Постанова № 38880869, 13.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/18/14(у 6-ти томах) Головуючий у 1-й інстанції: Гаврилюк В.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 у справі за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Черкасиобленерго» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Черкасах від 09.09.2013 № 0003922301 та № 0003932301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі наказів ДПІ у м. Черкасах № 813 від 22.05.2013, № 74 від 04.07.2013, № 131 від 16.07.2013 та направлень, виданих ДПІ у м. Черкасах № 268/22-11 від 05.06.2013, № 5/22-11 від 17.06.2013, № 19/22-0 від 03.07.2013, № 353/17-0 від 10.06.2013, № 352/17-0 від 10.06.2013 і № 160/01-1 від 05.06.2013 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на ІІ квартал 2013 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області проведена планова виїзна перевірка ПАТ «Черкасиобленерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складений акт № 71/22-11/22800735 від 22.08.2013, в якому встановлені порушення публічним акціонерним товариством «Черкасиобленерго»:

- п. 138.2 ст. 138 та пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 701882 грн.; за І квартал 2012 року в сумі - 499338 грн., за півріччя 2012 року - 701627 грн., за три квартали 2012 року - 701755 грн., за 2012 рік - 701882 грн.;

- п. 187.1 ст. 187, п. 201.6 ст. 201, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 698255 грн., в тому числі за січень 2012 року на суму 2000 грн., за лютий 2012 року на суму 443174 грн., за березень 2012 року на суму 44641 грн., за квітень 2012 року на суму 93564 грн., за травень 2012 року на суму 75554 грн., за липень 2012 року на суму 5371 грн., за серпень 2012 року на суму 31449 грн., за жовтень 2012 року на суму 2502 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 09.09.2013 винесені податкові повідомлення-рішення:

- № 0003922301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 1052823 грн., в тому числі за основним платежем - 701882 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 350941 грн.;

- № 0003932301 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 1047383 грн., в тому числі за основним платежем - 698255 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 349128 грн.

В результаті процедури адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв'язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта обгрунтованими, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем укладено договори поставки з ТОВ «Салфіт» № 78-03/11 від 22.02.2012 та ПП ВКФ «Ювента» № 121-03/01 від 12.03.2012, № 120-03/01 від 12.03.2012, № 122-03/01 від 12.03.2012, № 124-03/01 від 12.03.2012, № 82-03/11 від 23.02.2012, № 83-03/11 від 23.02.2012, № 84-03/11 від 23.02.2012.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано копії договорів, видаткових та податкових накладних, актів приймання-передачі, рахунків фактур, платіжних доручень, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, карток складського обліку, кошторисів.

Також, між ПАТ «Черкасиобленерго» та ТОВ «Пром-Техно Група» укладено договір оренди № 43-02/21 від 31.10.2011, за умовами якого позивач прийняв у строкове платне користування електротехнічне обладнання ПС110/10 кВ «СТО» (22 найменування), загальна сума орендної плати, з урахуванням її індексації, складає 2 600 000 грн. Розрахунок за послуги оренди здійснений повністю згідно платіжного доручення від 01.03.2012 № 1081.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст. 199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів звертає увагу, що враховуючи предмет поставки та беручи до уваги характер та обсяги поставки продукції виробничо-технічного призначення позивачем протиправно не надано до суду первинних документів на підтвердження походження, якості товару, а також порядку його транспортування та зберігання.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається перевізнику.

Колегія суддів зазначає, що з акту перевірки позивача вбачається що ПАТ «Черкасиобленерго» до перевірки не надано товарно-транспортні накладні, на підставі яких товариство мало оприбутковувати ТМЦ (інструменти), зазначені у видаткових та податкових накладних, виданих ПП ВКФ «Ювента» та не підтверджено факт транспортування товару від вказаного суб'єкта господарювання.

В свою чергу, товарно-транспортні документи, які є підтвердженням передачі (відвантаження) товару ПП «Салфит» та отримання його ПАТ «Черкасиобленерго» складені з порушенням, оскільки не містять повної інформації, а саме: не зазначено прізвище, ім'я, по батькові водія, не зазначено пункт завантаження, відсутній штамп складу з відміткою «отримано».

Щодо взаємовідносин ПАТ «Черкасиобленерго» з ТОВ «Пром-Техно Група» у зв'язку з укладенням договору оренди електротехнічного обладнання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.10 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики (далі - НКРЕ ) України від 31.07.1996 № 28, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за № 417/1442 (далі - Правила) передбачено: «Електропередавальна організація, що здійснює діяльність з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами закріпленої території здійснення ліцензованої діяльності, забезпечує передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами та технологічними мережами (локальними) електричними мережами. Для передачі електричної енергії електричними мережами, що не належать електропередавальній організації, між електропередавальною організацією та відповідним власником мереж, який не має ліцензії на здійснення діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, укладається договір спільного використування електричних мереж».

Згідно п. 5.15. Правил відносини сторін у разі передачі (транзиту) електропередавальною організацією електричної енергії технологічними електричними мережами власника електричних мереж (споживача, основного споживача) регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, який електропередавальна організація зобов'язана укласти з відповідним власником технологічних електричних мереж.

Аналогічна позиція міститься в позовній заяві по справі № 5011-7/13420-2012 за позовом ПАТ «Черкасиобленерго» до TOB «Пром-Техно Група» про визнання договору недійсним та стягнення 2 600 000 грн.

Таким чином, ПАТ «Черкасиобленерго» при укладанні договору оренди від 31.10.2011 № 43-02/21 порушено вимоги п. 5.15 Правил, оскільки було зобов'язане укласти з відповідним власником технологічних мереж, тобто з TOB «Пром-Техно Група», договір про спільне використання технологічних електричних мереж.

Крім того, пункт 5.1 договору, яким визначений розмір плати за користування технологічними мережами, не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки пунктами 3.29, 6.30, 6.32 Правил визначено, що електротехнічні організації, які використовують технологічні електричні мережі власників електричних мереж, сплачують останнім плату за спільне використання технологічних електричних мереж, яка визначається відповідно до Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ України від 12.06.2008 №691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 за №732/15423 (далі- Методика № 691).

Відшкодування обґрунтованих витрат з утримання технологічних електричних мереж споживача (основного споживача) оплачується відповідно до договору про спільне використання технологічних електричних мереж і враховує фактичні обґрунтовані витрати основного споживача на утримання цих електричних мереж.

Фактичні обґрунтовані витрати на утримання технологічних електричних мереж відшкодовуються власнику технологічних електричних мереж відповідно до його кошторису витрат на здійснення цієї діяльності. Кошторис витрат на утримання технологічних електричних мереж складається на підставі бухгалтерських документів про фактичні витрати на здійснення цієї діяльності. У разі використання електропередавальною організацією, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, мереж споживача (основного споживача) останній погоджує кошторис обґрунтованих витрат у відповідному територіальному представництві НКРЕ. Узгоджений з територіальним представництвом НКРЕ кошторис витрат є невід 'ємним додатком до договору про спільне використання технологічних електричних мереж».

З матеріалів справи вбачається, що кошторис обґрунтованих витрат до договору, укладеного позивачем з TOB «Пром-Техно Група» не доданий.

Пунктом 6.32 Правил визначено, що до витрат на утримання технологічних мереж належать лише ті витрати, які безпосередньо стосуються вказаного виду діяльності. Величина витрат споживача не може перевищувати граничні величини витрат, визначених відповідно до нормативів витрат за об'ємом умовних одиниць електроустановок, які складаються за результатами діяльності електропередавальної організації, на території здійснення ліцензованої діяльності якої приєднані електроустановки основного споживача.

Методикою обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008 № 691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 за №732/15423 (п.4.5) визначено, що граничний рівень витрат на утримання технологічних мереж власника мереж за нормативом витрат на одну умовну одиницю розраховується як добуток нормативу витрат на умовну одиницю, визначеного згідно з установленим цією Методикою порядком, на об'єм умовних одиниць його технологічних електричних мереж спільного використання.

Гранична величина витрат, які можуть бути включені в тариф на передачу для оплати послуг зі спільного використання розраховується відповідно до Методики № 691 на підставі питомих витрат на утримання електричних мереж, які щорічно доводяться до відома територіальних підрозділів НКРЕ (п.4.4 Методики № 691) та об'єму умовних одиниць технологічних електричних мереж спільного використання, узгоджений електропередавальною організацією, на території здійснення ліцензованої діяльності якої розташовані ці технологічні електричні мережі (аб. 19 п. 5.17 Правил).

Відповідно до листа НКРЕ від 16.02.2012 №900/11/47-12 за результатами господарської діяльності ПАТ «Черкасиобленерго» питомі витрати на утримання елементів електричних мереж в об'ємі 1 умовної одиниці становлять 1 714,00 грн. на рік.

Умовні одиниці трансформаторних підстанцій, наведені у таблиці 3.4 Додатку 3 до Методики № 961 (рядок 1), враховують усе обладнання відповідних трансформаторних підстанцій, яке необхідне для забезпечення функціонування трансформаторних підстанцій. За інформацією НКРЕ для підстанцій 110-150 кВ кількість умовних одиниць дорівнює 105.

Таким чином, гранична величина коштів, які можуть бути включені в тариф на передачу для оплати зі спільного використання цієї підстанції становить 179 970,00 грн. на рік (1 714,00 * 105). Тобто, за час дії договору оренди (фактичного спільного використання технологічних електричних мереж) гранична оплата витрат не може перевищувати 59 990,00 грн. ( 179970грн./12 міс.*4 місяці).

В свою чергу, позивачем ні під час проведення перевірки, ні в судових засіданнях як суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції, не надано відповідь щодо економічної доцільності витрат за використання обладнання в сумі 2 600 000 грн. ( 650 000 грн. - в місяць).

Крім того, Вищий господарський суд України у справі № 5011-7/13420-2012 16.05.2013 також дійшов висновку, що укладений між ПАТ «Черкасиобленерго» та TOB «Пром-Техно Група» договір оренди електротехнічного обладнання суперечить вимогам Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України від 31.07.1996 за №28, відповідно до яких відносини сторін виникають лише у межах договору про спільне використання технологічних мереж.

За наслідками правового аналізу укладеного між сторонами договору, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що між сторонами у справі укладений правочин (ст. 235 ЦК України), вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а тому відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили - спільне використання технологічних мереж.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10 наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договорів, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду ще й на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що укладені між позивачем та вказаними контрагентами правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність таких договорів не потребує доведення в силу їх нікчемності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 09.09.2013 № 0003922301 та № 0003932301 є правомірними та скасуванню не підлягають, що не було враховано судом першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив скасувати її та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області задовольнити.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 04.02.2014 скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Черкасиобленерго» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 19.05.2014.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.