Ухвала суду № 38857688, 26.05.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/8008/13-ц Головуючий у 1-й інст. Потапова Тетяна Миколаївна

Категорія 57 Доповідач Кочетов Л. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Кочетова Л.Г.,

суддів Снітка С.О., Худякова А.М.,

за участю секретаря Камінної М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на навчання за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом та в обгрунтування вимог зазначив, що 04.12.2007 року між ним та відповідачем укладено договір про підготовку фахівця за державним замовленням та його працевлаштування. Згідно цього договору ОСОБА_1 навчався за рахунок коштів державного бюджету і після закінчення навчання повинен відпрацювати за місцем розподілу не менше як три роки, а у разі відмови від подальшого проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати фактичні витрати за період навчання. У період навчання відповідач перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом. Після здобуття вищої освіти ОСОБА_1 направлений для подальшого проходження служби до УМВС України у Житомирській області та 22.06.2011 року його призначено слідчим СВ Коростенського МВ. 30.08.2011 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням, тобто до спливу встановленого 3-річного строку перебування на службі. Таким чином, відповідач зобов"язаний відшкодувати затрати на навчання в повному обсязі, за період навчання, що перевищує строк військової служби з урахуванням різниці суми витрат з утримання осіб у навчальному закладі та утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, що становить 23726,52 грн. Оскільки у добровільному порядку ОСОБА_1 зазначену суму не відшкодував, просив стягнути вказану вартість навчання.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 березня 2014 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати, провадження у справі закрити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що дана справа повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства; судом стягнуто кошти за весь період навчання, без урахування строку військової служби, за який кошти стягуватися не повинні; кошти не повинні стягуватися на рахунок позивача; у позивача не виникло право звернення до суду, оскільки сторонами не укладено договір про дострокове розірвання основного договору; відсутній правовий механізм відшкодування витрат на навчання; відповідач звільнився з поважної причини - переїзд на постійне проживання до іншої країни у зв»язку з одруженням та народженням дитини.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 04.12.2007 року між Національною академією внутрішніх справ та ОСОБА_1 укладено договір про підготовку фахівця за державним замовленням та його працевлаштування. Згідно цього договору ОСОБА_1 навчався за рахунок коштів державного бюджету і після закінчення навчання повинен відпрацювати за місцем розподілу не менше як три роки, а у разі відмови від подальшого проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання - відшкодувати фактичні витрати за період навчання (а.с. 9-10).

У період навчання відповідач перебував на державному забезпеченні харчуванням, речовим майном, грошовим утриманням та житлом (а.с. 8, 11, 12, 13-21).

Після здобуття вищої освіти ОСОБА_1 направлений для подальшого проходження служби до УМВС України у Житомирській області та 22.06.2011 року його призначено слідчим СВ Коростенського МВ.

30.08.2011 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням, тобто до спливу встановленого 3-річного строку перебування на службі (а.с. 22).

У відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів Укераїни № 313 від 01.03.2007 року «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ» та умов вказаного договору, відповідач повинен відшкодувати втрати на навчання в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної і канікулярної відпустки та у зворотному напрямку, за направленням до місця служби після закінчення навчального закладу; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв.

Згідно пункту 5 вказаної постанови, витрати відшкодовуються у повному розмірі особами, що навчалися понад встановлений законодавством строк строкової військової служби, - за період навчання, що перевищує такий строк; та з урахуванням різниці суми витрат з утримання осіб у навчальному закладі та утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю за період, що відповідає строку військової служби.

Як вбачається з тексту самої позовної заяви та розрахунку заборгованості, цей розрахунок здійснений з урахуванням тієї обставини, що відповідач до вступу до навчального закаладу, військову службу не проходив, а тому посилання апелянта на те, що це не враховано судом, є надуманим.

Колегія суддів не бере до уваги твердження апелянта, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, поскільки предметом спору є виконання договірних зобов»язань, а розгляд спорів даної категорії за участь фізичних осіб віднесено до цивільного судочинства.

Посилання представника відповідача на те, що у позивача не виникло право звернення до суду, оскільки сторонами не укладено договір про дострокове розірвання основного договору; відсутній правовий механізм відшкодування витрат на навчання; відповідач звільнився з поважної причини - переїзд на постійне проживання до іншої країни у зв»язку з одруженням та народженням дитини не можуть бути взяті до уваги, виходячи з наступного..

Правовий механізм відшкодування витрат на навчання передбачений зазначеною постановою та іншими нормами цивільного права.

Вказаною постановою та умовами договору не передбачено звільнення ооби, що пройшла навчання від обов»язку відшкодування витрат, у випадку зміни її сімейних обставин та місця проживання, не передбачена вказаними документами і необхідність на укладення договіру про дострокове розірвання основного договору.

Щодо посилання апелянта, що вказані кошти повинні зараховуватись до держбюджету, то з урахуванням того, що розпорядником коштів, витрачених на навчання відповідача був саме позивач, колегія суддів вважає, що академія є належним позивачем у даній справі.

Наведені в апеляційній скарзі доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому на підставі ст. 308 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього ж часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді