Рішення № 38924702, 26.05.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/2822/13 Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д.Провадження № 22-ц/780/2819/14 Доповідач у 2 інстанції БілоконьКатегорія 18 26.05.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

22 травня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Білоконь О.В.,

суддів: Даценко Л.М., Савченка С.І.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Білоптторг» на заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Білоптторг» про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії) ,-

встановила:

У липні 2013 року позивачі звернулись до суду із зазначеним позовом, посилаючись на таке.

01 жовтня 2010 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договорі підряду № 01/10.

15 лютого 2013 року ОСОБА_3 передав ТОВ «Білоптторг» право на вимогу, засновану на вищевказаному договорі підряду, на підставі договору уступки вимоги (цесії) № 15/02/13-3, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Білоптторг» .

Позивачі вважають даний договір уступки вимоги таким, що укладений з порушенням ст. 227 ЦК України, оскільки ТОВ «Білоптторг не мала відповідного дозволу (ліцензії) на укладення договору факторингу, хоча такий дозвіл є необхідним в силу ст.ст. 1077, 1079 ч.3 ЦК України.

На думку позивачів, укладений між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Білоптторг» договір уступки вимоги ( цесії), враховуючи його оплатний характер, є договором факторингу, тому на підставі ст.ст. ст.ст. 203, 215, 227 ЦК України просили визнати договір уступки вимоги (цесії) недійсним.

Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року вказаний позов задоволено.

Визнано недійсним договір уступки вимоги (цесії) №15/02/13-3 від 15.02.2013 року укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю «Білоптторг».

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Білоптторг» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що суд неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що договір уступки вимоги укладений відповідно до вимог закону і підстав для визнання його недійсним немає. Вказує, що договір цесії не є договором факторингу, не передбачає надання фінансових послуг ТОВ «Білоптторг» фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 щодо стягнення боргу, а тому не підпадає під дію Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не відповідає.

Встановлено, що 01 жовтня 2010 року між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договорі підряду № 01/10.

15 лютого 2013 року між ФОП ОСОБА_3, в якості цедента та ТОВ «Білоптторг», в якості цесіонарія укладено договір уступки вимоги (цесії) № 15/02/13-3.

Відповідно до умов договору, ФОП ОСОБА_3 передає ТОВ «Білоптторг», а ТОВ «Білоптторг» набуває право вимоги, належне ОСОБА_3, і стає кредитором за договором підряду, укладеним між ФОП ОСОБА_3 та позивачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 № 01/10.

Сторони погодили, що цесіонарій набуває право вимоги від боржника належного виконання, а саме, сплати вартості послуг отриманих від цедента у загальній сумі 2649023 грн. та сплати за порушення встановлених договором строків оплати вартості робіт розмірі 2 649 023 грн. Винагорода цесіонарію становить 3% від суми боргу, 97 % боргу цесіонарієм буде погашено після отримання боргу з боржника.

Ухвалюючи рішення задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що в оспорюваному договорі про відступлення права вимоги має місце умова отримання стороною договору прибутку, тому до вказаних правовідносин підлягають застосуванню положення про факторинг. Оскільки ТОВ «Білоптторг» не мала ліцензії на укладення договору факторингу, договір цесії підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 227 ЦК України.

Колегія суддів із вказаними висновками не погоджується, оскільки вони необґрунтовані і не відповідають вимогам закону.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Згідно з ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст.638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Частиною 1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною ( сторонами) або судом на вимогу однієї або обох сторін.

Згідно із вимогами ст.ст. 3, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обгрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об»єктивність і неупередженість створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав для предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог закону, вийшов за межі заявлених позовних вимог і витлумачив укладений 15 лютого 2013 року договір уступки права вимоги (цесії) як договір факторингу і визнав його недійсним через відсутність у сторони ліцензії на укладення договору факторингу, хоча такий договір 15 лютого 2013 року не укладався і в матеріалах справи відсутній.

Крім того, висновок суду про те, що у випадку укладення оплатного договору відступлення права вимоги на нього розповсюджуються норми, що регулюють факторинг, є помилковим, оскільки нормами Цивільного кодексу України не встановлено заборони щодо відплатності договору цесії, сторони в силу принципу свободи договору і презумпції відплатності договору, передбачених ч.5 ст. 625 та ч.1 ст. 626 ЦК України, самі визначають відплатний чи безоплатний характер договору.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

За таких підстав, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 15 лютого 2013 року між ФОП ОСОБА_3, в якості цедента та ТОВ «Білоптторг», в якості цесіонарія укладено договір уступки вимоги (цесії) № 15/02/13-3. Відповідно до умов договору, ФОП ОСОБА_3 передає ТОВ «Білоптторг», а ТОВ «Білоптторг» набуває право вимоги, належне ОСОБА_3, і стає кредитором за договором підряду, укладеним між ФОП ОСОБА_3 та позивачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 № 01/10.

Частиною 1 ст.513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, спірний договір цесії № 15/02/13-3 від 15 лютого 2013 року укладений на підставі ст.ст.512-519 ЦК України, тобто в порядку уступки права вимоги.

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним спорюваний правочин).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу ( ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Діючим законодавством не передбачено, що договір уступки вимоги (цесії) повинен бути вчинений юридичною особою лише за умови наявності відповідного дозволу ( ліцензії), а відсутність такої тягне за собою недійсність укладеного правочину.

Форма договору відповідає встановленим законом вимогам (проста письмова форма).

Сторони мали необхідну право та дієздатність для укладення оспорюваного договору.

Позивачами не доведено, що волевиявлення сторін під час укладання договору уступки вимоги (цесії) було порушене і що укладений договір є договором факторингу.

Колегія суддів вважає, що оспорюваний договір не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

За таких обставин, вимоги позивачів про визнання недійсним договору уступки права вимоги ( цесії) з підстав, передбачених ст. 227 ЦК України є безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачі не є сторонами оспорюваного договору уступки права вимоги і тому не можуть ставити питання про визнання його недійсним колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в силу положень ч.3 ст. 215 ЦК України заперечувати дійсність договору може не тільки його сторона, але і інша заінтересована особа. Враховуючи, що за оспорюваним договором відступлено право вимоги за договором підряду, де стороною є позивачі, вони можуть бути заінтересованими особами щодо заперечення дійсності договору цесії.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів , -

вирішила :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Білоптторг» задовольнити частково.

Заочне рішення Вишгородського районного суду Київської області від 25 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Білоптторг» про визнання недійсним договору уступки вимоги (цесії).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді