Ухвала суду № 38906443, 21.05.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 р.м.ОдесаСправа № 821/987/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Крусяна А.В.

- Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парілайн» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Парілайн» (далі - позивач, ТОВ «Парілайн») звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у м. Херсоні) в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 року: № 0001492200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 150 252,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 18 209,25 грн.; № 0001501600 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на загальну суму 94 663,75 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 75 731,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 18 932,75 грн.; № 0001511600 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року на 304,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував на безпідставність висновків про порушення, які вплинули на прийняттях оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки при встановлені заниження валового доходу та податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з реалізацією товару пов'язаним особам за цінами, нижчими ніж звичайні, податкові ревізори-інспектори не здійснювали будь-якого аналізу рівня звичайних цін на реально діючому ринку та не доведено перевищення 20 % різниці між цінами реалізації та звичайними цінами.

Також, висновок відповідача щодо заниження доходу внаслідок не віднесення до його складу безоплатно отриманої сировини є неправомірним, оскільки вартість вказаної сировини була включена до собівартості готової продукції за фактичними матеріальними витратами, а тому не може бути не облікованою у бухгалтерському обліку підприємства.

Крім того, протиправним на думку позивача є донарахування йому ПДВ у сумі 60 711,04 грн., оскільки вказана сума ПДВ була віднесена позивачем до складу податкового кредиту у зв'язку з придбанням сировини від постачальників, що підтверджується первинними документами, а не встановлення факту використання понаднормової кількості сировини при виробництві продукції, не є підставою для його зменшення.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з тих підстав, що встановлені під час перевірки ТОВ «Парілайн» порушення діючого законодавства підтверджується обставинами викладеними в акті перевірки, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є законними т обґрунтованими.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 року №0001492200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 150 252,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 18 209,25 грн. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 року №0001501600 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 75 731,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 18 932,75 грн. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 року №0001511600 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року на 304,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Парілайн» (ідентифікаційний код 33172257) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 294,00 грн.

ДПІ у м. Херсоні на зазначену постанову подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Парілайн» відмовити у повному обсязі.

Згідно до вимог п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання не прибули сторони, які беруть участь у справі, про те про розгляд справи були належним чином повідомлені.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Парілайн» зареєстровано як суб'єкт господарювання - юридична особа 07.09.2004 року та перебуває на обліку в ДПІ у м. Херсоні з 08.09.2004 року за №6600, є платником податку на прибуток та податку на додану вартість з 16.09.2004 року.

Відповідно до вимог п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1. ст.75, п.77.4. ст.77 Податкового кодексу України посадовими особами ДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Парілайн» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року, за наслідками якої складено акт від 18.02.2013 року №1131/22-1/33172257 (далі - акт перевірки).

Під час перевірки відповідачем були встановлені порушення ТОВ «Парілайн» вимог діючого законодавства, а саме: - пп. 14.1.13, пп.14.1.36, пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п.135.1, п.135.2, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст.135, п. 137.16 ст.137, пп.138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п. 153.2 ст.153 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) та пп. 1.20.1 п. 1.20, п. 1.23. ст.1, пп.4.1.6. п.4.1. ст.4, п. 1.32 ст. 1, п.5.1. ст.5 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 165 176,00 грн., у тому числі: за 2010 рік в сумі 13 438,00 грн., за 1 квартал 2011 року в сумі 1 135,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року в сумі 90 735,00 грн., за 9 місяців 2012 року в сумі 59 868,00 грн.; - п. 188.1 ст. 188, пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами та доповненнями) та п. 1.32 ст.1 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого: занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього у сумі 75 731,00 грн., у тому числі: за травень 2010 року у сумі 72,00 грн., за грудень 2010 року у сумі 11,00 грн.; за вересень 2011 року у сумі 36 323,00 грн.; за грудень 2011 року у сумі 21 619,00 грн.; за червень 2012 року у сумі 11 802,00 грн.; за серпень 2012 року у сумі 5904,00 грн.; - п.200.1, п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого: завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню рядок 23.2 Декларації у березні 2011 року на суму 304,00 грн.; завищено від'ємне значення рядок 19 Декларації у вересні 2012 року на суму 3 853,00 грн.

На підставі вказаних висновків ДПІ у м. Херсоні було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення від 06.03.2013 року: № 0001492200 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 165 176,00 грн. Та за штрафними санкціями в сумі 18 327,50 грн.; № 0001501600 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на загальну суму 94 663,75 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 75 731,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 18 932,75 грн.; № 0001511600 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року на 304,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн.

При цьому, податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 року №0001492200 оскаржується позивачем в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 150 252,00 грн. та за штрафними санкціями в сумі 18 209,25 грн.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій, чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед Законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що на збільшення оскаржуваного розміру зобов'язань з податку на прибуток підприємств вплинули висновки відповідача щодо заниження ТОВ «Парілайн» протягом 2011- 2012 років валового доходу у сумі 95 885,00 грн. внаслідок продажу готової продукції та товарів пов'язаним особам за цінами нижчими, ніж звичайні ціни; заниження ТОВ «Парілайн» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року валового доходу у загальній сумі 303 555,16 грн. внаслідок не включення до його складу безоплатно отриманих сировини та матеріалів для виробництва готової продукції.

Як вбачається з акту перевірки, порушення TOB «Парілайн» п.135.1 п.135.2. ст. 135, пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, яке вплинуло на завищення доходу на загальну суму 95 885,00 грн., вмотивовано тим, що протягом 2011 - 2012 років підприємство здійснювало реалізацію готової продукції фізичним та юридичним особам, які прирівнюються до пов'язаних осіб, за цінами, нижчі за собівартість цієї продукції та чисту вартість реалізації, про що відображено у Розрахунку відхилень між фактичною реалізацією та рівнем звичайних цін, що підлягає включенню до доходу(додатки № 7, 8 до акту перевірки).

З досліджених Розрахунку відхилень між фактичною реалізацією та рівнем звичайних цін, що підлягає включенню до доходу за 2011 р. та 9 місяців 2012 р., судом першої інстанції встановлено, що на підставі первинних документів ( накладних) позивача щодо реалізації готової продукції у розрізі покупців, показників рахунку 92 «адміністративні витрати» та рахунку 93 «витрати на збут» ревізором-інспектором було розраховано суму заниження доходу у розмірі 95 885,00 грн., яка складає різницю між фактичною вартістю реалізованої продукції, виходячи з виробничої собівартості, та збільшеною вартістю готової продукції з урахуванням з звичайної ціни. При цьому, за звичайну ціну прийнято реалізаційну собівартість готової продукції, яка, на думку ревізора-інспектора, крім прямих витрат ( виробничих) повинна включати також адміністративні витрати та витрати на збут, що не було зроблено ТОВ «Парілайн».

Колегія суддів не погоджується з вказаним розрахунком відхилень між фактичною реалізацією та рівнем звичайних цін, оскільки вважає, що у податкового органу відсутні законні повноваження щодо самостійного встановлення рівня звичайних цін.

Відповідно до вимог пп.14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності і які відповідають будь - якій з наведених нижче ознак, зокрема, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку.

Згідно з положеннями підпункту 153.2.1 ст. 153 цього Кодексу до пов'язаних осіб також відносяться особи, які не є платниками цього податку та сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Колегія суддів зазначає, що у змісті акту перевірки відсутній перелік покупців позивача, які за своїм статусом відносяться до покупців, перелічених у підпункті 153.2.1 ст. 153 ПК України.

При цьому, згідно висновку судово-економічної експертизи № 79 від 03.12.2013 року, проведеної у рамках даної справи, підтверджено, що у період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року ТОВ «Парілайн» здійснювало реалізацію покупцям, які прирівнюються до пов'язаних осіб, відповідно пп. 153.2.3 п. 153.2 ст. 153 ПК України.

Згідно до вимог пп.153.2.1, 153.2.3 п.153.2 ст. 153 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником від продажу товарів (виконаних робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Правовідносини зі застосуванням звичайних цін при реалізації товарів/послуг, у т.ч. пов'язаним особам, в момент виникнення спірних правовідносин (період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року) були врегульовано Законом України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податковим кодексом України, зокрема відповідно до п. 8. підрозділу XX Податкового кодексу України порядок визначення звичайної ціни регламентований пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до приписів підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону України №334/94-ВР, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з приписами підпункту 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 цього ж Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому, у відповідності до п.13 Указу Президента України «Про деякі заходи дерегулювання підприємницької діяльності» № 817/98 від 23.07.1998 року індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

За приписами пп.14.1.218. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), що визначається виходячи з можливості покупця (продавця) без значних додаткових витрат придбати (реалізувати) товар (роботи, послуги) на найближчій для покупця (продавця) території.

Методологічні засади формування інформації про операції пов'язаних сторін та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України № 303 від 18 червня 2001 року, відповідно до якого за методом порівняльної неконтрольованої ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізована не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Отже, якщо податковий орган не згодний із ціною договору, то він зобов'язаний довести, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому податковий орган зобов'язаний діяти в порядку, встановленому цим Законом.

Проте, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду доказів звернення до органів статистики чи інших державних органів за одержанням необхідної інформації щодо рівня звичайних цін для підтвердження проведення ним повного аналізу цін на аналогічну продукцію та використання отриманої інформації про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами інших продавців, умови яких є співставними з умовам продажу готової продукції покупцям, наведеним у додатку № 7, 8 акту перевірки.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо непогодження з позицією відповідача щодо здійснення ТОВ «Парілайн» реалізації готової продукції нижче її виробничої собівартості, що на думку ДПІ, є підставою для донарахування валового доходу, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця, інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

Колегія суддів також зазначає, що дотримання порядку застосування звичайних цін при реалізації товарів, послуг пов'язаним особам, є підставою для зменшення валових витрат у разі встановлення їх перевищення з розміром доходу, отриманого платником податків у зв'язку з такою реалізацію (абз. 2 підпункту 153.2.6 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України).

Проте, порушення платником податків вказаного порядку діюче законодавство жодним чином не пов'язує з ціновою політикою підприємства в частині формування реалізаційної собівартості готової продукції, а лише з сумою валових витрат, яка не повинна перевищувати отриманий дохід.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що податковим органом всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено заниження Товариством протягом 2011- 2012 років валового доходу у сумі 95 885,00 грн. внаслідок продажу готової продукції та товарів пов'язаним особам за цінами нижчими, ніж звичайні ціни.

Крім того, суд першої інстанції вказує, що на визначення загальної суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням вплинули як порушення щодо порядку застосування звичайних цін, та і інші порушення, пов'язані з формування складу валових витрат.

Відповідно до вимог п. 2.3 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації від 22.12.2010 року №985, податкове повідомлення-рішення складається в двох примірниках за кожним окремим податком, збором разом із штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), або штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами, пенею), передбаченими Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією (штрафом) за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. У разі здійснення розрахунку (перерахунку) збільшення (зменшення) грошового зобов'язання, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість із застосуванням звичайних цін за результатами перевірки приймаються окремі податкові повідомлення-рішення на ці суми за формами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за результатами самостійного визначення податковим органом звичайних цін приймається окреме податкове повідомлення-рішення про визначення звичайних цін, яке в подальшому, якщо його не скасовано за результатами завершення процедури адміністративного або судового оскарження, може слугувати підставою для збільшення платнику податків грошових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ.

Однак, окремого податкового повідомлення-рішення з питань визначення звичайних цін відповідачем по справі не приймалось.

Іншим висновком податкового органу щодо заниження ТОВ «Парілайн» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року доходу у рядку 01.6 Декларації «інші доходи», у загальній сумі 303 555,16 грн., є не віднесенням підприємством до складу валового доходу вартість безоплатно отриманої сировини та матеріалів, яка виникла внаслідок їх списання при виробництві готової продукції за нормами меншими, ніж це передбачено затвердженими нормами підприємства.

Як зазначено в акті перевірки, на порушення пп. 1.20.1 п.1.20 п.1.23. ст.1, пп.4.1.6. п.4.1. ст.4 Закону України від 22.05.1997 року № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.13, пп.14.1.36. п. 14.1ст.14, п. 135.1пп.135.5.4. п.135.5ст. 135п.137.16. ст. 137, пп. 153.2.1, пп.153.2.3. п. 153.2. ст. 153 Податкового кодексу України підприємством занижено валовий дохід від продажу товарів, сировини та готової продукції у загальній сумі53 148,60 грн. в тому числі по періодах ІІ квартал 2010 року - 28 266,02 грн., ІІІ квартал 2010 року - 5193,18 грн.; IV квартал 2010 року - 19 689,40 грн., а також у загальній сумі 282 290,77 грн. в тому числі по періодах: ІІ квартал 2011 року - 2328,93 грн.; ІІІ квартал 2011 року - 54 939,54 грн.; І квартал 2012 року - 75 262,25 грн.; ІІ квартал 2012 року - 29 429,88 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 120 330,17 грн.

Вказаний висновок ґрунтується на тому, що в ході перевірки норм використання матеріалів для виробництва 1 м. кубічного продукції, затверджених підприємством, оборотно - сальдових відомостей по рахункам 26 «Готова продукція», 20 «Матеріали», 28 «Товари», первинних документів на реалізацію продукції та придбання матеріалів (виробничі звіти відсутні) встановлено, що підприємством при виготовлені продукції списано сировини (гравію, піску, цементу, хімічних добавок, золи, шлаку) менше, ніж передбачено нормами, затвердженими директором TOB «Парілайн», на загальну суму 303555,16 грн., яка розрахована відповідно пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за ціною придбання підприємством аналогічних товарів від реальних постачальників з ПДВ та відображено у додатках № 4, 5, 6 «Розрахунок розбіжностей використання сировини за нормами та фактичного списання у виробництво ТОВ «Парілайн».

Отже, податковий орган вважає, що списання сировини у виробництво готової продукції понад фактичну наявність її на балансі підприємства, є безоплатним отриманням такого товару відповідно до п. 1.23. ст.1. Закону України від 22.05.1997р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 14.1.13. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (із змінами та доповненнями).

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком податкового органу, виходячи з наступного.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п.14.1.36. п. 14. 1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог п.п.14.1.191 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду та відповідно п. 14.1.202 зазначеної статті продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Відповідно до п. 1.23. ст.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безоплатно надані товари - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладання таких угод.

Аналогічна норма міститься у пп. 14.1.13 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, зокрема, безплатно надані товари, роботи, послуги: а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Відповідно до вимог пп. 135.5.4 п. 135 ст.135 Податкового кодексу України, - інші доходи включають в тому числі: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до вимог пп. 137.4 ст. 137 цього Кодексу, датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів.

Згідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з акту перевірки (стор. 17), що у період з 01.10.2009 року по 31.03.2011 року підприємство займалося виробництвом бетонів, цементних розчинів та цементів марки ПЦ 11 БК - 400 та марки КУ/Б - 300, проте за даними бухгалтерського обліку вказана сировина не списувалась у виробництво та/або не обліковувалась на балансі підприємства, що на думку податкового органу підтверджується фактом списання у виробництво бетонів, цементних розчинів та цементу сировини (гравію, піску, цементу, хімічних добавок, золи, шлаку) менше, ніж це передбачено нормами використання матеріалів для виробництва 1 м. кубічного продукції, затвердженими підприємством.

Отже, на підставі вказаних розбіжностей ревізором - інспектором було зроблено висновок, що сировина (гравій, пісок, цемент, хімічні добавки, зола, шлак), не облікована на балансі підприємства, проте фактично використана у виробництві продукції та є безоплатно отриманою ТОВ «Парілайн» згідно Розрахунку розбіжностей використання сировини за нормами та фактичного списання у виробництво ТОВ «Парілайн», наведеного у додатках №4, 5, 6 до акту перевірки.

Проте, колегія суддів зазначає, що вказаний розрахунок розбіжностей ґрунтується на матеріальній складовій виробництва, оскільки в акті перевірки не зазначається, яку сировину, в якій частині та за яким договором було отримано позивачем без грошової компенсації, що є порушенням приписів Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого від 22.12.2010 року № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 12.01.2011 року за № 34/18772, згідно п.6 розділу І якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що в акті перевірки відповідач не вказує про наявність в обліку підприємства кредиторської заборгованості по постачальнику сировини, або виявлення за наслідками інвентаризації недостач або лишків сировини, що могло бути підставою для оприбуткування сировини, отриманої на безоплатній основі.

У відповідності до вимог пункт 1.23 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення «безоплатно наданих товарів», які згідно зі п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, основною ознакою для віднесення товарів до безоплатно наданих є їх надання без грошової або іншої компенсації та без зобов'язання їх повернути. При цьому, така операція може бути здійснена як на підставі будь-якого договору з умовою відсутності грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, так і без укладення таких угод.

Оскільки об'єктом оподаткування податком на прибуток наведені норми визначають операції з передачі товарів, які здійснюються за договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари, тому даний висновок ДПІ не відповідає правильному застосуванню вищевказаних норм матеріального права, оскільки в ході розгляду справи встановлено незмінність власника спірної сировини при подальшому її використані у виробництві готової продукції.

На підставі наведеного, колегія суддів доходить до висновку щодо недоведеності відповідачем щодо заниження ТОВ «Парілайн» рядку 01.6 Декларації «інші доходи», за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року доходу на загальну суму 303 555,16 грн., оскільки наднормативні витрати сировини при виробництва готової продукції не підпадають під визнання безоплатно отриманих товарів.

Щодо правомірності податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 року №0001501600 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану за основним платежем у сумі 75 731,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 18 932,75 грн. та від 06.03.2013 року №0001511600 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2011 року на 304,00 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 1,00 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Під час розгляду справи було встановлено, що на збільшення оскаржуваного розміру суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та на зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість вплинули наступні висновки відповідача, зокрема, щодо: заниження ТОВ «Парілайн» протягом 2011- 2012 років податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 19 178,00 грн. внаслідок продажу готової продукції та товарів пов'язаним особам за цінами нижчими, ніж звичайні ціни; завищення ТОВ «Парілайн» за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року податкового кредиту в загальній сумі 60 711,04 грн. внаслідок неправомірного включення до собівартості готової продукції понаднормове використання сировини при виробництві бетонної суміші, цементного розчину, цементу.

Відповідно до вимог п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Колегія суддів зазначає, що висновок відповідача щодо порушення TOB «Парілайн» п.188 ст.188 ПК України відносно збільшення бази оподаткування податком на додану вартість у сумі 19 178,00 грн. є суміжним з висновком щодо порушення п.135.1 п.135.2. ст. 135, пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України в частині заниження TOB «Парілайн» валового доходу у сумі 95885,00 грн., оскільки їх підставами є реалізація готової продукції покупця - пов'язаним особам за цінами нижчими від звичайних цін.

Враховуючи, що судом першої інстанції було визнано протиправним висновок ДПІ щодо порушення TOB «Парілайн» п.135.1 п.135.2. ст. 135, пп. 153.2.1, пп. 153.2.3 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України, тому суд першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, доходить до висновку що, всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України податковим органом, як суб'єктом владних повноважень не доведено, що при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з реалізації готової продукції покупцям, TOB «Парілайн» виходило не з договірних цін, які встановлені сторонами договорів поставки, та те, що ці ціни не відповідають рівню звичайних цін.

При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податком на додану вартість, виходячи з собівартості товару, а продаж позивачем готової продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцією, вчинену поза межами його господарської діяльності.

Щодо висновку ДПІ про порушення ТОВ «Парілайн» пп.14.1.36. п. 14.1 ст.14, п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу України та до п.1.32 ст.1 пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», то відповідно до стор. 37 акту перевірки, податковим органом зроблено висновок, що ТОВ «Парілайн» завищено податковий кредит на загальну суму 60 710,00 грн. в тому числі по періодах: квітень 2010 р. - 60,94 грн.; травень 2010 р. - 10,90 грн.; липень 2010 р. - 49,22 грн.; січень 2011 р. - 265,90 грн.; березень 2011 р. - 641,97 грн.; квітень 2011 р. - 57,72 грн.; червень 2011р.-22108,50 грн.; серпень 2011 р. - 7073,77 грн.; вересень 2011 р. - 27 052,26 грн.; листопад 2011 р. - 3091,95 грн.; січень 2012 р.-109,44 грн.; червень 2012 р. - 188,47 грн.

Даний висновок ґрунтується на тому, що оскільки підприємством при виробництві бетонів, цементних розчинів, цементу включено до собівартості продукції понаднормове використання сировини у загальній сумі 303 555,16 грн., яка раніше була придбана з ПДВ, тому сума ПДВ 60 710,00 грн. від вартості такої сировини не підлягає включенню до податкового кредиту у зв'язку з не використанням у господарській діяльності. Розрахунок наднормативних витрат та їх розцінення наведено у додатку № 4, 5, 6 до акту перевірки.

Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком податкового органу, з огляду на наступне.

Правомірність формування податкового кредиту до 01.04.2011 року визначалися вимогамиЗакону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон України № 168/97-ВР), а з 01.04.2011 року положеннямиПодаткового кодексу України.

Відповідно до вимог п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічні приписи містяться у п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Як вбачається з акту перевірки та висновку експерта, що у перевірений період податковий кредит був сформований позивачем на підставі первинних документів щодо придбання у постачальників сировини та матеріалів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях (виготовлення бетонів, цементних розчинів, цементу для подальшого їх продажу) у межах господарської діяльності позивача, за результатами якої був отриманий та задекларований дохід.

Отже, колегія суддів вважає, що позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені у зв'язку з придбанням товарів для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції у перевіряє мий період, керуючись пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п. 188.1 ст.188, п.198.1, п.198.6 ст.198 ПК України.

При цьому, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податком на додану вартість, виходячи з собівартості товару.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає неправомірним висновок відповідача щодо зменшення ТОВ «Парілайн» податкового кредиту з ПДВ 60 711,04 грн., отриманого від постачальників сировини та матеріалів, оскільки право платника податків на формування податкового кредиту не залежить від формування платником податків реалізаційної собівартості готової продукції, у т.ч. віднесення до її складу наднормативних виробничих витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправного визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 150 252,00 грн., з податку на додану вартість в сумі 75 731,00 грн. та зменшенню бюджетного відшкодування у сумі 304,00 грн.

Оскільки у податкового органу не було законних підстав для визначення в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, а тому не має підстав і для застосування до позивача відповідно до ст. 123 Податкового кодексу України штрафних санкції згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 06.03.2013 року №0001511600, №0001501600 та №0001492200, а тому суд першої інстанції вірно дійшов висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «Парілайн».

Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Такий обов'язок відсутній, якщо відповідач визнає позов. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195; 197; 198; 200; 205; 206; 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 січня 2014 року без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після надіслання її копії особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом 20 днів.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький