Ухвала суду № 38927499, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2014 р. м. Київ К/800/62595/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській областіна постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2013у справі № 2-а-2769/10/1970за позовомсуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4доТернопільської об'єднаної державної податкової інспекціїпроскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції №0000281704/2 від 26.05.2010 та зобов'язання ОДПІ у м. Тернополі визначити суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за період з 1 січня 2009 року по 30 червня 2009 року.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2013 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 у справі №2а-2769/10/1970 скасовано та позовні вимоги задоволено частково, скасовано податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 26 травня 2010 року №0000281704/2, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, у відповідності до яких просить залишити без змін постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2013 як законну та обгрунтовану.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт № 1119/17-426/НОМЕР_1 від 16.02.2010;

- актом перевірки встановлено порушення позивачем пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.3, п.9.4 ст.9 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97 «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з ПДВ на суму 20 248 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000281704/2 від 26.05.2010, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 32 891,50 грн. (з яких: 20 248 грн. - основний платіж та 12 643,5 грн. - штрафні санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що оскільки позивач, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, в період з 01.01.2008 по 31.12.2008, отримав виручку від реалізації товарів на суму 401 500 грн. та згідно поданих декларацій за 2009 рік виручку на суму 121 465 грн. (в тому числі, за період з 01.01.2009 по 31.06.2009 - 186 грн. та з 01.07.2009 по 31.12.2009 - 121 279 грн.), з 01.01.2009 він зобов'язаний був зареєструватись платником податку на додану вартість згідно пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції погодився з висновками контролюючого органу про те, що позивач повинен був зареєструватись платником податку на додану вартість, оскільки загальна сума від здійснення його операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300 000 грн., з огляду на що нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням визнав таким, що здійснене відповідачем у відповідності до чинного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач, як платник єдиного податку, обсяг виручки якого не перевищив 500 000 грн. за календарний рік (2008 рік - 401 500 грн., 2009 рік - 121 465 грн.), не був зобов'язаний зареєструватися платником податку на додану вартість у 2009 році. Крім того, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні решти позовних вимог (в частині зобов'язання податкового органу визначити суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за період з 1 січня 2009 року по 30 червня 2009 року), оскільки згідно статті 11 Закону України «Про податкову службу в України» таке право надано саме органам податкової служби, а не суду.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову. Однак, при цьому колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 01.01.2007 по 31.12.2008 та з 01.07.2009 по 31.12.2009 перебував на спрощеній системі обліку та звітності (свідоцтво НОМЕР_2 від 19.12.2006, термін дії з 01.01.2007 по 31.12.2007; свідоцтво НОМЕР_3 від 05.12.2007, термін дії з 01.01.2008 по 31.12.2008; свідоцтво НОМЕР_4 від 10.06.2009, термін дії з 01.07.2009 по 31.12.2009) та був платником єдиного податку, а в період з 01.01.2009 по 30.06.2009 перебував на загальній системі оподаткування.

Між тим, попередніми судовими інстанціями встановлено, що, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, в період з 01.01.2008 по 31.12.2008 позивач отримав виручку від реалізації товарів на суму 401 500 грн., а згідно поданих декларацій у 2009 році отримав виручку на суму 121 465 грн. (в тому числі, за період з 01 січня по 30 червня 2009 року - 186 грн. та з 01 липня по 31 грудня 2009 року - 121 279 грн.).

Крім того, судами встановлено, що позивач у період з 01 січня по 30 червня 2009 року перебував на загальній системі оподаткування та подав заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість, однак, доказів реєстрації позивача платником податку на додану вартість відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст.1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 грн.

Згідно ст.6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема, податку на додану вартість (крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків) та податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб'єктів малого підприємництва).

Згідно ст.5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

За змістом пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість» особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно п.9.3 ст.9 названого Закону особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

За змістом п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»:

- якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом (ч.2 п.9.4 ст.9);

- якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду (ч.3 п.9.4 ст.9);

- особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування (ч.4 п.9.4 ст.9).

Враховуючи наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що загальну суму від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), встановлену пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», слід відраховувати з моменту перевищення суб'єктом підприємницької діяльності граничного обсягу виручки, передбаченого Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», тобто, з моменту виникнення у платника податків обов'язку перейти на загальну систему оподаткування.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, що позивач не перевищив граничний розмір виручки в 500 000 грн., встановлений Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», колегія судів касаційної інстанції вважає правильним висновок апеляційної інстанції про скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Також, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову в частині вимог про зобов'язання податкового органу визначити позивачу суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій) за період з 1 січня 2009 року по 30 червня 2009 року, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний