Рішення № 38868895, 20.05.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1296/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді - Науменко А.В.

при секретарі - Шияновській Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення строку позовної давності, визнання договору дарування удаваним, визнання права власності на частину квартири, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про поновлення строку позовної давності, визнання удаваним договору дарування 148/1000 частин квартири АДРЕСА_1, що укладений між його колишньою дружиною ОСОБА_2 та ОСОБА_3, визнавши цю угоду договором купівлі-продажу, а також про визнання права власності на 148\2000 частки, як 1\2 частину від спільного майна подружжя. Позов обґрунтований тим, що тільки у вересні 2013 року, під час розгляду у суді розірвання шлюбу, позивач дізнався що зазначена частка квартири була відчужена на користь ОСОБА_2 під час знаходження у шлюбі, укладенням договору дарування, а в дійсності стороні угоди ОСОБА_3 була сплачена сумісна сума коштів подружжя за продаж по розписці. Вказує, що укладення договору дарування в той час коли були сплачені кошти, порушує його права на частку у спільному сумісному майні.

Позивач та представник наполягали на задоволенні позову в повному обсязі. Вказали на те що позовні вимоги підтверджені фотокопією розписки від імені ОСОБА_3 від 04.12.2009 р., яку він знайшов у квартирі в оригіналі у вересні 2013 р., але взяв собі тільки копію, тобто оригінал залишається у відповідача. Також на думку позивача, його доводи щодо укладення удаваного правочину підтверджені звукозаписом пояснень відповідача у судовому засіданні за позовом про розірвання шлюбу, що відбулося 14.03.2014 р. у Київському районному суді м. Одесі по справі №520/754/14ц, яки офіційно отримані зі справи. Позивач та його представник підтвердили що не мають можливості надати суду оригінал розписки, а зі звукозапису судового засідання вбачається, що ОСОБА_2 на запитання відповіла, що зазначена частина квартири була придбана та 1\2 її частини повинна належити позивачу.

Представник відповідача та відповідач заперечували у задоволенні позову. Відповідач ОСОБА_2 заявила, що ніяких коштів ОСОБА_3 за вказану частку квартири не передавалося, та розписка не оформлювалася, оригіналу не існує. Пояснила, що у судовому засіданні 14.03.2014 року вона не правильно зрозуміла запитання та не правильно на них відповіла, тому як не є фахівцем права. Звернулися з заявою про застосування строків позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки вони не засновані на вимогах закону, не підтверджуються наданими доказами та не відповідають встановленим обставинам по справі.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи зі змісту спірного договору дарування від 04.12.2009 року, що оформлений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 правочин щодо дарування 148\1000 частки в квартири АДРЕСА_1 суд встановлює, що цей правочин нотаріально посвідчений та відповідає положенням ст.. ст.. 717-720 ЦК України, тобто є укладеним між сторонами. У зв'язку з укладенням даного договору у сторін виникли права та обов'язки передбачені умовами договору, яки виконані сторонами, за наслідком чого у ОСОБА_2 виникле право власності на спірну частку квартири, що не спростовується позивачем.

Згідно із вимогами ст. 203 ЦК України, для чинності правочину, його зміст не може суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним, як оспорюваний.

Суд встановлює, що позивачем не надано належних та допустимих доказів ( ст. ст. 58, 59 ЦПК України) вчинення між відповідачем та ОСОБА_3 удаваного спірного договору дарування, як оплатного договору купівлі - продажу спірної частки квартири.

Суд визнає, що фотокопія розписки при наявному заперечені відповідача щодо не існування оригіналу не є письмових доказом по справі (ст. 64 ЦПК України).

Пояснення відповідача на судовому засіданні 14.03.2014 р. у Київському районному суді м. Одесі по справі №520/754/14ц, суд не визнає доказом по справі та недоведеними обставини удаваності спірного договору, тому як відповідач надала зазначені пояснення як сторона по справі, тобто навіть не була опитана як свідок, а згідно ч. 1 ст. 218 ЦК України рішення не може ґрунтуватися тільки на показаннях свідків. Під час даних пояснень вказала, що придбала частку квартири, але щодо визнання купівлі-продажу та сплати коштів прямі питання до неї не ставилися, та відповіді не надавалися. При цьому суд приймає до уваги, що відповідач під час розгляду вже даної справи у судовому засіданні 28.04.2014 року спростувала доводи позивача, щодо існування оригіналу розписки та передачі коштів ОСОБА_3 за частку квартири.

Позивач та його представник у судовому засіданні 20.05.2014 року відмовилися від клопотання про залучення у якості свідка ОСОБА_3 та продовження її виклику до суду, тому як від її родичів дізналися, що вона похилого віку та має тяжке захворювання, на цей час проживає у невідомому місті в Російській Федерації. Заяв чи клопотань, пов'язаних зі збором доказів та витребуванням інформації від позивача до суду не надходило, позивач та його представник заявили, про необхідність закінчення розгляду справи за наявними у справі доказами.

Таким чином, суд визнає що позовні вимоги про визнання договору дарування удаваним, суд вважає недоведеним і тому не підлягаючими задоволенню. Виходячи з наведеного, суд також визнає що спірні 148/1000 частин квартири АДРЕСА_1 належить відповідачу як особисте майно та не відноситься до спільного сумісного майна подружжя, набутого під час шлюбу, тому позовна вимога про визнання права власності за позивачем на 148\2000 частині цієї квартири в порядку розділу майна подружжя є безпідставними і тому не підлягаючими задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поновлення строку позовної визнання договору дарування удаваним, визнання права власності на частину квартири - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя А.В.Науменко

20.05.2014