Постанова № 38945105, 26.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2014 р. Справа№ 910/25419/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Калатай Н.Ф.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Амєліна О.О.

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 року (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа

страхування"

до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна

страхова компанія "Оранта"

про стягнення шкоди в порядку регресу в розмірі 50000 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 року по справі №910/25419/13 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа страхування" 50000 грн. - страхового відшкодування в порядку регресу та 1720,50 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.05.2014 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 26.05.2014 року.

26 травня 2014 року від представника позивача, до початку судового засідання, через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 26.05.2014 року з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Беручи до уваги, що представник відповідача повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 157), колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у відсутність представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 року. Проти розгляду справи у відсутність представника відповідача не заперечував.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

17 серпня 2011 року між позивачем та ТОВ "Альфа Фінанс" укладено Договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 046.0318665.008 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивачем застраховано майнові інтереси ТОВ "Альфа Фінанс" пов'язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням наземного транспортного засобу автомобіля "Lexus LX570", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від страхових ризиків.

Місцевим господарським судом встановлено, що 14.02.2012 року, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю вищезазначеного автомобіля, під керуванням водія ОСОБА_3 та автомобіля ""Subaru Forester", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_4, в результаті якої транспортні засоби одержали механічні пошкодження.

Відповідно до постанови Печерського районного суду міста Києва від 12.08.2013 по справі № 757/13843/13-п ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, що спричинило вищезгадану дорожньо-транспортну пригоду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на підставі страхових актів №0634.206.12.03.01 від 19.03.2012 року, №0634.206.12.03.02 від 25.04.2012 року та №0634.206.12.03.03 від 01.06.2012 року та рахунків-фактури №СМУ00004045 від 03.03.12 року, №СМУ00008094 від 19.04.12 року виплатив страхувальнику страхове відшкодування на загальну суму 257870,68 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність страхувальника наземного транспортного засобу "Lexus LX570", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, застрахована відповідачем.

18 листопада 2013 року позивач направив відповідачу регресну вимогу, відповідно до якої просив виплатити страхове відшкодування в порядку регресу в розмірі 50000,00 грн. Відповідач листом №09-02-07/27611 відмовив позивачу в задоволенні вищезазначеної вимоги.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України та ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частини 1, 2 ст. 1187 ЦК України визначають, що джерелом підвищеної небезпеки є - діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб; шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Пунктом 36.4. ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Твердження апелянта що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року є підставою для відмови у виплаті регресної вимоги, колегією суддів визнано безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" право вимоги виникає після виплати страхового відшкодування, а не з моменту виникнення страхового випадку.

Нормами Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування" не передбачено обов'язково звернення до страховика, в якого застрахована цивільно-правова відповідальність особи, винної у скоєнні ДТП, з вимогою щодо отримання суми виплаченого страхового відшкодування; натомість ними передбачено перехід до позивача права вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що п. 37.1.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відтак, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування страхувальнику за таким договором, а не страховику, який звернувся із вимогою про відшкодування шкоди в порядку регресу.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2014 року по справі №910/25419/13 - без змін.

Матеріали справи №910/25419/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Н.Ф. Калатай

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.05.2014 року.