Ухвала суду № 38934818, 22.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18450/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Горбань Н.І., Межевич М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Срібний" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Срібний" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Срібний», звернулось до суду з позовом Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 21.06.2013 № 0000422201, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на 64 175 грн. за основним платежем та на 16 043,75 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Срібний" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС, правонаступником якої є ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Київ Срібний» (код з ЄДР 36376001; адреса: 03039, м. Київ, Голосіївський район, проспект Науки, 4) з питань перевірки дотримання податкового законодавства за відносинами з ПП «Полтава-Проект-Монтаж» (код з ЄДР 35295110; адреса: 69039, Запорізька обл., місто Запоріжжя, Жовтневий район, вул. Українська, 43; припинено 09.10.2013 р.) за період з 01.01.2013 р. по 31.01.2013 р.

За результатами перевірки складено акт від 05.06.2013 р. № 376/1-22-20-36376001 (далі - Акт перевірки).

На підставі зазначених вище висновків Акту перевірки прийнято оскаржуване рішення.

Позивач не погоджуючись з вказаним рішенням звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову прийшов до висновку що за спірними операціями лише оформлювались окремі документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Полтава-проект-монтаж» укладено договір № Т/0712, відповідно до умов якого (контрагент позивача) зобов'язується організувати в інтересах замовника транспортно-експедиційне обслуговування вантажів.

Судом першої інстанції обґрунтовано підкреслює, що відповідно до Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»: (1) транспортно-експедиторська діяльність, це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; (2) транспортно-експедиторська послуга, це робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; (3) експедитор (транспортний експедитор), це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування (стаття 1 Закону).

Згідно із ст. 9 цього Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Істотними умовами договору транспортного експедирування, зокрема, є: (1) вид послуги експедитора; (2) вид та найменування вантажу; розмір плати експедитору; (3) пункти відправлення та призначення вантажу; (4) порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відтак, наведеним вище законом встановлено спеціальні правила щодо документального оформлення виконання такого роду операцій та істотні умови, тобто обов'язкові умови щодо змісту договору та, відповідно, первинних документів, які супроводжують такого роду операції.

У той же час, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено при дослідженні питання щодо наявності/достатності у контрагента ресурсів для виконання спірних операцій, зокрема, транспортних засобів, що згідно повідомлення Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем МВС України від 11.12.2013 р. № 45/5934, серед зареєстрованих у підрозділах ДАІ МВС України за ПП «Полтава-Проект-Монтаж» транспортні засоби не значаться.

Також, під час розгляду справи позивачем ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не надано товарно-транспортних документів, що супроводжували поставки та наявність яких в даному випадку передбачена вказаними вище нормативними актами, та заявок на перевезення.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що видані за зазначеним договором документи, зокрема, акти прийняття-здачі виконаних робіт, рахунки-фактури, податкові та видаткові накладні, містять лише загальні посилання про надання послуг, та не можуть бути ідентифіковані по структурі цих послуг, так як акти, рахунки та податкові накладні містять наступну номенклатуру поставки - «транспортно-експедиційні послуги».

Тобто, зазначені документи не містять будь-якої деталізації щодо: найменування та власника вантажу, кількості/ваги вантажу, маршруту перевезення, відстані перевезення, місць навантаження та розвантаження, відомостей про вантажотримувача, інформації про задіяні транспортні засоби та їх власників, як і будь-якої іншої деталізованої інформації щодо виконання перевезень за спірними операціями, наявність відомостей щодо чого у первинних документах за такого роду операціями обумовлена вимогами статей, 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», вимогами ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Так, виходячи з правової позиції ВАС України, первинні документи, які мають узагальнений характер, неконкретні за змістом, не можуть враховуватися при формуванні відповідних податкових вигод.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку та задекларованих позивачем податкових вигод.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що в матеріалах справи відсутні документальні відомості щодо належності вантажу, що перевозився.

Окрім того, щодо організації в рамках вказаного вище договору робіт по отриманню сертифікатів відповідності та заключення СГВ (вартість поставки 142 000 грн. з ПДВ - 23666,67 грн.), суд першої інстанції правомірно зазначає, що під час розгляду справи не надано документального виразу виконання цих послуг у вигляді сертифікатів та висновків, як і не наведено їх змісту та призначення. Відсутні будь-які доручення щодо уповноваження контрагента на вчинення вказаних дій.

Таким чином, враховуючи специфіку та особливості цих операцій, під час розгляду справи ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак позивачем не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача.

При цьому, суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Надані позивачем матеріали та пояснення, зокрема, щодо замовлення у позивача транспортних послуг з боку ПАТ «Вентиляційні системи», послуг з отримання сертифікатів з боку ТОВ «Оріон-Консалт-Лтд», стосуються діяльності позивача з іншим контрагентом, а тому не спростовують безтоварність угоди з даним.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції провамірно погодився з висновками Акту перевірки щодо оцінки обставин взаємовідносин позивача із зазначеним контрагентом за вказаним договором та відносно безпідставності формування спірних сум податкових вигод, а отже підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині, що ґрунтується на зазначених висновках Акту перевірки за цим епізодом, не має.

Крім того, з матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що між цими ж особами підписано договір № П/0813 від 08.01.2013 р. відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати послуги по організації очищення та вивезення снігу по вул. Мельникова, 1, м. Київ.

У той же час, в контексті встановлення зв'язку замовлених послуг з діяльністю позивача, під час розгляду справи в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції не надано доказів належності позивачу об'єктів за вищевказаною адресою, належності до позивача прибудинкової території чи належності позивачу земельної ділянки або ж замовлення цих послуг у позивача іншими особами та їх виконання контрагентом в порядку передоручення (субпідряду).

Крім того, в матеріалах справи відсутні відомості щодо наявності у контрагента трудових ресурсів, снігоприбиральної техніки та вантажного транспорту для цілей очищення та вивезення снігу, як і відсутні докази виконання зазначених робіт іншими особами в порядку субпідряду в м. Києві. Як зазначено судом першої інстанції, за даними органів ДАІ у контрагента відсутні зареєстровані транспортні засоби.

При цьому, відомості про операції містять загальний характер. Надані документи не містять деталізації цих послуг та пов'язаних з їх наданням відомостей, зокрема: визначення тарифів, відомостей про обсяг зібраного та вивезеного снігу, відстані перевезення та місць вивантаження, ідентифікації задіяних транспортних засобів.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку та задекларованих позивачем податкових вигод.

Виходячи з наведеного у сукупності суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що враховуючи специфіку та особливості цих операцій, під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Надані позивачем матеріали та пояснення, зокрема, щодо замовлення у позивача послуг з прибирання снігу з боку ТОВ «Квіткова галявина», стосуються взаємовідносин з іншим контрагентом та не спростовують безтоварності угоди з даним контрагентом.

Відносно посилань позивача на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2013 р. по справі № 816/2136/13-а, яка залишена без змін згідно з ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.07.2013 р., згідно якої визнано протиправними дії ДПІ у м. Полтава щодо формування в акті від 10.04.2013 р. стосовно ПП «Полтава-Проект-Монтаж» висновків про неможливість підтвердити реальність проведення господарських відносин із платниками податків, суд першої інстанції правомірно зазначає, що вказане судове рішення не спростовує висновків суду у даній справі, які ґрунтуються на оцінці інших обставин та доказах, ніж у вказаній справі. У рішенні, на яке посилається позивач, досліджувались процедурні питання проведення зустрічної звірки та не встановлювалась реальність операцій між позивачем у даній справі та його контрагентом за вищевказаними операціями.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правомірно погодився з висновками відповідач, викладеним в Акті перевірки щодо оцінки обставин взаємовідносин позивача із зазначеним контрагентом за вказаним договором та відносно безпідставності формування спірних сум податкових вигод за відносинами із зазначеною особою, а отже підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині, що ґрунтується на висновках Акту перевірки за цим епізодом, не має.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагенти без наявності жодної матеріально-технічної бази (адміністративних та інших будівель (офісного приміщення, складів, технічних приміщень, гаражів, інше), устаткування, вантажних машин, причепів, а також відповідних трудових ресурсів мали змогу виконувати послуги з поставки товару.

Отже, доказами по справі підтверджується, що зазначені контрагенти позивача здійснювавли фінансово-господарську діяльність поза межами правового поля, взаємовідносини даних контрагентів з іншими контрагентами вчинялися без наміру створення реальних правових наслідків, а тому є фіктивними, внаслідок чого в даному випадку не можуть виникати як податкові зобов'язання так і валові витрати та податковий кредит.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Отже, на порушення вимог п. 3 ст. 5 та п. 1 ст. 7 Господарського Кодексу України, якими визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства, та відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами», ні позивачем ні його контрагентами не було надано належних підтверджуючих документів щодо виникнення податкових зобов'язань.

Крім того, як підтверджується наявними у справі доказами, позивачем, ні до перевірки, ні до матеріалів справи не було надано передбачених чинним законодавством документів (доказів) на підтвердження фактичності (реальності здійснення) господарських операцій з контрагентами щодо надання останнім на користь позивача послуг, за відсутності в останніх будь-яких матеріальних (складських приміщень, вантажного транспорту, устаткування) та трудових ресурсів, такі контрагент позивача особисто не могли виконувати взяті на себе зобов'язання.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 р.) зазначено: «здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам ДПІ щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій».

Як було встановлено перевіркою позивача та підтверджується наявними матеріалами справи, первинні документи стосовно фінансово-господарських операцій проведених за участю контрагентів позивача у перевіряємому періоді не підлягають до врахування при веденні податкового обліку як такі, що складені з порушенням вимог чинного податкового законодавства, зокрема вимог Закону України від 16.07.1999 р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) та «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Мінфіну України за № 88 від 24.05.1995 р. (із змінами та доповненнями), вимог Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку всі первинні документи (в тому числі, але не виключно податкові накладні) від імені контрагентів підписувалися невідомою особою, а отже на підставі таких неналежним чином оформлених податкових накладних не можуть формуватися податкові зобов'язання та податковий кредит.

А отже, на підставі таких неналежним чином оформлених податкових накладних, не може формуватися податковий кредит з ПДВ, та валові витрати.

Враховуючи наведені вище факти, вбачається проведення контрагентами позивача транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру, а тому наведені обставини свідчать про відсутність факту реального здійснення господарських операцій з контрагентами-покупцями та постачальниками. Вказані факти свідчать про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

З огляду на зазначене та наявні у справі докази вбачається, що господарські операції між позивачем та його контрагентами об'єктивно призвели до порушення інтересів Держави і суспільства у цілому. У даному випадку йдеться про порушення фінансово-економічних інтересів держави, її бюджетної системи, оскільки відповідно до п.п. 19 п. 1 ст. 2 «Бюджетного кодексу України» від 21.06.2001 р. доходи бюджету складаються з усіх податкових, неподаткових та інших надходжень на безповоротній основі справляння яких передбачено законодавством України. Податковими надходженнями згідно з п. 2 ст. 9 вищезазначеного Кодексу визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі, згідно з ст.2 Закону України «Про систему оподаткування» № 1251-12 від 25.06.1991 р., під податком слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня, здійснений платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Сукупність податків і зборів до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування та Конституції України, оскільки протиправні дії позивача руйнують бюджетну систему держави та систему оподаткування, яка створена в інтересах Держави.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що зазначені правовідносини позивача із контрагентами мали виключно паперовий характер, а отже не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що відповідачем було правомірно винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, на підставі висновків, викладених в Акті перевірки.

Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Срібний"- залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: Н.І. Горбань

М.В. Межевич

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Горбань Н.І.

Межевич М.В.