Ухвала суду № 38863528, 23.05.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/4933/13-ц 23.05.2014 23.05.2014 23.05.2014

Провадження №22-ц/784/1447/14

Головуючий першої інстанції Корнешова Т.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

УХВАЛА

Іменем України

23 травня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Свіщук О.В.,

за участю: заявника ОСОБА_3,

представника Заводського ВДВС - Малявіна Р.В.,

представника Центрального ВДВС - Довгань В.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 05 березня 2014 року, постановлену за скаргою ОСОБА_3 на рішення та дії посадової особи Заводського відділу державної виконавчої служи Миколаївського міського управління юстиції під час виконання судового рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду зі скаргою на рішення та дії державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Заводський ВДВС) та державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (далі - Центральний ВДВС) під час виконання судового рішення про стягнення аліментів на утримання дитини.

Заявниця зазначала, що в провадженні державного виконавця Заводського ВДВС Капустіна М.А. знаходився виконавчий лист за №2-642 від 17 лютого 2003 року, виданий Заводським районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі ? частини всіх видів заробітку.

У грудні 2012 року заявниця звернулась до державного виконавця Заводського ВДВС із заявою про перевірку майнового стану боржника, а саме з'ясування того факту чи дійсно він працює на ПП «Мідіс» та яку заробітну плату останній отримує. Проте, в проведенні цих дій їй було відмовлено, а 27 лютого 2013 року державним виконавцем Заводського ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та направлення виконавчого документу до Центрального ВДВС (за місцем роботи боржника).

02 квітня 2013 року державним виконавцем Центрального ВДВС Довганем В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та виконавчий лист про стягнення аліментів направлено за місцем роботи боржника (ПП «Мідіс»), незважаючи на заяви стягувача про проведення перевірки щодо факту роботи боржника на ПП «Мідіс» та його заробітної плати.

В подальшому, в квітні 2013 року адміністрація ПП «Мідіс» повернула виконавчий лист до Центрального ВДВС, у зв'язку з тим, що ОСОБА_6 станом на 01 квітня 2013 року не був працівником ПП «Мідіс».

У зв'язку з цим, 19 квітня 2013 року державним виконавцем Центрального ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий лист направлено за місцем проживання боржника до Заводського ВДВС.

16 травня 2013 року державним виконавцем Заводського ВДВС винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження».

Посилаючись на вказані обставини та бездіяльність державних виконавців Центрального ВДВС та Заводського ВДВС, з вини яких декілька місяців не виконувалось судове рішення про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, заявниця просила визнати дії та бездіяльність державних виконавців Заводського ВДВС та Центрального ВДВС неправомірними, зобов'язати державних виконавців з'ясувати факт того, чи дійсно боржник був працівником ПП «Мідіс» в період з 01 листопада 2012 року по 01 квітня 2013 року та нарахувати відповідно заборгованість по аліментам починаючи з листопада 2012 року.

В подальшому ОСОБА_3 неодноразово уточнювала та доповнювала свої вимоги та остаточно просила визнати дії державних виконавців Заводського ВДВС неправомірними, зобов'язати державного виконавця, на виконанні якого знаходиться виконавчий лист про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, з'ясувати факт того, чи дійсно боржник був працівником ПП «Мідіс» за період з 01 листопада 2013 року по 04 березня 2014 року, визнати рішення начальника Заводського ВДВС Валешинського М.І. щодо скасування постанови про арешт майна боржника ОСОБА_6 та оголошення заборони на його відчуження неправомірним та скасувати постанову від 17 червня 2013 року.

Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 05 березня 2014 року скаргу ОСОБА_3 задоволено.

Визнано бездіяльність державних виконавців Заводського ВДВС у з'ясуванні матеріального стану боржника ОСОБА_6 неправомірною.

Зобов'язано орган ДВС, на виконанні якого знаходиться виконавчий лист №2-642/03, виданий Заводським районним судом міста Миколаєва, здійснити дії щодо з'ясування факту роботи боржника ОСОБА_6 на ПП «Мідіс» та отримання ним доходів.

Визнано неправомірною та скасовано постанову начальника Заводського ВДВС Валешинського М.І. від 17 червня 2013 року про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 грудня 2007 року та поновлено арешт.

Зобов'язано орган ДВС, на виконанні якого знаходиться виконавчий лист №2-642/03, виданий Заводським районним судом міста Миколаєва, вжити заходи відповідно до вимог чинного законодавства щодо поновлення арешту.

В апеляційній скарзі Заводський ВДВС порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нової ухвали, якою відмовити у задоволенні скарги, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника щодо визнання неправомірними дій посадових осіб державної виконавчої служби та скасування постанови є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Відповідно до ст.124 Конституції України та ст.14 ЦПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно із ч.2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (з наступними змінами та доповненнями) примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».

Державний виконавець, відповідно до вимог ч.1. ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (з наступними змінами та доповненнями) зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб; вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (ч.1 ст.11 цього Закону).

За правилами ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Така ж можливість оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця передбачена Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, у ст.82 вказаного Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Згідно ст.387 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2003 року зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти в розмірі ? частки заробітку (доходу), щомісяця на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 31 січня 2003 року і до повноліття дитини.

17 лютого 2003 року на виконання вищевказаного рішення Заводський районний суд міста Миколаєва видав виконавчий лист №2-642, який надійшов на виконання до Заводського ВДВС.

05 грудня 2007 року державним виконавцем Заводського ВДВС Григоренко П.М., при примусовому виконанні вищезазначеного виконавчого листа, винесено постанову про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_6 та оголошено заборону здійснювати відчуження будь - якого майна, яке йому належить (а.с.18).

27 лютого 2013 року державним виконавцем Заводського ВДВС Капустіним М.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження та направлення виконавчого документу до Центрального ВДВС (за місцем роботи боржника) (а.с.6).

19 квітня 2013 року головним державним виконавцем Центрального ВДВС Довгань В.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий лист направлено за місцем проживання боржника до Заводського ВДВС (а.с.4).

16 травня 2013 року старшим державним виконавцем Заводського ВДВС Гуменнюком В.Л. винесено постанову про відмову в прийняті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання (а.с.7).

В останнє, виконавчий лист надійшов на виконання до Заводського ВДВС у червні 2013 року та за заявою про примусове виконання 11 червня 2013 року державним виконавцем Заводського ВДВС Малявіним Р.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (а.с.59).

Постановою начальника Заводського ВДВС від 17 червня 2013 року на підставі заяви боржника та повним погашенням останнім заборгованості було прийнято рішення про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 грудня 2007 року й припинено арешт (а.с.20).

Проте, оскільки стягувач на той час оспорювала розмір заборгованості, визначений державним виконавцем, то через наявність спору щодо порядку нарахування та розміру заборгованості, рішення про скасування постанови про арешт майна боржника та заборону на його відчуження, на думку колегії суддів, було прийнято неправомірно, що вірно констатував і суд першої інстанції.

Разом з тим, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст.21 ЦПК України щодо недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, за якою суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, по даній справі 18 липня 2013 року Заводським районним судом міста Миколаєва постановлена ухвала під головуванням судді Корнешової Т.В., яка в подальшому, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2013 року була скасована, а справу направлено на новий розгляд. Оскаржувану ухвалу постановлено під головуванням того ж судді Корнешової Т.В.

Отже, суд першої інстанції вирішив справу з порушенням норм процесуального права.

За такого колегія суддів вважає, що оскаржувану ухвалу районного суду у відповідності зі ст.312 ЦПК України необхідно скасувати та постановити нову ухвалу про часткове задоволення скарги.

Слід визнати неправомірною постанову начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Валешинського М.І. про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 грудня 2007 року та припинення арешту та скасувати постанову начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції від 17 червня 2013 року про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 грудня 2007 року та припинення арешту.

Щодо вимог скарги про зобов'язання державної виконавчої служби вчинити дії щодо з'ясування факту роботи боржника ОСОБА_6 на ПП «Мідіс» та отримання ним доходів, то вони не підлягають задоволенню, оскільки на теперішній час такі дії державним виконавцем були вчиненні, про що свідчить доданий до апеляційної скарги запит Заводського ВДВС.

Керуючись ст.ст.303,312,315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції задовольнити частково.

Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 05 березня 2014 року скасувати і постановити нову ухвалу про часткове задоволення скарги.

Визнати постанову начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Валешинського М.І. від 17 червня 2013 року про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної 05 грудня 2007 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Заводського району Миколаївського міського управління юстиції Григоренко П.М. та припинення арешту - неправомірною.

Скасувати постанову начальника Заводського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Валешинського М.І. від 17 червня 2013 року про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеної 05 грудня 2007 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Заводського району Миколаївського міського управління юстиції Григоренко П.М. та припинення арешту.

В задоволенні інших вимог скарги відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий Судді: