Рішення № 38864007, 20.05.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 рокуСправа № 912/1234/14 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Глушкова М.С. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії", м. Кіровоград

про стягнення 467101,78 грн.

Представники сторін:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - Бершадський М.С., довіреність № 4 від 08.01.2014 року.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ДК "Газ України") звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" (надалі - ДП "Кіровоградтепло") 467101,78 грн. 3% річних заборгованості за порушення зобов'язань за договором № 06/10-2553БО-18 від 20.12.2010 року, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Позов мотивовано неналежним виконанням ДП "Кіровоградтепло" своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу за договором № 06/10-2553БО-18 від 20.12.2010 року (надалі - договір).

Ухвалою господарського суду від 22.04.2014 року позов прийнято до розгляду та порушено провадження у справі, від сторін витребувано необхідні для розгляду справи докази.

Ухвалою суду від 13.05.2014 року розгляд справи відкладався.

Позивач участі представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Відповідно до письмових пояснень від 08.05.2014 року позивач позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на позов, згідно якого позовні вимоги заперечив в частині нарахування 3 % річних на суму пені в розмірі 256124,73 грн., яка стягнута з ДП "Кіровоградтепло" за рішенням господарського суду від 14.02.2012 року у справі №5013/2580/11.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Між ДК "Газ України" та ДП "Кіровоградтепло" 20.12.2010 року було укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 06/10-2553БО-18.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 14.02.2012 року у справі № 5013/2580/11 за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ДП "Кіровоградтепло" про стягнення 7526657,42 грн. встановлено факт прострочення відповідача у зв'язку з неналежним виконанням умов договору № 06/10-2553БО-18 від 20.12.2010 року та стягнуто з останнього 6539123,92 грн. основного боргу, 256124,73 грн. пені, 312905,82 грн. інфляційних втрат (нараховані за період: лютий 2011 року - червень 2011 року), 162378,22 грн. 3 % річних (нарахованих за період з 11.02.2011 року по 21.12.2011 року) та 56460,00 грн. судового збору.

Рішення набрало законної сили 02.03.2012 року.

З матеріалів наданих позивачем вбачається, що відповідачем не сплачено вказану вище заборгованість, зокрема, 6539123,92 грн. основного боргу та 256124,73 грн. пені. Відсутність оплати зазначених сум також не заперечується ДП "Кіровоградтепло".

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив поставлений природний газ відповідно до договору № 06/10-2553БО-18 від 20.12.2010 року в повному обсязі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму 3 % річних, які нараховуються наступним чином:

за період з 22.12.2011 року по 02.03.2012 року на суму основної заборгованості в розмірі 6539123,92 грн. та складають - 386606,99 грн.;

за період з 03.03.2012 року по 11.04.2014 року на суму 6795248,65 грн. (до суми на яку нараховуються 3% річних додано суму пені в розмірі 256124,73 грн., у зв'язку з набранням рішенням від 14.02.2012 року у справі № 5013/2580/11 законної сили) та складають - 428494,79 грн.

Загальна сума нарахованих позивачем 3% річних складає 452543,21 грн.

Розглядаючи даний спір господарський суд враховує наступне.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з винесенням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, кредитор не позбавлений права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена в постановах ВСУ від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183).

Відповідно до п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Однак, визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з положень ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В той же час правова природа штрафних санкцій зовсім інша, оскільки штрафні санкції - це один із видів забезпечення виконання зобов'язання (ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України).

За положеннями ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Тобто, штрафні санкції носять допоміжний (акцесорний) до основного зобов'язання характер.

Судовою палатою у господарських справах Верховного суду України в постанові від 18.02.2014 року у справі № 3-2гс14, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, висловлено наступну правову позицію: "... Таким чином, системний аналіз норм матеріального права дає підстави для висновку, що обов'язок сплатити штраф за невиконання зобов'язання не є зобов'язанням в розумінні положень ч. 1 ст. 509 ЦК України, тому що штраф є одним із видів забезпечення виконання основного зобов'язання, в тому числі й грошового. Отже, оскільки у справі, що розглядається, рішенням господарського суду Донецької області від 9 листопада 2005 року в справі № 43/302 на користь ДП "Одеська залізниця" було стягнуто штраф, правова природа цього боргу як штрафної санкції з прийняттям рішення не змінилася, штраф у грошове зобов'язання не перетворився, а тому відсутні підстави для застосування до цих правовідносин положень ст. 625 ЦК України".

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, враховуючи зазначене вище та висновки, зроблені Верховним Судом України у справі № 3-2гс14 та викладені у постанові від 18.02.2014 року, господарський суд приходить до висновку про правомірність нарахування позивачем 3% річних на суму основного боргу та безпідставність нарахування 3% річних на суму пені.

За розрахунком господарського суду, здійсненого за формулою С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення, розмір 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за період з 22.12.2011 року по 11.04.2014 включно складає 452543,21 грн.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ДК "Газ України" підлягають задоволенню частково на суму 452543,21 грн. В задоволенні позову в іншій частині господарський суд відмовляє в повному обсязі.

На підставі ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні 20.05.2014 року господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 44, 49, 64, 82, 83, 84, 85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з дочірнього підприємства "Кіровоградтепло" товариства з обмеженою відповідальністю "Центр науково-технічних інновацій Української нафтогазової академії" (25030, м. Кіровоград, вул. Кутузова, 23/16; ідентифікаційний код 33142568) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1; ідентифікаційний код 31301827) 452543,21 грн. 3% річних за порушення зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу відповідно до договору № 06/10-2553БО-18 від 20.12.2010 року, а також 9050,86 грн. судового збору.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині в задоволені позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Засвідчений належним чином примірник рішення направити позивачу за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1.

Повне рішення складено 26.05.2014 року.

Суддя М.С. Глушков