Постанова № 38917838, 21.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. Справа№ 910/19063/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 21.05.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року (повний текст складено та підписано 17.02.2014 року)

у справі №910/19063/13 (головуючий суддя Трофименко Т.Ю., судді Ващенко Т.М., Смирнова Ю.М.)

за позовом дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Центр»

до державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами

про стягнення 14 043,68 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/19063/13 позов дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Центр» задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами на користь дочірнього підприємства «Автотрейдінг-Центр» 13 522,42 грн. основного боргу, 521,26 грн. 3% річних, 1 720,50 грн. судового збору, 3 240,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, державне підприємство «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В своїх доводах відповідач посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 22.04.2014 року Київським апеляційним господарським судом поновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/19063/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Представник позивача в судовому засіданні надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами - без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні надав свої пояснення й підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/19063/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.08.2012 року між державним підприємством «Преса України» (замовник) та дочірнім підприємством «Автотрейдінг-Центр» (підрядник) укладено договір №155 про закупівлю послуг за державні кошти (надалі - договір, а.с. 8-12).

За умовами п. 1.1 договору підрядник зобов'язався у 2012 році, а також наступних періодах до виконання послуг в повному обсязі надати відповідачу послуги, зазначені в п. 1.2 цього договору, а замовник - приймати і оплачувати належним чином надані послуги.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що позивач зобов'язується надати послуги з технічного обслуговування і ремонту пасажирських автомобілів (а саме послуги з технічного обслуговування, поточного та аварійного ремонтів легкових автомобілів Skoda Oktavia).

Відповідно до п. 4.1, п. 4.2 договору розрахунки проводяться шляхом оплати відповідачем вартості наданих послуг протягом 30 (тридцяти) календарних днів після підписання відповідачем акта прийому-передачі послуг на підставі пред'явленого позивачем рахунку на оплату. До рахунка додається акт приймання-передачі послуг.

На виконання умов даного договору позивач надав послуги по договору за період з серпня 2012 року по жовтень 2012 року на загальну суму 25 840,65 грн.

Факт надання послуг на вказану суму підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт: №РС-0004421 від 31.08.2012 року на суму 7 170,00 грн. (а.с. 15), №РС-0004542 від 08.09.2012 року на суму 7 541,85 грн. (а.с. 18), №РС-0004719 від 28.09.2012 року на суму 3 424,40 грн. (а.с. 23), №РС-0005492 від 31.10.2012 року на суму 7 704,40 грн. (а.с. 26).

Відповідач частково оплатив надані послуги в сумі 12 318,23 грн., що підтверджується банківськими виписками від 19.04.2013 року, від 18.03.2013 року, від 07.03.2013 року, від 05.03.2013 року, від 22.02.2013 року (а.с. 17, 20-22, 25).

Згідно з доводами позивача, на виконання умов договору позивачем було надано послуги, проте повну оплату за отримані послуги відповідачем проведено не було, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість в сумі 13 342,42 грн.

У жовтні 2013 року дочірнє підприємство «Автотрейдінг-Центр» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами про стягнення 14 043,68 грн., з яких: 13 522,42 грн. заборгованості по договору №155 про закупівлю послуг за державні кошти від 14.08.2012 року та 521,26 грн. 3% річних.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 522,42 грн. основного боргу, 521,26 грн. 3% річних є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що акти виконаних робіт не підписані уповноваженою відповідачем особою, сума заборгованості не підтверджена.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору підряду (виконання робіт), згідно якого, в силу ст. 837 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За змістом даної норми Цивільного кодексу України договір підряду - це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.

Нормами статті 854 ЦК України регламентовано, що до обов'язків замовника, зокрема, відносить оплату виконаної підрядником роботи після здачі всієї роботи, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Факт надання позивачем відповідачу послуг за період з серпня 2012 року по жовтень 2012 року на загальну суму 25 840,65 грн. підтверджується актами виконаних робіт: №РС-0004421 від 31.08.2012 року, №РС-0004542 від 08.09.2012 року, №РС-0004719 від 28.09.2012 року, №РС-0005492 від 31.10.2012 року (а.с. 15, 18, 23, 26).

Згідно з п. 4 ст. 882 ЦК України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Доказів визнання судом недійсними вищезазначених актів виконаних робіт №РС-0004421 від 31.08.2012 року, №РС-0004542 від 08.09.2012 року, №РС-0004719 від 28.09.2012 року, №РС-0005492 від 31.10.2012 року, зауважень та/або заперечень щодо якості та об'єму виконаних позивачем робіт ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідач частково оплатив надані послуги в сумі 12 318,23 грн., що підтверджується банківськими виписками від 19.04.2013 року, від 18.03.2013 року, від 07.03.2013 року, від 05.03.2013 року, від 22.02.2013 року (а.с. 17, 20-22, 25).

Воля особи, що здійснює операцію, може виражатися письмово, усно, у випадках, передбачених законодавством або угодою сторін, - мовчанням, а для угод, для яких законодавством не встановлена певна форма, конклюдентні (від лат. Concludare - укладати, робити висновок) діями особи , що свідчать про його волю здійснити операцію.

Так, здійснюючи часткову оплату за надані послуги в сумі 12 318,23 грн. (а.с. 17, 20-22, 25) ДП «Державне видавництво «Преса України» вдалося до вчинення конклюдентних дій щодо схвалення наявності у відповідача зобов'язань перед дочірнім підприємство «Автотрейдінг-Центр» з оплати наданих послуг за договором №155 від 14.08.2012 року.

Тому, на переконання судової колегії посилання скаржника на наказ ДП «Державне видавництво «Преса України» №51-р від 16.04.2013 року, як на доказ підписання актів виконаних робіт неповноважною особою правом підпису - є безпідставними.

Крім того, факт визнання заборгованості відповідачем підтверджується листом від 24.07.2013 року №103-591-К, який підписано директором відповідача та скріплено печаткою підприємства, згідно з яким відповідач визнав претензію позивача за вих.№24 від 06.06.2013 року з вимогою сплатити 13 342,42 грн. та зобов'язувався перерахувати дану суму на рахунок позивача (а.с. 33).

Разом з цим судова колегія зазначає, що наказ ДП «Державне видавництво «Преса України» №51-р від 16.04.2013 року про надання права підпису без довіреності датований пізніше спірних актів виконаних робіт та фактичних часткових проплат відповідачем по договору. Доказів права підпису спірних актів лише директором відповідача на дату їх підписання суду не надано.

З огляду на вищезазначене, судовою колегією відхиляються доводи скаржника про те, що акти виконаних робіт №РС-0004421 від 31.08.2012 року, №РС-0004542 від 08.09.2012 року, №РС-0004719 від 28.09.2012 року, №РС-0005492 від 31.10.2012 року не є належними доказами надання послуг (виконання робіт).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 4.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати відповідачем вартості наданих послуг протягом 30 (тридцяти) календарних днів після підписання відповідачем акта прийому-передачі послуг на підставі пред'явленого позивачем рахунку на оплату.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували належне виконання відповідачем свого зобов'язання по оплаті за виконані позивачем роботи, не містять їх і матеріали справи.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 522,42 грн. основного боргу є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, суд першої інстанції правомірно визнав доведеним факт невиконання відповідачем у встановлений договором строк свого обов'язку, а тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем нараховано та заявлено до стягнення 521,26 грн. - 3% річних нарахованих за несвоєчасну сплату наданих послуг з серпня 2012 року по жовтень 2012 року.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок 3 % річних, нарахованих позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання та перевіреного судом першої інстанції, дійшов висновку, що господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 521,26 грн. за час прострочення.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3 240,00 грн. витрат на послуги адвоката, з огляду на наступне.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №6-рп/2013 у справі №1-4/2013.

З наявного в матеріалах справи договору на надання правової допомоги від 13.08.2013 року, який укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, останній надає послуги з правової допомоги. Відповідно до свідоцтва про право зайняття адвокатської діяльності НОМЕР_1, виданого рішенням обласної кваліфікаційно-дисціплінарної комісії адвокатури Рівненської області ОСОБА_2 є адвокатом. Позивачем на ведення даної справи в суді ОСОБА_2 видана довіреність від 16.04.2013 року №103-29д.

26.09.2013 року між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 був укладений додаток №2 до договору по надання правової допомоги №123/13 від 13.08.2013 року (а.с. 85) та акт №1 прийому-передачі послуг від 30.09.2013 року, акт №2 прийому-передачі послуг від 31.10.2013 року (а.с. 86-87). Відповідно до платіжних доручень №1282 від 26.092103 року, №1457 від 28.10.2013 року, №1496 від 05.11.2013 року. позивачем було перераховано адвокату ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 12 150,00 грн. (а.с. 88-90).

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що з відповідача підлягають стягненню на користь позивача витрати на послуги адвоката в сумі заявленій позивачем (а.с. 84) в розмірі 3 240,00 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - державним підприємством «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 27.03.2013 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства «Державне видавництво «Преса України» Державного управління справами на рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/19063/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.02.2014 року у справі №910/19063/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/19063/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук