Ухвала суду № 38880884, 21.05.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

21 травня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/8338/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого Золотнікова О.С.,

суддів Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,

при секретарі Василенко І.Ю.,

за участю представника позивача Заклади В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року по справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Екотехніка» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Екотехніка» (далі ТОВ «НТЦ «Екотехніка») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області) про визнання протиправними дій при проведенні перевірки та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 листопада 2013 року № 0003602204.

В обґрунтування позову зазначалось, що з 17 жовтня по 06 листопада 2013 року посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «НТЦ «Екотехніка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2012 року. За результатами перевірки складено акт від 13 листопада 2013 року за № 2671/15-32-22-04/05606960, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 7.4.1 та п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за листопад 2010 року на 19060 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2013 року № 0003602204, яким ТОВ «НТЦ «Екотехніка» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 19060 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4765 грн.. На думку позивача, дії посадових осіб при проведенні перевірки є протиправними, висновки акта не відповідають вимогам податкового законодавства, а тому прийняте відповідачем на його підставі податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року позовні вимоги ТОВ «НТЦ «Екотехніка» задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області від 27 листопада 2013 року № 0003602204. В іншій частині відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що судом при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги вимоги пунктів 5.1 та 5.2 ст. 5, п. п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 7.4.1 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України щодо необхідності належного підтвердження позивачем фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами під час визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом встановлено, що з 17 жовтня по 06 листопада 2013 року посадовими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «НТЦ «Екотехніка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 13 листопада 2013 року за № 2671/15-32-22-04/05606960, в якому зазначено про порушення позивачем підпунктів 7.4.1 та 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за листопад 2010 року на 19060 грн..

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27 листопада 2013 року № 0003602204, яким ТОВ «НТЦ «Екотехніка» визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 19060 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 4765 грн..

Постанову суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «НТЦ «Екотехніка» про визнання протиправними дій при проведенні перевірки в апеляційному порядку не оскаржено.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «НТЦ «Екотехніка» в частині скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 19060 грн., сплаченого у складі вартості товарів, отриманих протягом перевіреного податковим органом періоду.

Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами п. п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за листопад 2010 року позивач формував на підставі податкової накладної, виданої його контрагентом ПП «Валенсія 5» від 01 листопада 2010 року № 1113 (а. с. 107).

При цьому позивачем протягом перевіреного податковим органом періоду укладено договір купівлі-продажу з ПП «Валенсія 5» від 18 жовтня 2010 року за № 18/10-10, відповідно до якого Продавець (ПП «Валенсія 5») продає, а Покупець (позивач) приймає та оплачує товар (прилади та обладнання) відповідно до Специфікації.

В акті перевірки ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області зроблено висновок, що позивачем завищено податковий кредит за листопад 2010 року на 19060 грн., оскільки в акті ДПІ у Суворовському районі м. Одеси від 26 квітня 2011 року № 1863/23-6/36675433 про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Валенсія 5» за період з 07 вересня 2010 року по 01 березня 2011 року встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності підприємства в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), у зв'язку з чим всі операції купівлі-продажу за участю ПП «Валенсія 5» підпадають під ознаки нікчемності (а. с. 40-41).

Проте, витрати по вказаному договору безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача (оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням) та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме договором купівлі-продажу, видатковою та податковою накладними (а. с. 98-111). Крім того, ТОВ «НТЦ «Екотехніка» надано документи первинного податкового та бухгалтерського обліку підприємства, що підтверджують подальшу реалізацію товарів, придбаних за договором з ПП «Валенсія 5», що, в свою чергу, підтверджує фактичне отримання вказаних товарів від постачальника у листопаді 2010 року (а. с. 57-76).

Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.

Як встановлено матеріалами справи, розрахунки позивача підтверджені податковою накладною, оформленою у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та складеною в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).

Податкову накладну складено особою, яка на момент її оформлення зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірною угодою та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем договором поставки підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, які були досліджені судом першої інстанції.

За таких обставин суми податку на додану вартість за виписаною ПП «Валенсія 5» податковою накладною за вказаною вище угодою були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2010 року.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладених позивачем з ПП «Валенсія 5» правочинів з огляду на наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на ненадання позивачем під час проведення перевірки оригіналу податкової накладної від 01 листопада 2010 року № 1113, оскільки дана обставина не зазначена в акті перевірки. При цьому суд також враховує, що в травні 2011 року відповідачем проводилась виїзна перевірка позивача за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року (а. с. 17), під час якої перевірялись документи позивача за листопад 2010 року, однак будь-яких порушень податкового законодавства ТОВ «НТЦ «Екотехніка» по господарським операціям з ПП «Валенсія 5» за вказаний період податковим органом встановлено не було.

Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірною господарською операцією. При цьому можливе невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем, відсутні підстави і для застосування до ТОВ «НТЦ «Екотехніка» штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України.

Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Повний текст ухвали складено 26 травня 2014 року.

Головуючий:

Судді: