника від одного кредитора до іншого, кредитора, тобто, зміна сторін у виконанні зобов'язання з набуттям додаткового доходу - отримання прибутку.

Враховуючи вищевикладене, позивач зазначає, що укладення договору факторингу без ліцензії фінансової установи є додатковою підставою для визнання такого договору недійсним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

За спірним договором відступлення права вимоги (цесії) від 02.07.2013 р. №ЦА/Р015-38, відповідач, ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" (кредитор 1), передав відповідачу, ІП "Центр-Автокраїна" (кредитор 2) право вимоги від позивача у справі - ТОВ "Агрофірма "Рассвет" виконання зобов'язань за основним договором поворотної фінансової допомоги № ТТ/ФП001-355 від 08.10.2009 року.

Відповідно до п. 2 вищевказаного договору, право вимоги вказаної в п.1 цього договору заборгованості належить кредитору 1 на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) № ХАТК/Р015-09 від 09.06.2011 р., укладений між ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" та ТОВ "Технотранс 2006".

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У відповідності до ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє, а згідно зі статутів відповідачів, відповідачі мають право здійснювати реалізацію своєї продукції, інших матеріальних цінностей, об'єктів інтелектуальної власності на підставі прямих угод, через товарні біржі, мережу власних торгівельних підприємств.

Згідно з ст. 238 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Згідно з ст. 145 ЦК України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу Товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчинення дій від імені товариства встановлюються цим Кодексом, іншим законом і статутом товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент вчинення оскаржуваного договору діяла редакція статуту ІП "Центр-Автокраїна", зареєстрована 20.07.2012 року за № 10691050001028798.

Так, відповідно до п.4.4 статуту відповідача ІП "Центр-Автокраїна" директор укладає договори, з урахуванням обмежень щодо договорів, сума яких перевищує 1 000 000 (один мільйон) гривень.

Відповідно до п.4.2 статуту відповідача ІП "Центр-Автокраїна" до виключної компетенції власника відноситься прийняття рішення щодо укладення зовнішньоекономічних контрактів, а також договорів на суму, що перевищує 1000000 (один мільйон) гривень.

Аналогічні положення утримувались також в редакції статуту, зареєстрованого 03.07.2013 року за № 10691050003028797.

Оскаржуваний договір уступки права вимоги (цесії) №ЦА/Р015-38 від 02.07.2013 року було підписано від імені ІП "Центр-Автокраїна" директором ОСОБА_6

Вказану особу було призначено з 26.06.2013 року на посаду директора рішенням № 25№06/13 від 25.06.2013 року. Тобто на момент укладення спірного договору ОСОБА_6 займав посаду директора підприємства.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи статуту відповідача - ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", а саме з п. 7.7 Статуту, директор товариства без доручення діє від імені товариства, представляє його у відносинах з органами державної влади та самоврядування, правоохоронними органами, а також іншими юридичними і фізичними особами, розпоряджається у встановленому порядку майном та коштами товариства, укладає договори (угоди) і контракти, при безумовному обов'язковому дотриманні вимог пункту л) ст. 7.2 статуту товариства щодо отримання обов'язкової згоди загальних зборів учасників.

Статут ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія", що діяв у період підписання оскаржуваного договору, було зареєстровано державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області 14.04.2011 року за № 14711020000025470.

Розділом 7 Статуту "Органи управління товариства і повноваження трудового колективу" передбачено, що вищим органом управління товариства є загальні збори учасників, що складаються з учасників чи призначених ними представників, а виконавчим органом є директор.

Пунктом 7.2 Статуту відповідача - ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" встановлено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників відноситься надання згоди на укладення зовнішньоекономічних контрактів (договорів), будь - яких договорів (угод) на суму, що перевищує 1000000,00 грн., договорів на відчуження об'єктів нерухомості, в тому числі об'єктів незавершеного будівництва і земельних ділянок, та корпоративних прав, договорів застави, майнової поруки, гарантії та кредитних договорів, угод з цінними паперами, угод, формою розрахунків яких виступає вексель.

При укладенні оспорюваного договору з боку ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" було отримано погодження Загальних зборів товариства. Так, зокрема, відповідно до протоколу Загальних зборів ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" № 28/06/13 від 28.06.2013 року Загальними зборами було прийнято рішення про передачу ІП "Центр-Автокраїна" право вимоги заборгованості ТОВ "Агрофірма "Рассвет" у розмірі 5 150 937 грн. за договором поворотної фінансової допомоги № ТТ/ФП001-355 від 08.10.2009 року та укладення з ІП "Центр-Автокраїна" договору уступки права вимоги заборгованості ТОВ "Агрофірма "Рассвет" за укладеним останнім з ТОВ "Технотранс 2006" договором поворотної фінансової допомоги №ТТ/ФП001-355 від 08.10.2009 року. Цим же рішенням було дозволено директору ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" Гончаренко С.Ю. підписати договір уступки права вимоги № ЦА/Р015-38.

Таким чином, на момент укладення оскаржуваного договору уступки права вимоги директором ТОВ "Харківська автомобільна торгівельна компанія" № 28/06/13 від 28.06.2013 року Загальними зборами було прийнято рішення про передачу ІП «Центр-Автокраїна» право вимоги заборгованості ТОВ «Агрофірма «Рассвет» у розмірі 5 150 937 грн. за договором поворотної фінансової допомоги № ТТ/ФП001-355 від 08.10.2009 року та укладення з ІП «Центр-Автокраїна» договір уступки права вимоги заборгованості ТОВ «Агрофірма «Рассвет» за укладеним останнім з ТОВ «Технотранс 2006» договором поворотної фінансової допомоги № ТТ/ФП001-355 від 08.10.2009 року. Цим же рішенням було дозволено директору ТОВ «Харківська автомобільна торгівельна компанія» Гончаренку С.Ю. підписати договір уступки права вимоги № ЦА/Р015-38. Таким чином, директор мав належні повноваження щодо підписання цього договору.

Враховуючи вищевикладені обставини, твердження позивача щодо укладення договору з боку першого та другого відповідачів особами, які не мали права його підписувати, а також твердження щодо порушення господарської компетенції при укладенні оспорюваного договору є безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Стосовно посилань позивача щодо того, що насправді спірний договір відступлення права вимоги (цесії) є договором факторингу, а тому має бути визнаний недійсним, суд зазначає наступне.

Так, поняття договору факторингу визначено у частині першій статті 1077 ЦК України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до гл. 73 ЦК України підставою факторингу як цивільно-правового правочину є фінансування первісного кредитора під відступлення його грошової вимоги до третьої особи. В свою чергу, зазначене право грошової вимоги засновано на попередніх діях первісного кредитора з продажу (поставки) товарів, виконання робіт або послуг на користь цієї третьої особи.

Факторинг від звичайної цесії відрізняється: по-перше, більш складним предметом договору, яким у факторингу є відступлення такого права за умови обов'язкового і, як правило, попереднього, фінансування первісного кредитора під це відступлення (чого в звичайній цесії немає); по-друге, більш складною структурою "договірної конструкції", оскільки в договорі факторингу відступлення права грошової вимоги є лише частиною договору, в той час, як звичайна цесія є самостійним правочином; по-третє, спеціальним суб'єктним складом правочину, оскільки відповідно до ст. 1079 ЦК України обов'язковою стороною в договорі факторингу виступає фінансовий агент (фактор), яким, в свою чергу, може бути лише банк або інша фінансова установа, в той час, як новим кредитором у звичайній цесії може бути будь-який господарюючий суб'єкт.

До того ж, відмітна ознака факторингу за суб'єктним складом, є: за відсутності у правочині про відступлення права грошової вимоги спеціального суб'єкта - банка або іншої фінансової установи - має місце звичайна цесія.

Слід зазначити, що визначення місця договору факторингу в системі цивільно-правових договорів, що опосередковують передачу права вимоги, має суттєве значення, оскільки, поміж іншого, таке розмежування визначає необхідність дотримання спеціальних вимог щодо особи, яка виступає фактором. За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Тому оскаржуваний договір не є договором факторингу, а є договором уступки права вимоги.

Слід також зазначити, що питання про наявність ознак договору факторингу може поставати лише тоді, коли йдеться про професійну діяльність (наприклад, банку) по викупу боргових зобов'язань за суму, значно нижчу номіналу, крім того, така послуга може бути платною. В даному випадку дані правовідносини не підпадають під визначення факторингу.

Виходячи з вищевикладеного, в даному випадку має місце заміна кредитора в зобов"язанні.

Судом встановлено, що вимоги глави 47 ЦК України, що регламентує заміну сторони в зобов"язанні, при укладенні договору від 02.07.13р. № ЦА/Р015-38 сторонами договору дотримано.

Отже, позовні вимоги позивача спростовуються вищевикладеним та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) обов'язок по доведенню цього факту (відсутності в усіх учасників правочину наміру створити юридичні наслідки) покладений на позивача.

Враховуючи вищевказане, суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили про порушення відповідачами законодавства при укладанні оспорюваного договору відступлення права вимоги (цесії) від 02.07.2013 р. №ЦА/Р015-38.

Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, які суперечать приписам діючого законодавства, а тому у суду відсутні правові підстави для їх задоволення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати по сплаті судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даному разі, покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 22, 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.05.2014 р.

Суддя Г.І. Сальнікова