Постанова № 38877382, 23.05.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р. Справа № 920/8/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - не з'явився

першої третьої особи - не з'явився

другої третьої особи - не з'явився

відповідача - Погорєлов О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №977С/1-12) на рішення господарського суду Сумської області від 12 лютого 2014 року у справі №920/8/14

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області, м. Суми

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Державне агентство рибного господарства України, м. Київ

2. Державне підприємство "Укрриба", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Сумирибгосп", м. Суми

про визнання договору оренди недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області звернулося до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Сумирибгосп", в якій просило визнати недійсним договір оренди державного майна від 10.02.2001 року №181, укладений між позивачем та відповідачем, та додаткові угоди до договору оренди №181 від 01.02.2002 року, від 24.01.2003 року, від 25.02.2004 року, від 17.01.2005 року, від 31.01.2006 року, від 05.03.2007 року та від 14.12.2011 року.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12 лютого 2014 року у справі №920/8/14 (суддя Зражевський Ю.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 12 лютого 2014 року у справі №920/8/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що відсутні правові підстави вважати договір оренди від 01.02.2001 року №181 дійсним, оскільки рішенням господарського суду Сумської області від 11.09.2012 року у справі №5021/1118/12 змінено умови про предмет договору, які є істотними. Крім того, зазначає, що договір оренди від 01.02.2001 року №181 не відповідає типовому договору індивідуально визначеного майна, яким він став, на думку позивача, після набрання вказаним рішенням законної сили.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що оскаржуване рішення вважає прийнятим у відповідності до вимог процесуального та матеріального права, а апеляційну скаргу - безпідставною та необґрунтованою. Посилається на те, що твердження позивача про зміну предмету договору оренди №181 від 01.02.2001 року внаслідок вступу в силу рішення господарського суду Сумської області від 11.09.2012 року у справі №5021/1118/12 є помилковим. Крім того, зазначає, що в договорі оренди №181 від 01.02.2001 року присутні всі істотні умови. Відповідач просить рішення господарського суду Сумської області від 12 лютого 2014 року у справі №920/8/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Треті особи письмових відзивів на апеляційну скаргу позивача не надали.

20 травня 2014 року представник позивача через канцелярію суду надав клопотання (вх. №3953), в якому просив долучити до матеріалів справи копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №18691784 від 19.05.2014 р.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника позивача, дійшла висновку про необхідність його задоволення.

Позивач та треті особи, будучи належним чином повідомленими про місце та час розгляду справи, не реалізували своє право на участь у судовому процесі та не забезпечили явку представників в судове засідання.

Крім того, у вищевказаному клопотанні представник позивача просив розглядати апеляційну скаргу без його участі.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників позивача та третіх осіб не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01 лютого 2001 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Сумирибгосп" (орендар) було укладено договір оренди державного майна №181 (а.с.13-15).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - ставки, що знаходяться на балансі ВАТ "Сумирибгосп".

Згідно із п. 2.1. вступ орендаря у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта прийому-передачі вказаного майна.

01 лютого 2001 року було складено акт прийому-передачі, відповідно до якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області передало Відкритому акціонерному товариству "Сумирибгосп" майно ставків, що знаходиться на балансі ВАТ "Сумирибгосп" відповідно до переліку (а.с.87-88).

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Пунктом 8 договору передбачено, що договір діє з 01 лютого 2001 року до 01 лютого 2002 року строком на один рік.

Згідно із п. 10.3. зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін.

Матеріали справи свідчать, що в подальшому сторони укладали додаткові угоди до договору оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року.

Так, додатковими угодами №2 від 01.02.2002 року, №3 від 24.01.2003 року, №4 від 25.02.2004 року, №5 від 17.01.2005 року та №5 від 31.01.2006 року строк дії договору оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року пролонговувався до 01 лютого 2003 року, до 01 лютого 2004 року, до 31 грудня 2004 року, до 31 грудня 2005 року та до 31 грудня 2006 року відповідно (а.с.77-80,82).

Крім того, 05 березня 2007 року сторонами було укладено договір про внесення змін до договору оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року, відповідно до умов якого орендна плата становить 14362,94 грн. Договір діє до 31.12.2016 року (а.с.83).

14 грудня 2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області та Публічним акціонерним товариством "Сумирибгосп" було укладено договір про внесення змін до договору оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року, відповідно до п. 2 даного договору пункт 3.1. договору оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року викладено в новій редакції, відповідно до якої орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.95 р. №786, і становить без ПДВ за перший місяць оренди після перегляду її розміру - вересень 2011 року - 59499 грн. 45 коп. Орендна плата за вересень 2011 року визначена з врахуванням індексу інфляції (а.с.84).

Рішенням господарського суду Сумської області від 11 вересня 2012 року у справі №5021/1118/12 (суддя Заєць С.В.) визнано недійсним пункт 2 договору від 14 грудня 2011 року про внесення змін до договору оренди державного майна від 01.02.2001 року №181, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Сумирибгосп" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2012 року у справі №5021/1118/12 рішення господарського суду Сумської області від 11 вересня 2012 року по справі №5021/1118/12 залишено без змін.

В свою чергу, постановою Вищого господарського суду України від 26 березня 2013 року у справі №5021/1118/12 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15 листопада 2012 року у справі №5021/1118/12 залишено без змін.

З матеріалів справи вбачається, що після визнання недійсним пункту 2 договору від 14.12.2011 року про внесення змін до договору оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року сторони не могли дійти згоди щодо розміру плати за оренду державного майна. Оскільки позивач вважав, що об'єктом оренди є цілісний майновий комплекс, тому має застосовуватись орендна ставка в розмірі 7% від балансової вартості орендованого майна. Натомість відповідач пропонував позивачу погодити розмір орендної плати, розрахований за орендною ставкою 10%, як за використання індивідуально визначеного нерухомого державного майна. Однак, позивач не погодився із запропонованим відповідачем розміром орендної плати, оскільки для застосування орендної ставки 10% вартість орендованого майна має визначатися шляхом проведення незалежної оцінки, а не його балансової вартості.

19 червня 2013 року позивач направив відповідачу претензію №11-03-02869, в якій про пропонував припинити договір оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року та повернути об'єкт оренди органу уповноваженому управляти даним майном - Державному агентству рибного господарства України (а.с.35-36).

Листом №146 від 09.07.2013 р. ПАТ "Сумирибгосп" відповів, що не згоден із вказаною претензією повністю, виконує належним чином всі умови договору оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року та має намір надалі належним чином і в повному обсязі виконувати цей договір до моменту його закінчення (а.с.37).

Позивач стверджує, що на даний час договір оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року залишається в редакції, яка передбачає оренду цілісного майнового комплексу, хоча рішенням господарського суду Сумської області від 11 вересня 2012 року у справі №5021/1118/12 було фактично змінено предмет даного договору та орендну плату, тобто в договорі оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року відсутні істотні умови, в зв'язку з чим він має бути визнаним недійсним.

Проте, колегія суддів не погоджується з вищенаведеними твердженнями позивача та вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також нормам чинного законодавства. Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно із ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Законом України «Про оренду державного та комунального майна», а саме ст. 10, встановлено істотні умови договору оренди, якими є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов'язань; забезпечення виконання зобов'язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об'єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов'язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.

Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами ч.ч. 1- 3 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що договір оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року було укладено з додержанням усіх вимог встановлених законодавством, зокрема, й статтею 203 Цивільного кодексу України.

Позивачем, в свою чергу, не надано належних доказів на підтвердження того, що даний договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, що особи, які вчинили правочин не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, а також того, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були ним обумовлені.

Твердження позивача про те, що рішенням господарського суду Сумської області від 11 вересня 2012 року у справі №5021/1118/12 було змінено предмет договору оренди державного майна №181 від 01.02.2001 року є безпідставним, оскільки даний договір з самого початку укладався як договір оренди індивідуально визначеного майна, а не цілісного майнового комплексу, як вважав позивач, що підтверджується, зокрема, постановою Вищого господарського суду України від 26 березня 2013 року у справі №5021/1118/12, в якій встановлено, що сукупність орендованого майна не є господарським об'єктом з завершеним циклом виробництва - цілісним майновим комплексом та є нерухомим майном, що в сукупності не представляє собою цілісний майновий комплекс.

З огляду на вищезазначені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог заявлених Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Сумській області на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України щодо визнання недійсним договору оренди державного майна від 10.02.2001 року №181, укладеного між позивачем та відповідачем, та додаткових угод до нього від 01.02.2002 року, від 24.01.2003 року, від 25.02.2004 року, від 17.01.2005 року, від 31.01.2006 року, від 05.03.2007 року та від 14.12.2011 року, й правомірну відмову судом першої інстанції у їх задоволенні.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 12 лютого 2014 року у справі №920/8/14 залишити без змін.

Повна постанова складена 23 травня 2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Камишева Л.М.