Постанова № 38945219, 22.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2014 р. справа№ 927/98/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача-1 - Кравченко Д.В.;

позивача-2 - Колесникова В.М.;

відповідача-1 - не з`явилися;

відповідача-2 - не з`явилися;

прокуратури - не з`явилися

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області

на рішення господарського суду Чернігівської області від 24.03.2014 р.

у справі № 927/98/14 (суддя - Селівон А.М.)

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі: 1. Чернігівської обласної ради;

2. Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства

до 1. Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок;

2. Приватного підприємства Фірма "Санта-Ода"

про визнання інвестиційного договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради (далі - позивач-1) та Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - позивач-2) звернувся з позовом до Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок (далі - відповідач-1), а також до Приватного підприємства Фірми "Санта-Ода" (далі - відповідач-2) про визнання недійсним інвестиційного договору від 07.04.2010 р., укладеного між відповідачами, та припинення зобов'язань сторін за вказаним договором на майбутнє.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 27.01.2014 р. порушено провадження у справі № 927/98/14.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 24.03.2014 р. у справі № 927/98/14 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Заступник прокурора Чернігівської області подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права.

Так, в апеляційній скарзі прокурор вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог, взявши до уваги лише факт укладення між відповідачами 12.03.2014 р. додаткової угоди до спірного інвестиційного договору, якою були змінені деякі умови вказаного правочину, оскільки згадана додаткова угода набрала чинності лише з моменту її підписання, а тому порушення вимог законодавства, допущені при укладенні самого договору, не можуть вважатися усунутими.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2014 р. порушено апеляційне провадження у справі № 927/98/14, а розгляд справи призначено на 22.05.2014 р.

У відзиві та поясненнях на апеляційну скаргу позивачі підтримали доводи, викладені у ній, та просили оскаржуване рішення суду скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Мисливсько-рибальське підприємство Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок у відзиві на апеляційну скаргу заперечило проти доводів прокурора та просило рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В засідання суду, призначене на 22.05.2014 р., представники прокуратури та відповідачів не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштових відправлень, наявними в матеріалах справи.

Будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду скарги та доказів поважності причин відсутності зазначених представників суду не надано.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарги. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарги, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами, яких достатньо для повного та об'єктивного розгляду.

Наведене також не суперечить п. п. 3.9.1, 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивачів, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Рішеннями Чернігівської обласної ради від 11.01.2002 р. та від 29.11.2006 р. "Про внесення змін до рішення від 31.07.1997 р. "Про надання у користування мисливських угідь" мисливсько-рибальським підприємствам обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок надано у користування мисливські угіддя площею 851,4 тис. гектарів терміном на 25 років. Згідно додатку 1 до рішення Чернігівської обласної ради від 11.01.2002 р. Мисливсько-рибальське підприємство Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок визначене користувачем мисливських угідь, розташованих, зокрема, в Козелецькому районі, площею 99,0 тис. гектарів.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Органи державної влади здійснюють права власника щодо всіх мисливських тварин, за винятком тих, які в порядку, установленому цим Законом та іншими актами законодавства, передані до комунальної власності чи приватної власності юридичних і фізичних осіб.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про тваринний світ" від імені Українського народу права власника об'єктів тваринного світу, які є природним ресурсом загальнодержавного значення, здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Спеціальне використання об'єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями. Ця вимога поширюється також на власників чи користувачів земельними ділянками, на яких перебувають (знаходяться) об'єкти тваринного світу (ст. 17 Закону України "Про тваринний світ").

Статтею 24 Закону України "Про тваринний світ" передбачено, що організація і ведення мисливського господарства, полювання та надання у користування мисливських угідь здійснюються у порядку, встановленому Законом України "Про мисливське господарство та полювання", іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ст. 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", а також ст. 13 Закону України "Про тваринний світ" до повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання належить, зокрема організація роботи з укладення з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства, здійснення контролю за виконанням цих договорів.

Тобто, відповідно до приписів чинного законодавства позивачі у даній справі являються органами, що здійснюють державне регулювання в галузі мисливського господарства та полювання.

Згідно зі ст. 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь.

