Ухвала суду № 38843031, 10.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/40501/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 10.04.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківка Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.06.2011

у справі № 2а/0570/3749/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства „Грета"

до Державної податкової інспекції у м. Дружківка Донецької області

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство „Грета" звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дружківка Донецької області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень: № 0000502320/0 від 29.10.2010; № 0000502320/1 від 29.11.2010; № 0000502320/2 від 25.02.2011.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.06.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем була проведена документальна виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за червень 2010 року та правомірності заявленого до бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року та складено акт № 347/2300/00153488 від 15.10.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000502320/0 від 29.10.2010, яким позивачу було зменшено заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 712073 грн. по декларації за липень 2010 року.

Перевіркою вставлено порушення позивачем пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4. та пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", позивач не мав права на отримання бюджетного відшкодування у липні 2010 року через допущення порушень формування податкового кредиту червня 2010 року, внаслідок яких позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту червня 2010 року податок на додану вартість в сумі 720292 грн., що вплинуло на визначення від'ємного значення податку зазначеного податкового періоду.

Крім того, позивачем порушено пп. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 5.7 п. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30.05.1997, включено до складу податкового кредиту червня 2010 року податок на додану вартість в сумі 70817 грн. на підставі податкових накладних, виписаних в квітні та травні 2010 року.

В порядку адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення - рішення без змін та прийняті податкові повідомлення: № 0000502320/1 від 29.11.2010; № 0000502320/2 від 25.02.2011.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що позивач мав право на декларування податкового кредиту з податку на додану вартість в тому місяці, коли виникла подія, визначена підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону, - або сплата коштів постачальнику, або отримання податкової накладної, яка свідчить про придбання товарів (робіт, послуг).

А тому позивачем правомірно задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість в тому періоді, коли ним отримано податкові накладні від постачальників.

В свою чергу, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не містить обмежень щодо декларування податкового кредиту з податку на додану вартість після дати, з якою Закон України „Про податок на додану вартість" пов'язує право на його виникнення.

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Так, дотримання вимог податкового законодавства позивачем підтверджено податковими накладними, вантажно-митними деклараціями підтверджено фактичну сплату позивачем податку на додану вартість, які були досліджено судами попередніх інстанцій.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківка Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.06.2011 у справі № 2а/0570/3749/11 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Дружківка Донецької області залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.06.2011 у справі № 2а/0570/3749/11 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак