Рішення № 38859688, 06.05.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.05.2014 р. Справа № 914/937/14

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Іваночко В.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Прокурора Франківського району міста Львова в інтересах держави в особі позивача: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача: Приватного підприємства «Аніла», м. Львів,

про: стягнення 88 344 грн. 20 коп. заборгованості зі спати орендної плати, 5 789 грн. 58 коп. пені та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від прокурора: Леонтьєва Н.Т. (посвідчення від 24.09.2012 року №005508);

Від позивача: Гуцій В.З. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: Бенько Б.І. - керівник.

Прокурору та сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтями 22 та 29 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. За клопотанням представника позивача від 11.04.2014 року вх. №16091/14 здійснюється повна технічна фіксація судового процесу.

Суть спору: розглядається справа за позовом Прокурора Франківського району міста Львова в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради до Приватного підприємства «Аніла» про стягнення 88 344 грн. 20 коп. заборгованості зі спати орендної плати, 5 789 грн. 58 коп. пені та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 20.03.2014 року порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 15.04.2014 року, про що прокурор та сторони були належно повідомлені під розписку порядку, передбаченому інструкцією з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом ДСАУ від 20.02.2013 року №28 (докази в матеріалах справи).

В судовому засіданні 15.04.2014 року оголошено перерву до 06.05.2014 року, про що прокурор та сторони належним чином повідомлені під розписку в судовому засіданні (докази в матеріалах справи).

Прокурор в судове засідання 06.05.2014 року з'явився.

Представник позивача в судове засідання з'явився, подав для огляду в судовому засіданні оригінали документів, які витребовувалися господарським судом (копії - у справі), позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав клопотання (вх. №19489/14), у якому просить суд з підстав скрутного матеріального становища підприємства відповідача при прийнятті рішення у справі розстрочити його виконання рівними частинами на дванадцять місяців.

Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними в ній матеріалами.

В ході розгляду справи встановлено.

Позивач: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 25558625, знаходиться за адресою: 79008, Львівська область, м. Львів, пл. Галицька, буд. 15, що підтверджується долученою до матеріалів справи Випискою з ЄДРЮО та ФОП серії АВ №370737 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Приватне підприємство «Аніла» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 23885946, знаходиться за адресою: 79053, Львівська область, м. Львів, вул. Грабянки, буд. 9, кв. 10, що підтверджується долученим до матеріалів справи Витягом з ЄДРЮО та ФОП від 05.02.2014 року №18097956 (докази в матеріалах справи).

21.10.2010 року між Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - позивач, орендодавець) та Приватним підприємством «Аніла» (надалі - відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Ф-7614-10 (надалі - договір), за умовами якого орендодавець відповідно до наказів Управління комунальної власності від 30.08.2010 року №77-О та договору оренди від 19.07.2007 року №Ф-5399-7 зобов'язувався на умовах, визначених договором, передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 530,5 м. кв., а саме: нежитлові приміщення підвалу та першого поверху під індексами XXII, XXIII, XXVI, XXVII, XXVIII, XXXI, LXI, які знаходиться на балансі ЛКП «Сонячне» (надалі - балансоутримувач), і розташовані за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, буд. 34 (надалі - об'єкт оренди).

Згідно висновку оцінювача про вартість об'єкта оцінки, затвердженого наказом Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради від 04.10.2010 року №148-е вартість приміщення станом на 31.08.2010 року становить 1 785 973 грн. 00 коп.

Зазначений договір оренди укладено у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін за договором, їх підписи засвідчено печатками сторін., що відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), в силу статті 204 ЦК України, є правомірним правочином.

За своєю правовою природою, основними та другорядними (не основними) ознаками, які визначені нормами чинного цивільно-господарського законодавства, зазначений договір є договором найму (оренди).

Статтею 283 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що у користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно приписів частини 3 статті 283 ГК України, об'єктом оренди, зокрема, можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Статтею 759 ЦК України, передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У статті 760 ЦК України наведено предмет договору найму.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, за основними ознаками визначення договору, зазначений договір є договором оренди майна у сфері господарювання.

Згідно розділу 2 договору майно передається в оренду з метою торгівлі продовольчими товарами, непродовольчими товарами, аптеки, що реалізовує готові ліки та складу.

Розділом 3 договору визначено порядок передачі об'єкта в оренду.

Так, згідно пунктів 3.1.-3.3. договору приймання-передача об'єкта оренди здійснюється орендарем та балансоутримувачем і оформлюється актом приймання-передачі. При передачі об'єкта оренди складається Акт здачі-приймання, який підписується орендарем та балансоутримувачем. У зв'язку із фактичним користуванням орендарем об'єктом оренди за попереднім договором об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору.

Розділом 4 договору передбачено термін оренди, умови зміни та припинення договору.

Так, згідно пункту 4.1. договору термін оренди визначено на два роки з 21.10.2010 року по 20.10.2012 року.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що перебіг строку дії договору та настання обов'язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання сторонами цього договору.

Розділом 5 договору встановлено орендну плату та порядок розрахунків.

Згідно пункту 5.1. договору розмір орендної плати за об'єкт оренди визначається відповідно до чинної на момент укладення договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Львова, затвердженої Ухвалою Львівської міської ради від 09.04.2009 року №2569 і складає (4 610 х 83,3 х 0,06) + (4 610 х 71,8 х 0,18) + (4 610 х 126,1 х 0,06) + (489 742 х 0,04) / 12 х 1,029 = 11 756 грн. грн. 00 коп. без урахування податку на додану вартість за перший місяць оренди.

При цьому враховуються індекс інфляції за жовтень 2010 року.

У відповідності до пункту 5.3. договору орендна плата сплачується орендарем не пізніше двадцятого числа місяця за попередній місяць у встановленому нормативними документами власника орендованого майна порядку. У випадку прострочення по сплаті орендних платежів орендар сплачує пеню в розмірі, передбаченому чинним законодавством. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Згідно пункту 5.6. договору до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата а користування земельною ділянкою.

Розділами 6 та 7 встановлено права та обов'язки сторін за договором.

Відповідно до пунктів 7.1. та 7.2. договору орендар зобов'язаний використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення та умов договору, а також своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно пункту 7.3. договору орендар зобов'язаний використовувати та зберігати об'єкт оренди відповідно до умов договору, утримувати об'єкт оренди у повній справності та нести всі необхідні витрати на його експлуатацію.

Пунктом 10.1. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно із чинним законодавством України.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди за договором.

Відповідач своїх зобов'язань із сплати орендної плати за договором за період 01.01.2012 року по 01.01.2014 року належним чином не виконав, сплатив 165 799 грн. 26 коп., внаслідок чого станом на 01.01.2014 року утворилась заборгованість зі сплати орендної плати за договором в розмірі 88 344 грн. 20 коп. (розрахунок суми заборгованості в матеріалах справи).

Так, прокурор в інтересах держави в особі позивача просить суд стягнути з відповідача на корить позивача 88 344 грн. 20 коп. заборгованості зі сплати орендної плати за договором за період з 01.02.2012 року по 01.01.2014 року.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною першою статті 19 цього ж Закону встановлено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Приписами статті 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що вини кає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з під став, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зо бов'язаний вчинити певну дію господарського чи управ лінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від пе вних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому чи слі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сто рони виконання її обов'язку.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-го сподарські зобов'язання.

Відповідно до статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками го сподарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчи нити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодек сом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В даному випадку господарське зобов'язання виникло між позивачем-2 та відповідачем з господарського Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 21.10.2010 року №Ф-7614-10.

Частиною 2 статті 175 ГК України передбачено, що суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у стат ті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юри дичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком петенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єк тами господарювання і негосподарюючими суб'єкта ми - юридичними особами, зобов'язаною та управленою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор, а частиною 4 цієї статті визначено, що суб'єкти господарювання у випадках, передбаче них цим Кодексом та іншими законами, можуть добро вільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 2 частини першої статті 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Окрім стягнення суми основної заборгованості за договором прокурор в інтересах держави в особі позивача просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 5 789 грн. 58 коп. пені, нарахованої у відповідності до пункту 5.3. договору за період з 01.08.2013 року по 31.01.2014 року (розрахунок суми пені в матеріалах справи).

Статтею 217 ГК України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають не сприятливі економічні та/або правові наслідки.

Частиною 2 цієї статті, що у сфері господарювання застосовуються такі ви ди господарських санкцій: відшкодування збитків; штраф ні санкції; оперативно-господарські санкції.

Стаття 218 ГК України передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальнос ті учасника господарських відносин є вчинене ним пра вопорушення у сфері господарювання, частиною 2 зазначеної статті встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за не виконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення госпо дарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господар ського правопорушення. У разі якщо інше не передба чено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе госпо дарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможли вим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 219 ГК України визначено, що за невиконання або неналежне виконання госпо дарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає на лежним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного упра вління майном, якщо інше не передбачено цим Кодек сом та іншими законами.

Приписами статті 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до частини третьої статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є різновидом неустойки, яка може встановлюватися за будь-яке порушення зобов'язання та як різновид неустойки, є відмінним від штрафу, оскільки штраф є сталою величиною, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» із змінами і доповненнями внесеними Законом України від 10.01.2002 року №2921-111, передбачено, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищенаведеного Закону встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 2 статті 343 ГК України чітко визначено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

06.05.2014 року відповідачем подано клопотання (вх. №19489/14), у якому з підстав скрутного матеріального становища ПП «Аніла» просить суд розстрочити виконання рішення суду у справі рівними частинами на дванадцять місяців. Представник позивача проти поданого відповідачем клопотання заперечив, вважає за доцільне розстрочити виконання рішення у справі рівними частинами на три місяці.

Окрім того, відповідачем в судовому засіданні заявлено усне клопотання про зменшення розміру нарахованих прокурором в інтересах держави в особі позивача штрафних санкцій за прострочення сплати орендної плати за договором.

Так, відповідач у своєму клопотанні (від 06.05.2014 року вх. №19489/14) вказує на те, що протягом 2014 року значно знизилась купівельна спроможність населення та коефіцієнт рентабельності підприємства відповідача, що, в свою чергу, спричинило негативні наслідки для господарської діяльності відповідача та необхідність залучення ним додаткових обігових коштів, а саме неповне використання виробничих потужностей відповідача, скорочення штату і чисельності працівників відповідача. З метою недопущення накладення арешту на кошти та майно відповідача в процесі виконання рішення суду, і як наслідок, повної зупинки господарської діяльності ПП «Аніла», відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду рівними частинами на дванадцять місяців та зменшити розмір нарахованих прокурором в інтересах держави в особі позивача штрафних санкцій за прострочення сплати орендної плати за договором.

В підтвердження факту скрутного матеріального становища відповідачем до матеріалів справи долучено належним чином завірену копію Договору про надання овердрафту від 19.03.2014 року б/н, за умовами якого ПАТ «Кредобанк» зобов'язувався надати відповідачу овердрафт в розмірі 250 000 грн. 00 коп. під процентну ставку від 20% річних до 26,5% річних.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, а також відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, оглянувши і дослідивши матеріали справи і подані докази, суд дійшов до висновку про те, що клопотання відповідача від 06.05.2014 року (вх. №19489/14) слід задоволити частково, розстрочити виконання рішення у справі рівними частинами на дев'ять місяців та зменшити розмір нарахованої прокурором в інтересах держави в особі позивача відповідачу пені на 50 відсотків, стягнути з відповідача на користь позивача 2 894 грн. 79 коп. пені за прострочення сплати орендної плати за договором.

Щодо звернення з позовом до господарського суду Прокурора Франківського району міста Львова, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частини друга і третя статті 36-1 вказаного Закону).

На органи прокуратури, відповідно до статті 121 Конституції України, покладено представництво інтересів держави в суді у випадках визначених законом. Право на звернення прокурора або його заступника до Господарського суду в інтересах держави передбачено пунктом 6 статті 20 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 2 ГПК України.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 року №3-рп/99 «У справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)», інтереси держави можуть збігатися повністю або частково, або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності в статутному фонді.

Враховуючи те, що термін «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор самостійно визначає в чому полягає порушення інтересів держави, чи в чому існує загроза інтересам держави.

Держава зацікавлена в належній поведінці суб'єктів цивільних правовідносин, яку вона закріпила в законах й інших нормативно-правових актах.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено прокурором Франківського району міста Львова в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради, на яке державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування», а тому суд вважає, що прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 року №18, у випадку, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем не спростований, підлягає до задоволення частково.

Судові витрати: прокурор за даним позовом судового збору не сплачував, оскільки, відповідно до пункту 11 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» (у чинній редакції), звільнений від сплати останнього за позовами про захист інтересів держави.

Приписами частини першої та підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 року №3674-VI «Про судовий збір» встановлено, що із позовних заяв майнового характеру, сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, встановлених законом на 1 січня календарного року, у якому відповідна заява подається до суду.

Нормою частини першої статті 8 Закону України «Про Державний Бюджет України на 2014 рік» передбачено, що станом на 01.01.2014 року розмір мінімальної заробітної плати становить 1 218 грн. 00 коп.

Пунктом 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відповідно до пункту 4.6. вказаної Постанови, приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Таким чином, суд дійшов висновків, що судові витрати у справі в розмірі 1 827 грн. 00 коп. слід покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України та стягнути їх з позивача в доход Державного Бюджету України, оскільки спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань зі сплати орендної плати за договором.

На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 20, 21, 22, 29, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 77, 82 - 85, 116 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з боржника: Приватного підприємства «Аніла» (79053, Львівська область, м. Львів, вул. Грабянки, буд. 9, кв. 10; код ЄДРПОУ 23885946) на користь стягувача: Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради (79008, Львівська область, м. Львів, пл. Галицька, буд. 15; код ЄДРПОУ 25558625) 88 344 грн. 20 коп. заборгованості зі спати орендної плати, 2 894 грн. 79 коп. пені за прострочення сплати орендної плати за договором із розстрочкою виконання рішення рівними частинами на дев'ять місяців.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з боржника: Приватного підприємства «Аніла» (79053, Львівська область, м. Львів, вул. Грабянки, буд. 9, кв. 10; код ЄДРПОУ 23885946) в доход Державного бюджету України 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

5. Накази видати у відповідності до статей 116 та 117 ГПК України.

06.05.2014 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 07.05.2014 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.