Ухвала суду № 3891523, 19.05.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2009 року                                                       № К-24277/07 (К-203/08)

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача           Рибченка А.О.

суддів:                                                         Брайка А.І.

                                                                       Голубєвої Г.К.

                                                                       Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:    Руденко Н.В.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя та Прокуратури Запорізької області

на ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від          19.12.2007 року

та постанову господарського суду Запорізької області від 14.09.2007 року

у справі№ 5/17/07-АП господарського суду Запорізької області

за позовомЗакритого акціонерного товариства «Запорізький інструментальний завод               ім. Войкова» 

доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

за участю Прокуратури Запорізької області

провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Запорізької області від 14.09.2007 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 року, задоволено позовні вимоги ЗАТ «Запорізький інструментальний завод ім. Войкова» та визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя № 0000212302/0 від 29.01.2007 року, № 0000212302/1 від 16.02.2007 року, № 0000222302/0 від 29.01.2007 року,                     № 0000222302/1 від 16.02.2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в сумі 13,60 грн., витрати з проведення судово-економічної експертизи в сумі 17004 грн. та витрати на правову допомогу в сумі             735 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя та Прокуратура Запорізької області оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданих касаційних скаргах, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, скаржниками ставиться питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в запереченнях на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення, а постановлені у справі судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з таких підстав.

Судами встановлено, що ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя проведено виїзну планову документальну перевірку ЗАТ «Запорізький інструментальний завод ім. Войкова» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 року по 30.09.2006 року, за результатами якої складено акт № 4/23-2/23289055 від 24.01.2007 року.

Даною перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток за перевіряємий період у розмірі 2777256 грн. за рахунок завищення податку на прибуток за 2005 рік у розмірі 354,4 тис. грн., за                 3 квартал 2006 року у розмірі 1139559 грн.; підпункту «г» підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»; підпунктів 7.4.5, 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що призвело до заниження позивачем податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 46512 грн. за березень 2006 року та              42657 грн. за квітень 2006 року та заниження від’ємного значення у розмірі                      46512 грн. за липень 2006 року та 42657 грн. за серпень 2006 року.

За наслідками перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000212302/0 від 29.01.2007 року, яким визначено суму податкового зобов’язання позивача з податку на прибуток у розмірі 5302468,2 грн., у тому числі: основний платіж -  2777256  грн., штрафні (фінансові) санкції - 2525212,2 грн.;

- № 0000222302/0 від 29.01.2007 року, яким визначено суму податкового зобов’язання позивача з податку на додану вартість у розмірі 133753,50 грн., у тому числі: основний платіж - 89169 грн., штрафні (фінансові) санкції - 44584,50 грн.

Позивач оскаржив вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак його скарги залишені без задоволення, в зв’язку з чим відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000212302/1 від 16.02.2007 року та № 0000222302/1 від 16.02.2007 року з аналогічними сумами нарахувань податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Визначаючи позивачу спірне податкове зобов’язання з податку на прибуток, податкова інспекція виходила з того, що позивачем віднесено до складу валових витрат витрати на придбання товарів (робіт, послуг) та витрати на поліпшення основних фондів на загальну суму 12603184 грн. за період 3,4 квартал 2005 року, 1-3 (включно) квартал 2006 року, які не підтверджені відповідними первинними документами та з того, що в зв’язку з відсутністю належним чином організованого бухгалтерського та податкового обліку на підприємстві позивача неможливо визначити, що ці витрати були призначені для подальшого використання у його власній господарській діяльності, що є обов’язковою підставою для віднесення цих витрат до складу валових. Суди попередніх інстанцій, визнаючи безпідставним нарахування позивачу податкового зобов’язання з податку на прибуток та відповідно нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000212302/0 від 29.01.2007 року, № 0000212302/1 від 16.02.2007 року, виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми витрат, пов’язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону

Платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду (підпункт 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов’язкові реквізити, визначені даною статтею. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Проаналізувавши наведені правові норми, суди дійшли обґрунтованого висновку, що витрати платника податку, пов’язані з власною господарською діяльністю, які підтверджені первинними документами, за умови відсутності або неналежного ведення бухгалтерського обліку, можуть бути віднесені до валових витрат такого платника податку з метою визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток, оскільки наявність або відсутність облікових регістрів відповідно до вимог чинного законодавства не є обов’язковою умовою для віднесення до складу валових витрат відповідних сум коштів, витрачених платником податку у зв’язку з організацією і здійсненням ним його господарської діяльності, яка передбачена його статутними документами.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивачем для перевірки надавались усі необхідні первинні документи, пов’язані з нарахуванням і сплатою податків і зборів, які також були надані суду та досліджені ним під час розгляду даної справи.

Крім того, при прийнятті рішення у справі в цій частині судами враховано висновок судово-економічної експертизи № 826 від 31.07.2007 року, яка була проведена на підставі первинних документів бухгалтерського та податкового обліку ЗАТ «Запорізький інструментальний завод ім. Войкова» за період з 01.07.2005 року по 30.09.2006 року. Даною експертизою встановлено, що висновки ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя, викладені в пункті 3 акта перевірки № 4/23-2/23289055 від 24.01.2007 року в частині порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не підтверджуються.

Стосовно визначення податковими повідомленнями-рішеннями                               № 0000222302/0 від 29.01.2007 року, № 0000222302/1 від 16.02.2007 року податкового зобов’язання з податку на додану вартість, то судами також визнано вказані нарахування неправомірними, з огляду на слідуюче.

Податковий орган вважає, що в порушення абзацу «б» пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачем у декларації від 21.08.2006 року за липень 2006 року за вх. № 45720 було виправлено самостійно виявлені помилки податкової декларації за березень 2006 року у розмірі 46512 грн.; у декларації за серпень 2006 року за вх. № 49896 виправлено самостійно виявлені помилки податкової декларації за квітень 2006 року у розмірі 42657 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Зазначене податкове зобов’язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій

Пунктом 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний:

а)        або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п’яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б)        або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов’язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. При самостійному донарахуванні суми податкових зобов’язань адміністративні штрафи не накладаються.

Врахувавши наведені норми податкового законодавства, суди обґрунтовано вважали, що вказані вище коригування позивачем помилок у поданих ним деклараціях за березень та квітень 2006 року є належним використанням ним прав, наданих пунктом 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» і такі дії позивача не можуть свідчити про заниження платником податків свого податкового зобов’язання за відповідні звітні періоди вцілому.

При цьому судами спростовано висновок відповідача стосовно того, що при самостійному виявленні факту заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів платник податків має право самостійно відобразити суму такої недоплати у складі декларації по цьому податку лише не пізніше наступного податкового періоду, оскільки норми Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не пов’язують можливість виправлення помилок платником податків лише не пізніше наступного податкового періоду, а навпаки передбачають, що таке виправлення може бути здійснено платником податку за будь-який податковий період і єдине обмеження стосовно періодів є те, що такі самостійні виправлення повинні бути здійснені до початку перевірки платника податків контролюючим (податковим) органом.

Отже, за таких обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2007 року та постанову господарського суду Запорізької області від 14.09.2007 рокуу даній справі такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Жовтневому районі                         м. Запоріжжя та Прокуратури Запорізької області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від             19.12.2007 року та постанову господарського суду Запорізької області від           14.09.2007 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий                                                                      Рибченко А.О.

Судді                                                                                    Брайко А.І.

                                   Голубєва Г.К.

                                   Карась О.В.

                                   Федоров М.О.