Ухвала суду № 38872599, 15.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10817/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

15 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

при секретарі: Козловій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2013 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нір» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ТзОВ «Нір» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003752220 від 02.07.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2013 вищевказаний адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.07.2013 відповідачем, на підставі акта перевірки № 33/22-221-19130596 від 12.06.2013, прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0003752220, яким позивачу, за порушення пп. 139.1.9 ПК України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 37739 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 30191 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 7548 грн.

Згідно акту перевірки збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій, ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Ангстрем Континенталь».

Нікчемність правочинів ґрунтується на обставинах, викладених в акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Ангстрем Континенталь», що складений ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 7208/224/33906299 від 21.12.2012.

Згідно вказаного акта, ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська встановлено відсутність у ТОВ «Ангстрем Континенталь» виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Вищезазначене дає підстави податковому органу стверджувати, що фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Нір» та ТОВ «Ангстрем Континенталь» носять характер нікчемного правочину, внаслідок його не відповідності ч.ч.1,3 та 5 ст.203 ЦК України, а також суперечності правочину моральним засадам держави та суспільства (ст.8 акта).

Відповідачем зазначено, що до перевірки позивачем не надано товарно-транспортних накладних або подорожніх листів, що сприймається суб'єктом владних повноважень, як належний та достатній доказ безтоварності досліджуваних в ході проведення перевірки господарських операцій.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про передчасність та помилковість таких висновків податкового органу.

В силу ст.ст. 204, 228 Цивільного кодексу України, п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», частини четвертої статті 70 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутності постачальників в ланцюгу постачання за адресою реєстрації та/або наявності у податкового органу податкової інформації про відсутність у постачальника виробничих можливостей для провадження власної господарської діяльності.

Згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Посилання відповідача в акті перевірки на укладення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства є передчасними, адже згідно ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Посадовими особами контролюючого органу не вірно застосовано положення частини третьої ст.228 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, адже з внесенням змін до статті 228 Цивільного кодексу України з 01.01.2011, для кваліфікації правочину як такого, що порушує інтереси держави (в силу частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України), вказаний правочин повинен бути визнаний недійсним в судовому порядку. Однак таких доказів відповідачем судам ані першої ані апеляційної інстанцій не надано.

Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги обставини, встановлені в акті перевірки ТОВ «Ангстрем Континенталь» № 7208/224/33906299 від 21.12.2012, адже постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.03.2013 по справі №804/1260/13-а, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013, визнано протиправними дії ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ДПС, що полягали в проведенні перевірки ТОВ «Ангстрем Континенталь» та складанні акта перевірки № 7208/224/33906299 від 21.12.2012. Вказані обставини відповідачем не заперечувались.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом нікчемності угод та/або укладення між позивачем і ТОВ «Ангстрем Континенталь» угод, які завідомо суперечать інтересам держави, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду та/або рішення суду про визнання угоди недійсною, з урахуванням частини четвертої ст.72 КАС України, наявності яких, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій, не встановлено.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.03.2012 між позивачем (одержувач) та ТОВ «Ангстрем Континенталь» (постачальник) укладено Договір № 37, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність одержувача хімреактиви та хімікати.

В свою чергу одержувач, відповідно до п.1.2. Договору, взяв на себе зобов'язання прийняти таку продукцію та оплатити її.

На виконання умов Договору, 30.03.2012 та 25.06.2012, ТОВ «Ангстрем Континенталь» на позивача виставлено рахунки-фактури № 37, 38 та 73 відповідно на оплату коштів за товар (Трипсин-інгибітор, хінозол, хімотрепсин) на загальну суму 172518 грн.

На підставі видаткової накладної № 352, 30.03.2012 ТОВ «Ангстрем Континенталь» було поставлено на користь позивача товар - трипсин-інгибітор, хінозол та хімотрепсин на загальну суму 58644,00 грн, в т.ч. ПДВ9774,00 грн.

За наслідками вказаної господарської операції, ТОВ «Ангстрем Континенталь» виписано на користь позивача податкову накладну № 169 від 30.03.2012.

Також, 30.03.2012, на підставі видаткової накладної № 353, ТОВ «Ангстрем Континенталь» поставлено на користь позивача товар - трипсин-інгибітор, хінозол та хімотрепсин на загальну суму 57654,00 грн, в т.ч. ПДВ 9609,00 грн.

За наслідками вказаної господарської операції ТОВ «Ангстрем Континенталь» виписано на користь позивача податкову накладну № 170 від 30.03.2012.

26.06.2012, на підставі видаткової накладної № 2770 ТОВ «Ангстрем Континенталь» поставлено на користь позивача товар - трипсин-інгибітор, хінозол та хімотрепсин на загальну суму 56220,00грн., в т.ч. ПДВ9370,00 грн.

За наслідками вказаної господарської операції ТОВ «Ангстрем Континенталь» виписано на користь позивача податкову накладну № 182 від 25.06.2012.

Позивачем в повній мірі проведено оплату за придбаний товар, що підтверджується належним чином завіреними копіями банківських виписок, які наявні в матеріалах справи.

На підтвердження використання придбаних хімічних речовин в рамках власної господарської діяльності, представник позивача зазначив, що ТОВ «Нір» є розробником та виробником лікарських засобів (ліцензія серії АВ№598037, видана Державною службою України з лікарських засобів), при виробництві яких використовуються, в тому числі хімікати: трипсин-інгибітор, хінозол та хімотрепсин. При цьому, безпосередньо використання вказаних хімічних речовин в технологічних процесах виготовлення лікарських засобів, підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи виписками з Технологічних інструкцій виробництва лікарських речовин «Пропес», «Цереброкурин», «Инфламафертин», а також накладними на внутрішнє переміщення хімічних речовин зі складу позивача на відповідні виробничі дільниці.

Зміни в бухгалтерському обліку позивача, за наслідками господарських взаємовідносин з ТОВ «Ангстрем Континенталь», підтверджуються оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631 за період 01.01.2012-09.07.2013, картками рахунку 631 по відповідних прибутковим накладним, що підтверджують відсутність кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ «Ангстем Континенталь» та відсутністю, станом на 09.07.2013, дебіторської заборгованості постачальника перед ТОВ «Нір».

При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже самі по собі порушення норм податкового законодавства іншими, аніж позивач особами, в розумінні частини четвертої ст. 70 КАС України, не можуть бути доказом протиправної поведінки позивача.

Позивачем до матеріалів справи надані всі необхідні документи, підтверджуючі виконання господарських операцій з контрагентом, зокрема, договір, видаткові накладні, податкові накладні, докази оплати, які, по відношенню до бухгалтерських документів, мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена частиною другою ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 від 24.05.1995.

Відсутність у позивача ТТН не може бути підставою для не включення до складу валових витрат вартості придбаних ТМЦ, адже правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання ТТН на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно до Закону «Про автомобільний транспорт» та Наказу Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач до зазначеної категорії суб'єктів не відноситься.

Беручи до уваги, те що у перевіряємий період позивачем правомірно віднесено до складу витрат суми коштів на підставі належним чином оформлених первинних документів, а матеріали справи містять в собі докази використання придбаних ТМЦ в рамках власної господарської діяльності, колегія суддів доходить аналогічного з судом першої інстанції висновку про помилковість тверджень відповідача про заниження позивачем, в періоді, що перевірявся, суми податку на прибуток приватних підприємств.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з податку на прибуток як наявність висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Отже, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Хімічні речовини, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних речовин також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку або заподіяння шкоди інтересам держави та суспільства.

Крім того, колегія суддів вважає необхідним зауважити, що згідно договору № 37 від 27.03.2012 та наявних у справі видаткових документів ТОВ «Нір» від контрагента отримано хімічні речовини в кількості від 1 до 7 грамів, та могли бути транспортовані у будь-який спосіб, в тому числі і без складання ТТН, оскільки окремий транспортний засіб на перевезення такого обсягу товару не використовувався.

Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно пояснень позивача на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

На вимогу ст. 71 КАС України, апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 20.05.2014.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.