Статтею 30 цього Закону передбачено, що саме користувачі мисливських угідь мають право використовувати мисливські тварини та користуватися мисливськими угіддями в установленому порядку; регулювати численність диких тварин; утримувати та розводити мисливських тварин у неволі чи напіввільних умовах, а також зобов'язані виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони та відтворення мисливських угідь; проводити комплекс заходів, спрямованих на відтворення, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на їх охорону і відтворення тощо.

Отже, користувачем мисливських угідь є юридична особа, яка отримала це право на підставі рішення обласної ради та уклала договір про умови ведення мисливського господарства з Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства. Тобто, виключно користувач мисливських угідь набуває права ведення мисливського господарства.

На підставі рішень Чернігівської обласної ради від 11.01.2002 р. та від 29.11.2006 р. "Про внесення змін до рішення обласної ради від 31.07.1997 р. "Про надання у користування мисливських угідь", 25.10.2007 р. між Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Мисливсько - рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок укладено договір про умови ведення мисливського господарства, за умовами якого відповідачу-1 надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства терміном на 25 років до 11.01.2027 р. Внаслідок послідуючих рішень обласної ради площа мисливських угідь на момент укладення договору становила 851,4 тис. гектарів.

Внаслідок укладення даного договору відповідач-1 набув відповідно до вимог Закону України "Про мисливське господарство та полювання" статус користувача мисливських угідь, наданих йому згідно із рішеннями Чернігівської обласної ради, а також визначені взаємні права та обов'язки сторін.

Згідно з п. 2.2 вищевказаного договору відповідач-1 зобов'язався, зокрема, використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням, виконувати рішення Чернігівської обласної ради щодо надання в користування мисливських угідь, не допускаючи при цьому передачу їх будь-якому іншому користувачу; вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України "Про тваринний світ", Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та умов договору з Чернігівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу; забезпечувати проведення комплексних заходів, спрямованих на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати достатні кошти для збереження і відтворення державного мисливського фонду; забезпечити надання права на проведення полювань в межах території мисливських угідь місцевим мисливцям на пернату дичину та хутрового звіра на пільгових умовах, а копитного звіра при наявності можливості та дозволів на їх добування, затвердивши відповідний прейскурант цін на послуги.

В подальшому, 07.04.2010 р. між Мисливсько-рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок (сторона-2) та Приватним підприємством Фірмою "Санта-Ода" (сторона-1) укладено договір про інвестиційну діяльність (далі - інвестиційний договір).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору метою його укладення є найбільш ефективне вирішення завдань по збереженню, відтворенню, раціональному використанню мисливських тварин в угіддях Козелецького відділення Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок загальною площею 72,6 тис. гектарів та створення належних умов для полювання, рибальства і відпочинку членів УТМР.

Згідно з п. 2.1 інвестиційного договору його предметом є вкладення інвестицій у грошовій формі в Козелецьке відділення Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації УТМР.

Розділом 3 інвестиційного договору визначені права та обов'язки сторін у процесі інвестиційної діяльності. Зокрема, згідно з п. 3.1 договору сторона-1 зобов'язана надати, а сторона-2 отримати інвестиції в сумі 35 тис. грн. на рік. Додаткові обов'язкові інвестиції в розмірі 15 тис. грн. сторона-1 перераховує на розвиток одного із мисливсько-рибальських підприємств Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок за рішенням президії Чернігівської обласної ради Українського товариства мисливців та рибалок.

Відповідно до п. 3.3 інвестиційного договору сторони зобов'язані спільно розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на відтворення та розширення поголів'я диких тварин і птахів та боротьбу з незаконним полюванням і браконьєрством.

За умовами п. 3.6 договору сторона-1 має першочергове право на проведення полювання в угіддях - об'єкту інвестицій (підпункт 3.6.1.); в разі добровільної відмови МРП Чернігівської обласної організації від вказаних угідь має першочергове право на перезакріплення угідь за підприємством, в якому сторона-1 є засновником чи співзасновником при створенні сумісного з МРП ЧОО УТМР підприємства (підпункт 3.6.2.); проводити поліпшення облаштування мисливського господарства, включаючи благоустрій та будівництво тимчасових і капітальних споруд (підпункт 3.6.3.); здійснювати закупівлю, завезення, розведення, підгодівлю диких звірів з облаштуванням відповідних вольєрів та місць підгодівлі (підпункт 3.6.4.); організовувати найм персоналу для виконання робіт за цим договором (підпункт 3.6.5.); вимагати від сторони-2 інформацію про використання інвестиційних коштів (підпункт 3.6.6.); вилучати проведені поліпшення у разі дострокового припинення договору, якщо таке вилучення можливе без погіршення капітальних об'єктів сторони-2, що приймає інвестиції (підпункт 3.6.7.).

У відповідності до п. 3.7 інвестиційного договору до обов'язків сторони-1 віднесена наступна діяльність: забезпечення покращення умов полювання та риболовлі для членів УТМР в межах пропускної спроможності господарства та виділення лімітів на добування парнокопитних тварин (підпункт 3.7.1.); допомога та сприяння стороні-2 в проведенні заходів, необхідних для ведення мисливського господарства (підпункт 3.7.2.); своєчасне здійснення інвестиційних платежів (підпункт 3.7.3.).

Окрім того, за умовами підпункту 3.9.5 п. 3.9 інвестиційного договору сторона-2 зобов'язалась надавати стороні-1 40% ліміту на відстріл парнокопитних звірів з розрахунку їх чисельності в межах Козелецького відділення МРП ЧОО УТМР.

За своє правовою природою укладений між сторонами правочин є інвестиційним договором, який підпадає під правове регулювання норм Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність" об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права. Забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Частина 2 ст. 4 цього Закону забороняє інвестування в об'єкти, які створені та використовуються у власних цілях.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).

До істотних умов інвестиційного договору відносяться: предмет - інвестиції в будь-якій не забороненій законодавством України формі; кількісні та якісні характеристики предмету інвестицій (кількість та характеристика устаткування іншого майна, що передається, види та конкретні обсяги робіт тощо); властива інвестиційним договорам спеціальна умова - форма та об'єкт інвестування; ціна договору, тобто вартість інвестицій в національній та вільноконвертованій валюті, якщо здійснюються іноземні інвестиції, а також вартість одиниці виміру конкретного майна, прав, робіт, послуг, що передаються, виконуються; строки інвестиційного договору, якщо останній зазвичай має тривалий характер, а в ряді випадків - також конкретні строки виконання певних етапів робіт.

Судом першої інстанції встановлена відсутність заборони інвестування в такий об'єкт, як мисливські угіддя, та укладення інвестиційних договорів щодо даного об'єкту. Тобто, чинним законодавством не встановлена недійсність інвестиційного договору, об'єктом якого є мисливські угіддя. Отже, саме по собі інвестування коштів у вказаний об'єкт є правомірним.

Однак, як вбачається з деяких положень спірного договору, окремі його пункти прямо суперечать чинному законодавству та порушують загальні засади і принципи права власності народу України.

Зокрема, за змістом підпунктів 3.6.1., 3.6.2., 3.6.3., 3.6.4., 3.6.5., 3.6.7. та 3.9.5. інвестиційного договору Приватне підприємство Фірма "Санта-Ода" отримало першочергове право на проведення полювання в угіддях - об'єкту інвестицій, перезакріплення угідь за підприємством, в якому відповідач-2 є засновником чи співзасновником при створенні сумісного з відповідачем-1 підприємства, проведення поліпшень облаштування мисливського господарства, включаючи благоустрій та будівництво тимчасових і капітальних споруд, здійснення закупівлі, завезення, розведення, підгодівлі диких звірів з облаштуванням відповідних вольєрів та місць підгодівлі, вилучення проведених поліпшень у разі дострокового припинення договору та отримання 40% ліміту на відстріл парнокопитних звірів з розрахунку їх чисельності в межах Козелецького відділення Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок. Вказані умови договору суперечать нормам Закону України "Про мисливське господарства та полювання", а також нормам Закону України "Про тваринний світ", оскільки:

- по-перше, обмежують право громадян України на полювання у зв`язку з встановленням ліміту на відстріл тварин та закріпленням першочергового права на полювання за Приватним підприємством Фірмою "Санта-Ода";

- по-друге, фактично надають право відповідачу-2 на відчуження та вилучення певних частин об`єкта інвестицій, що знаходяться у власності держави та народу України;

- по-третє, умовами спірного договору, по суті, встановлена передача повноважень користувача мисливських угідь щодо проведення поліпшень облаштування мисливського господарства, включаючи благоустрій та будівництво тимчасових і капітальних споруд, здійснення закупівлі, завезення, розведення, підгодівлі диких звірів з облаштуванням відповідних вольєрів та місць підгодівлі приватній структурі без будь-яких дозволів уповноважених органів, що прямо суперечить нормам природоохоронного законодавства України.

У зв`язку з вищевказаним, судом першої інстанції зроблено правильний висновок стосовно того, що невідповідність вищевказаних умов оспорюваного договору вимогам законодавства, порушення прав інших мисливців та інтересів держави не лише свідчить про відсутність досягнення соціального ефекту, передбаченого Законом України "Про інвестиційну діяльністю", а навпаки його звуження шляхом надання певних переваг інвестору - Приватному підприємству Фірмі "Санта-Ода".

Однак, в процесі розгляду справи в господарському суді Чернігівської області 12.03.2014 р., тобто до моменту винесення рішення, між відповідачами (сторонами спірного договору) було укладено додаткову угоду № 1/2014 про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07.04.2010 р.

Зокрема, згідно з п. 1 вказаної додаткової угоди, сторони домовилися внести в інвестиційний договір наступні зміни: в пункті 1.1 після слів "Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців та рибалок" виключити слова - "загальною площею 72,6 тис. гектарів". Пункти 3.6.1., 3.6.2., 3.6.7., 3.9.5. виключити. Пункт 3.6.3. інвестиційного договору викласти в наступній редакції: "Сприяти проведенню поліпшень облаштування мисливського господарства, включаючи благоустрій та будівництво тимчасових і капітальних споруд згідно чинного законодавства". Пункт 3.6.4. інвестиційного договору викласти в наступній редакції: "Сприяти закупівлі, завезенню, розведенню, підгодівлі диких звірів з облаштуванням відповідних вольєрів та місць підгодівлі згідно чинного законодавства." Пункт 3.6.5. доповнити словами "за власний рахунок". При цьому, нумерація підпунктів буде відповідно змінена. Пункт 3.6.3. слід вважати як пункт 3.6.1., пункт 3.6.4. відповідно п. 3.6.2., 3.6.5.-вважати пунктом 3.6.3., пункт 3.6.6.-пунктом 3.6.4.

Відповідно до п. 4 додаткової угоди ця угода набирає чинності з моменту її підписання.

Як зазначено в п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом (крім зміни ціни в договорі після його виконання, оскільки згідно з частиною третьою статті 632 ЦК України така зміна не допускається). Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, в тому числі про внесення змін до іншого правочину, за згодою сторін зворотної дії в часі.

Тому, керуючись вказаним роз`ясненням, судом першої інстанції зроблено висновок, що шляхом укладення додаткової годи № 1/2014 від 12.03.2014 р. про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07.04.2010 р. відповідачами усунуто порушення законодавства, на які прокурор посилається як на підставу визнання недійсним інвестиційного договору, а підстави для визнання оспорюваного договору недійсним з моменту його вчинення відсутні.

Дійсно, вказаною додатковою угодою було виключено ті пункти спірного договору, які суперечили чинному законодавству. Наприклад, умови щодо першочергового права на проведення полювання, щодо 40% ліміту на відстріл парнокопитних звірів, або ж щодо вилучення відповідачем-2 проведених за його рахунок поліпшень, тощо. Тобто, можна сказати, що з 12.03.2014 р. будь-які порушення, які б могли спричинити обмеження законних прав та інтересів мисливців, які мають право полювати на території угідь Мисливсько-рибальського підприємства Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок, припинилися.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд зазначає, що допускаючи у принципі можливість зміни або розірвання договору за угодою сторін (ч. 1 ст. 651 ЦК України), закон разом з тим не передбачає окремого порядку зміни чи розірвання цивільно-правових договорів. Оскільки угода про зміну чи розірвання є додатковою до основного договору або абсолютно новою, вона може укладатися в тому самому порядку, який встановлено для укладення договорів.

Так, згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Зміна договору означає, що зобов'язання сторін діють відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Відповідно до приписів ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Отже, з аналізу вищенаведених правових норм випливає, що сторони вправі укладати як основні договори, так і доповнення до них, зокрема, додаткові угоди, які мають таку ж юридичну силу, як і основний договір.

Судом першої інстанції встановлено, що оспорюваний інвестиційний договір не містить жодних обмежень щодо можливості внесення сторонами додаткових змін до нього шляхом підписання між ними додаткової угоди, в тому числі з метою приведення його у відповідність із законом.

Можливість застосування норм законодавства щодо усунення сторонами правопорушень, допущених при укладенні договору, передбачених, зокрема, п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" та ст. ст. 651, 653 Цивільного кодексу України, наявними в матеріалах справи доказами та представниками сторін в судових засіданнях в господарському суді Чернігівської області не заперечувалась.

Крім того, доказів визнання недійсною чи розірвання додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.2014 р. про зміни та доповнення до інвестиційного договору від 07.04.2010 р. суду не надано.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Частина 2 ст. 236 ЦК України встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не тільки не виникають права та обов'язки, настання яких сторони пов'язували з моментом вчинення такого правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Тобто, визначення недійсності правочину з моменту його вчинення є саме наслідком визнання судом такого правочину недійсним.

У зв'язку з цим слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є інвестиційний договір від 07.04.2010 р., в т.ч. з урахуванням додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.2014 р. про зміни та доповнення до нього, що є невід'ємною частиною основного договору.

Доводи апеляційної скарги Заступника прокурора Чернігівської області зводяться до того, що судом першої інстанції при винесенні рішення було взято до уваги лише факт укладення між відповідачами 12.03.2014 р. додаткової угоди до спірного інвестиційного договору, якою були змінені деякі умови вказаного правочину, однак не враховано тих порушень, які мали місце під час укладення самого договору.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що оскільки відповідачами усунуто порушення, допущені при укладенні інвестиційного договору від 07.04.2010 р. шляхом укладення в процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.2014 р. про зміни та доповнення до вказаного інвестиційного договору, то і відсутні юридичні підстави для визнання його недійсним, так як договір діє вже у новій редакції, що в свою чергу унеможливлює визнання недійсними такого правочину або окремих його положень, що вже не діють. Також, слід наголосити на тому, що учасники даного провадження вправі звернутися до суду з окремим позовом про визнання недійсною додаткової угоди № 1/2014 від 12.03.2014 р. до інвестиційного договору від 07.04.2010 р.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог стосовно визнання недійсним інвестиційного договору від 07.04.2010 р., укладеного між відповідачами, та скасування рішення суду першої інстанції.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони. Заступником прокурора Чернігівської області не доведено обставин, наявність яких відповідно до положень чинного законодавства є підставою для визнання недійсним інвестиційного договору від 07.04.2010 р., укладеного між Мисливсько-рибальським підприємством Чернігівської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок та Приватним підприємством Фірмою "Санта-Ода".

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Чернігівської області від 24.03.2014 р.

Відповідно до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відтак, судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 609,00 грн. мають бути покладені на позивачів порівну в рівних частках по 304,50 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Чернігівської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Чернігівської області від 24.03.2014 р. у справі № 927/98/14 - без змін.

2. Стягнути з Чернігівської обласної ради (14000, м. Чернігів, пр.-т Миру, 43, код ЄДРПОУ 25618741) в дохід Державного бюджету України 304 (триста чотири) грн., 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Стягнути з Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства (14000, м. Чернігів, вул. П'ятницька, 8, код ЄДРПОУ 35195025) в дохід Державного бюджету України 304 (триста чотири) грн., 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Доручити господарському суду Чернігівської області видати накази на виконання даної постанови суду.

5. Матеріали справи № 927/98/14 повернути до господарського суду Чернігівської області.

6. Копію постанови надіслати сторонам та прокуратурі.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран