Ухвала суду № 38842501, 20.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року Справа: № 826/17773/13-а

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Федотова І.В., Ісаєнко Ю.А.,

за участю секретаря Бабенка Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління охорони культурної спадщини про стягнення виплат у розмірі 92 780,44 грн.,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 ( далі - позивач ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління охорони культурної спадщини ( далі - відповідач ) про стягнення заборгованості за час прострочення роботодавцем здійснення повного розрахунку із працівником при його звільненні в розмірі 92 780,44 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 13 березня 2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року та ухвалити нову про задоволення адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 07 грудня 2011 року ОСОБА_2 було звільнено з посади начальника відділу інспекції державного контролю з охорони культурної спадщини управління з питань охорони історичних ареалів Головного управління охорони культурної спадщини у порядку переведення для подальшої роботи у центральному апараті Міністерства культури України на підставі наказу в.о. начальника Головного управління охорони культурної спадщини від 06 грудня 2011 року № 01/119-к.

У зазначеному наказі було вирішено здійснити розрахунок із ОСОБА_2 за фактично відпрацьований час та виплатити компенсацію за невикористані відпустки.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом законів про працю України ( далі - КЗпП ), нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» ( далі - Закон № 2240-III ).

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У статті 117 КЗпП України закріплено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, з викладених правових норм вбачається, що законодавством закріплено зобов'язання роботодавця здійснити повний розрахунок з працівником у день його звільнення. Невиконання роботодавцем зазначеного обов'язку є правовою підставою для стягнення з останнього на користь звільненого працівника середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що як було правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із адміністративним позовом про стягнення заборгованості за час прострочення роботодавцем здійснення повного розрахунку із працівником при його звільненні у розмірі 92 780,44 грн., ОСОБА_2 посилається на те, що відповідачем у день звільнення позивача не було виплачено останньому суму коштів у розмірі 84 736,24 грн., яку стягнуто з Головного управління охорони культурної спадщини на користь ОСОБА_2 за рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2010 року, а також не було здійснено оплати витрат, пов'язаних з втратою працездатності позивача у період з 02 листопада 2011 року по 14 листопада 2011 року, коли ОСОБА_2 перебував на лікарняному по догляду за дитиною.

Разом з тим, судова колегія встановила, що проведення правового аналізу положень статей 116, 117 КЗпП надає підстави вважати, що вказаними законодавчими приписами врегульовано правовідносини між роботодавцем і працівником у межах виплати останньому сум заробітної плати та окремих компенсаційних виплат при звільненні, обов'язок зі сплати яких покладено на роботодавця, а не порядок стягнення коштів з роботодавця за прострочення виконання ним судового рішення, який врегульовано зовсім іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Законами України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», «Про виконавче провадження».

Крім того, досліджуючи питання стосовно наявності у роботодавця зобов'язання провести із працівником у день його звільнення повний розрахунок з виплати допомоги з тимчасової втрати працездатності позивача, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Так, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 35 Закону № 2240-III, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

У частині 2 статті 50 Закону № 2240-III визначено, що застрахованим особам, зазначеним у частинах другій та третій статті 6 цього Закону, призначення та виплата матеріального забезпечення, а також надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, здійснюються виконавчою дирекцією відділення Фонду за місцем здійснення їх обліку як страхувальників.

Тож, з викладених правових норм вбачається, що обов'язок з проведення виплати допомоги з тимчасової втрати працездатності працівника покладено не на роботодавця, а на Фонд соціального страхування від тимчасової втрати працездатності, а отже порядок та строки розрахунку із особою при звільненні, визначені статтями 116, 117 КЗпП, не застосовуються до виплати допомоги з тимчасової втрати працездатності працівника.

Більш того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що під час звільнення ОСОБА_2 відповідачем було здійснено повний розрахунок за всіма виплатами, які належали позивачу, в розумінні статей 116, 117 КЗпП, у розмірах та строках, передбачених законодавством.

Доводи апелянта про те, що відповідачем було неналежним чином виконано його зобов'язання стосовно здійснення повного розрахунку з працівником у день його звільнення, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що спростовуються викладеною аргументацією, а отже не можуть бути прийняті до уваги.

Крім того, судова колегія також звертає увагу на те, що ОСОБА_2 у своїй апеляційній скарзі фактично ототожнює правовий режим розрахунку роботодавця із працівником при його звільненні з порядками виконання судового рішення та виплатою допомоги з тимчасової втрати працездатності, що суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема нормам статей 116, 117 КЗпП, та обумовлює відсутність жодних правових підстав для застосування вказаних законодавчих положень до спірних правовідносин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, діючи у відповідності до частини 2 статті 71 КАС України, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його доводи та заперечення проти апеляційної скарги, і переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_2 та приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, із дотриманням вимог статті 159 КАС України.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Федотов І.В.

Ісаєнко Ю.А.