Ухвала суду № 38923041, 21.05.2014, Токмацький районний суд Запорізької області

328/1733/14-ц

21.05.2014

2/328/445/14

У Х В А Л А

Іменем України

21 травня 2014 року м. Токмак

Суддя Токмацького районного суду Запорізької області Петренко Л.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Агро-Токмак» Токмацької міської ради Запорізької області, Токмацької міської ради Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності,

встановила:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства «Агро-Токмак» Токмацької міської ради Запорізької області, Токмацької міської ради Запорізької області, в якому просила зобов'язати відповідачів вчинити певні дії, зокрема вирішити її земельне питання стосовно оренди земельної ділянки у відповідності до діючого законодавства та визнати за нею право власності на нерухомість, а саме на одноповерхову, окремо розташовану нежитлову будівлю гриль-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 127,60 м2, яка розташована на АДРЕСА_1.

Позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119-121 ЦПК України.

Вивчивши позов та додані матеріали, приходжу до висновку про необхідність залишити позов без руху, оскільки він поданий з порушенням вимог ст.ст. 119, 120 ЦПК України.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України, позовна заява повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового характеру; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

В порушення п. 3 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позивачем не конкретизовано зміст позовних вимог. Так, позивач просить зобов'язати відповідачів вчинити певні дії, зокрема вирішити її земельне питання стосовно оренди земельної ділянки у відповідності до діючого законодавства. В даному випадку не зрозуміло кому з відповідачів адресована вказана вимога, які конкретно дії зобов'язаний вчинити відповідач при вирішенні земельного питання та відповідно до якого законодавства.

Крім того. відповідно до п.п. 4, 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.

В даному випадку позивач просить визнати за нею право власності на нерухомість, а саме на одноповерхову, окремо розташовану нежитлову будівлю гриль-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 127,60 м2, яка розташована на АДРЕСА_1, проте в позовній заяві відсутній виклад обставин якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, зокрема в позовній заяві відсутні дані про те, що нежитлова будівля гриль-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» відповідає будівельним, архітектурним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам, державним стандартам.

Згідно підпунктів 6 п. «б» ч.1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування» вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Зазначене свідчить про те, що будування і прийняття в експлуатацію нерухомого майна проводиться з дозволу і за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Суд не повинен заміняти органи, на які покладені обов'язки по прийняттю в експлуатацію збудованого нерухомого майна, а захист прав у разі їх порушення щодо визнання права власності на це майно в судовому порядку повинне залишатися винятковим способом захисту права. В цьому сенсі, позивачу необхідно вказати, чи звертався він до відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади, чи було відмовлено йому у вирішенні зазначеного питання з посиланням на документи, на підтвердження цього.

Крім того, при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування», спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Як роз'яснено в постанові №6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами ст.376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)», за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України, ч.1 ст.3 ЦПК України).

У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. При вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти суд має звертати увагу, чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог ст. 119 ЦПК обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об'єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. У разі відсутності посилання на такі обставини або докази суд має відповідно до вимог ст. 121 ЦПК залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків із наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 121 ЦПК.

В порушення п. 5, 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України позивач не зазначає чи звертався він до Інспекції державного будівельного архітектурного контролю у Запорізькій області з приводу введення одноповерхової, окремо розташованої нежитлової будівлі гриль-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» в експлуатацію, з яких можливо було зробити висновок про наявність спору про право.

В своєму позові позивач не зазначає про вищевказані обставини та не зазначає докази на підтвердження останніх.

З позову не вбачається чи були позивачу надані в установленому порядку відповідні дозвільні документи, чи має позивач затверджений належним чином проект самочинно зведених споруд.

В позові не вказано про те чи самовільно збудований об'єкт вводився в експлуатацію інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю за результатами технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж, чи була встановлена відповідність об'єкту будівельним, екологічним, санітарно - гігієнічним, пожежним, архітектурним вимогам, відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відсутні будь-які дані про звернення позивача до відповідних державних органів з питання прийняття в експлуатацію самочинно збудованої споруди та про відмову цих органів в його вирішенні.

Позивачем вимоги, передбачені вказаними законодавчими нормами, не виконані, зокрема, не зазначено ціну позову, немає чіткого викладу обставин, якими позивач обгрунтовує свої вимоги, не зазначено доказів на підтвердження кожної обставини, наявність підстав для звільнення від доказування.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства»від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.

Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежене державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1998 року вказано, що обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, "якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою".

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до норм ч.1 статті 121 ЦПК України, суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених у ст. 119,120 ЦПК України; або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 121 ЦПК України,

ухвалила:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Агро-Токмак» Токмацької міської ради Запорізької області, Токмацької міської ради Запорізької області про зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення вказаних недоліків три дні з дня отримання позивачем копії ухвали.

У разі невиконання ухвали в зазначений строк позовну заяву вважати неподаною та повернути позивачеві.

Суддя: /підпис/

згідно з оригіналом

Суддя: