Рішення № 38898295, 22.05.2014, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" травня 2014 р.Справа № 924/526/14

Господарський суд Хмельницької області у складі

суддя Димбовський В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом приватного малого підприємства „Тумен", м. Одеса

до приватного підприємства „Бондар", м. Хмельницький

про стягнення 5400,24 грн. - основного боргу, 343,40 грн. - пені, 207,48 грн. - інфляційних нарахувань, 78,37 грн. - 3% річних

Представники сторін:

від позивача: Роздайгора С.С. - за довіреністю №1/05 від 15.05.2014р.

від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 5400,24 грн. - основного боргу, 343,40 грн. - пені, 207,48 грн. - інфляційних нарахувань, 78,37 грн. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №07/06 від 07.06.2013р. в частині повної оплати поставленого товару. Нарахування пені обумовлено наявністю відповідної умови договору щодо її застосування, а 3% річних та інфляційних з посиланням на ст. 625 ЦК України.

Присутній у судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, письмового відзиву на позов не подав. Повідомляючи відповідача про розгляд справи в суді, йому направлено ухвалу про порушення провадження у справі та ухвалу про відкладення розгляду справи за адресою, яка згідно витягу з ЄДР є його реєстраційною адресою. Повідомлення ж за вищевказаною адресою, відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму ВГС України від 26 грудня 2011 року №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" є належним повідомленням про розгляд справи в суді. Крім того, відповідачу направлено ухвали за фактичною адресою, яку зазначив позивач у позові. Однак, ухвали відповідачу не вручено та повернуто відділенням поштового зв'язку із відміткою „за закінченням терміну зберігання".

За таких обставин, суд, в порядку ст. 75 ГПК України, розглядає справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи по суті, суд встановив:

07.06.2013р. між приватним малим підприємством „Тумен" (постачальник) та приватним підприємством „Бондар" (покупець) укладено договір поставки №07/06, згідно умов якого постачальник зобов'язується виготовити, поставити й передати у власність покупця кабельно-провідникову/та або електротехнічну продукцію, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити цю продукцію відповідно до умов даного договору (п. 1.1).

Згідно п. 1.2 вказаного вище договору загальна кількість і асортимент прдукції, що є предметом поставки за даним договором, визначаються в рахунках та/або видаткових накладних.

У розділі 7 договору сторони передбачили порядок розрахунків, зокрема, згідно п. 7.1 оплата кожної партії продукції покупцем здійснюється на протязі 10 календарних днів з моменту її відвантаження шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок постачальника у розмірі повної вартості продукції, що постачається.

За прострочення платежів покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення умов договору, від вартості неоплаченої в строк продукції за кожний день прострочення (п. 10.3 договору).

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 10625,52 грн., про що свідчить підписана між сторонами видаткова накладна №Хм-00113 від 18.12.2013р., а також рахунок на оплату №Хм-01562 від 05.12.2013р.

Між тим, оплату поставленого товару в повному обсязі відповідач не здійснив, лише частково розрахувавшись з позивачем в сумі 5064,35 грн., про що свідчать квитанція №2918.40. від 11.03.2014р. на суму 3564,35 грн. та платіжне доручення №32 від 20.02.2014р. на суму 1500,00 грн.

Згідно розрахунку позивача борг відповідача за поставлений товар складає 5400,24 грн. Відповідачем було надано два гарантійних листа про сплату боргу за вих. №6 від 04.03.2014р. та за вих. №10 від 27.03.2014р. Однак, відповідач заборгованість не сплатив.

У зв'язку з невиконанням взятих на себе зобов'язань згідно договору на підставі п. 7.1 відповідачу нараховано 343,40 грн. - пені (за період з 29.12.2013р. по 18.04.2013р.). Також, на підставі ст. 625 ЦК України нараховано 207,48 грн. - інфляційних нарахувань (з 29.12.2013р. по 18.04.2014р.) та 78,37 грн. - 3% річних (за період з 29.12.2013р. по 18.04.2013р.).

Досліджуючи надані докази, оцінюючи їх в сукупності, судом береться до уваги наступне.

У відповідності до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки, і кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, зокрема, відповідач зобов'язався приймати товар та оплачувати його.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Наявні в матеріалах справи документи свідчать, що позивач поставив відповідачу товар. В свою чергу, відповідач товар прийняв, однак, не повністю оплатив його вартість.

Оскільки, відповідач зобов'язання щодо повної оплати поставленого товару, у строк встановлений договором, не виконав, він вважається боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, і у нього перед позивачем виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по оплаті поставленого товару є обгрунтованою.

Враховуючи, що перерахована судом сума основного боргу перевищує суму, яка заявлена позивачем до стягнення та з огляду на те, що у суду відсутнє право виходити за межі позовних вимог, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі, який заявлено позивачем.

У відповідності до п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Сторони у договорі передбачили такий вид відповідальності відповідача як пеня за порушення строків оплати товару. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд вважає правомірно заявленою сумою пені 339,57 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, погодившись з розрахунком позивача, вважає обґрунтованими, правомірними й такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних. Між тим, суд не погоджується з періодом нарахування інфляційних, оскільки, як вбачається з розрахунку позивача, періодом нарахування визначено календарні дати, а не місяці.

Згідно п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р. індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Перерахувавши інфляційні, з врахуванням місяців прострочення, а також приймаючи до уваги позицію щодо нарахування інфляційних, викладену у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р., обгрунтовано заявленою сумою інфляційних є 198,35 грн., а саме:

- за січень 2014 року на суму боргу 10625,52 грн. (100,2) інфляція складає 21,25 грн.;

- за лютий 2014 року на суму боргу 9125,52 грн. (100,6) інфляція складає 54,75 грн.;

- за березень 2014 року на суму боргу 5561,17 грн. (102,2) інфляція складає 122,35 грн.

З огляду на викладене вище, позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 5400,24 грн. - основного боргу, 339,57 грн. - пені, 198,35 грн. - інфляційних нарахувань та 78,37 грн. - 3% річних.

У частині стягнення з відповідача 3,83 грн. - пені та 9,13 грн. - інфляційних нарахувань належить відмовити.

Відповідач доказів, які б спростовували позовні вимоги суду не подав.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного малого підприємства „Тумен", м. Одеса до приватного підприємства „Бондар", м. Хмельницький про стягнення 5400,24 грн. - основного боргу, 343,40 грн. - пені, 207,48 грн. - інфляційних нарахувань, 78,37 грн. - 3% річних задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства „Бондар" (м. Хмельницький, вул. Галана, 6, кв. 18; код 32995097) на користь приватного малого підприємства „Тумен" (м. Одеса, вул. Сонячна, 5, офіс 608; код 22477547) 5400,24 грн. (п'ять тисяч чотириста гривень 24 коп.) - основного боргу, 339,57 грн. (триста тридцять дев'ять гривень 57 коп.) - пені, 198,35 грн. (сто дев'яносто вісім гривень 35 коп.) - інфляційних нарахувань, 78,37 грн. (сімдесят вісім гривень 37 коп.) - 3% річних, 1823,16 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять три гривні 16 коп.) - витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

У частині стягнення з відповідача 3,83 грн. - пені та 9,13 грн. - інфляційних нарахувань відмовити.

Повне рішення складено 26 травня 2014 року.

Суддя В.В. Димбовський

Віддруковано 4 примірника:

1 - до справи,

2 - позивачу,

3, 4 - відповідачу (м. Хмельницький, вул. Галана, 6, кв. 18; м. Хмельницький, проспект Миру, 95/1-А).