Постанова № 38939531, 14.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2014 р. Справа№ 910/24291/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Синиці О.Ф.

за участю секретаря судового засідання Волуйко Т.В.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися

перевіривши матеріали

апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_2

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.01.2014 року

у справі № 910/24291/13 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

«Дистрибуторська компанія «Славутич»

до Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_2

про стягнення 272 788,96 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 року по справі № 910/24291/13 позов задоволено частково.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» 247 832,30 грн. боргу, 18 062,41 грн. пені, 6 435,65 грн. трьох процентів річних, 5 446,61 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 року по справі № 910/24291/13 скасувати в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» 18 062,41 грн. пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги - визнати, що розмір пені становить 7 170,78 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2014 року справу було прийнято до провадження в складі головуючого судді Ткаченка Б.О., суддів: Зеленіна В.О., Синиці О.Ф. та призначено до розгляду на 16.04.2014 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.04.2014 року розгляд справи було відкладено на 14.05.2014 року.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для повного, всебічного та правильного вирішення справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» у поясненнях, наданих у судовому засіданні 16.04.2014 року, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представники сторін у судове засідання 14.05.2014 року не з'явилися, будь-яких клопотань з цього приводу суду не надавали.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з абз. 1 п. 3.9.2 вищезазначеної постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2014 року про прийняття апеляційної скарги до провадження та ухвала про відкладення розгляду справи надсилалась сторонам за адресами вказаними у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Колегія суддів вважає можливим здійснити розгляд апеляційної скарги за наявними матеріалами справи та без представників сторін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.03.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - покупець, відповідач, ФО-П ОСОБА_2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (далі - постачальник, позивач, ТОВ «ДК «Славутич») укладено договір поставки товару № 160 (далі - Договір).

За умовами Договору постачальник зобов'язується передавати у власність покупця продукцію (далі - товар), а покупець - приймати та оплачувати її в порядку та на умовах даного Договору.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, шо покупець зобов'язується сплатити вартість товару протягом 21 календарного дня з моменту поставки товару.

Відповідно до наявних в матеріалах справи товарних накладних, які містять підписи та печатки сторін, за період з 23.10.2012 року по 21.03.2013 року ТОВ «ДК «Славутич» поставило, а ФО-П ОСОБА_2 отримав товар на суму 343 879,39 грн. (а.с. 17-126).

Як вбачається з банківських виписок, ФО-П ОСОБА_2 здійснив оплату поставленого товару в сумі 96 047,09 грн. (а.с. 127-153).

Таким чином, у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем на суму 247 832,30 грн.

Враховуючи зазначене, ТОВ «ДК «Славутич» звернулося з позовом до ФО-П ОСОБА_2 про стягнення 247 832,30 грн. основної заборгованості, 18 521,01 грн. пені та 6 435,65 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - п. 1 ст. 530 ЦК України.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів погашення заборгованості у сумі 247 832,30 грн. матеріали справи не містять.

Враховуючи зазначене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 247 832,30 грн.

З урахуванням прострочення грошового зобов'язання, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у сумі 18 521,01 грн.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання, яке визначається статтею 610 Цивільного кодексу України, відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Згідно з п. 6.4 Договору у разі несвоєчасної оплати товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення зобов'язання, від суми не сплачених своєчасно коштів за товар, за кожний день прострочення.

Колегія суддів, враховуючи період нарахування пені та вірний розмір подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент порушення зобов'язання, зробивши повторний арифметичний розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 18 062,41 грн.

Крім того, за прострочення грошового зобов'язання позивач, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача за період з 15.11.2012 року по 02.12.2013 року 3% річних у розмірі 6 435,65 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як передбачено законом, право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Колегія судді, враховуючи вказане вище, провівши повторний арифметичний розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 6 435,65 грн.

Стосовно доводів апелянта щодо не застосування судом першої інстанції до розрахунку пені строку позовної давності в один рік, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Отже, суд може застосувати строк позовної давності лише за заявою сторони.

Колегія суддів встановила, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідач не заявляв про застосування строку позовної давності до розрахунку пені.

Відповідач у поданій апеляційній скарзі не довів, відповідно до приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, неможливість подачі заяви про застосування строку позовної давності.

Крім того, з матеріалів справ вбачається, що позовна заява була прийнята судом до провадження 16.12.2013 року, відповідач отримав дану ухвалу 25.12.2013 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с. 2), оскаржуване судове рішення було проголошене 27.01.2014 року, тобто більш ніж через місяць після вручення ухвали про порушення провадження по справі.

Судова колегія зазначає, оскільки відповідач не скористався своїм правом зробити заяву про застосування строків позовної давності, маючи на те достатньо часу, під час розгляду справи у суді першої інстанції, та не довів неможливість заявити вказану заяву, то у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення вимоги апелянта про застосування строків позовної давності до розрахунку пені.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ФО-П ОСОБА_2 247 832,30 грн. основного боргу, 18 062,41 грн. пені, 6 435,65 грн. 3 % річних.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 року по справі № 910/24291/13 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2014 року по справі № 910/24291/13 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/24291/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

О.Ф. Синиця

Повний текст рішення складено 16.05.2014 року.