Ухвала суду № 38836796, 21.05.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/4596/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Вербицької Н.В. та Кравченко К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної Міграційної служби України, за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної Міграційної служби України (далі ДМСУ), за участю третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог - Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі ГУДМС) про скасувати рішення ДМСУ за № 236-13 від 22 квітня 2013 року, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також з вимогою зобов'язати ДМСУ прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що рішення ДМСУ за № 236-13 від 22 квітня 2013 року про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є неправомірним та необґрунтованим, оскільки позивач був змушений покинути країну походження через політичні переконання та дії, а в разі повернення його життю та здоров'ю буде загрожувати небезпека.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Палестини, за національністю араб та мусульманин (суніт) за віросповіданням.

22 травня 2012 року позивач звернувся до ГУДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, ГУДМС був складений висновок від 21 лютого 2013 року за № ODS 12/201 щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наведеним висновком ГУДМСУ зазначено, що виїзд заявника обумовлений загальним станом країни в цілому, економічними проблемами, нестабільністю; приїзд до України відбувся з метою покращення життєвих умов, прагнення заявника попасти до більш фінансово стабільної країни, а звернення до Управління міграційної служби в Одеської області здійснилося за метою фактичної легалізації на території України.

22 квітня 2013 року ДМСУ своїми рішеннями за № 236-13 підтримала висновок ГУ ДМС та відмовила громадянину Палестини ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтованою, а рішення ДМСУ за № 236-13 від 22 квітня 2013 року протиправним ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що дійсною причиною виїзду позивача із країни походження є економічна міграція та спроба легалізувати своє знаходження на території України через набуття статусу біженця. Крім того, судом вказано, що позивачем до заяви про надання статусу біженця не надано жодних документів або матеріалів, що могли б бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, ніяких переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від'їзду до України, позивач не надав, та таких, що заслуговують на увагу, пояснень не навів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно до п.1 ст.1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Також, п.13 ст.1 наведеного Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З наведеного вбачається, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування цих суб'єктивних обставин є першочерговим завданням для ДМСУ при вирішенні питання про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Разом з тим, з протоколу співбесіди та заяви-анкети вбачається, що причиною вибуття позивача з країни походження є проблеми, які виниклі в нього в Палестинській державі з представниками терористичної організації ХАМАС, зокрема, нібито, в зв'язку з добровільною співпрацею позивача із службою безпеки Ізраїлю "Масад" для порятунку свого батька після його викрадення організацією ХАМАС. Крім того, під час проведення анкетування та опитування ОСОБА_2 не було встановлено фактів, а ним не надано доказів переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що є обов'язковою передумовою для отримання статусу біженця. Також, з протоколу співбесіди вбачається про відсутність намірів позивача щодо повернення до країни громадського походження через бажання продовження роботи на території України, прагнення до знаходження у більш фінансово стабільній країні з метою покращення життєвих умов та створення родини.

Тому, приймаючи до уваги підстави виїзду позивача з країни громадянської належності, а також враховуючи, що підчас розгляду справи позивачем не було надано жодного доказу щодо його переслідування в Палестинській державі і наявності загрози його життю та свободі в цій країні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача ознак біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, які визначені в пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону.

Документів та доказів, які б свідчили про наявність підстав для надання статусу біженця, позивачем надано не було, а ті обставини, які характеризують загальне положення в країні, в тому числі кримінальну та політичну ситуації, зокрема, які стосуються діяльності організації ХАМАС, не містять конкретних відомостей про утиски позивача.

Крім того, у відповідності до абз.6 ч.1 ст.6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Згідно п.22 ч.1 ст.1 Закону третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач залишав Палестинську державу літаком за маршрутом Йорданія (м.Оман) - Україна (м.Одеса), тому враховуючи, що Йорданія підпадає під визначення третьої безпечної країни, в якій позивач перебував перед вильотом та мав можливість звернутися до компетентних органів із відповідною заявою, однак не звернувся, колегія суддів надходить до висновку, що підстави для надання позивачу статусу біженця в Україні відсутні, а оскаржуване рішення відповідача є обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам Закону.

З урахуванням викладеного, колегія суддів надходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

Доводи, викладені у апеляційній сказі були предметом дослідження судом першої інстанції та свого підтвердження не знайшли.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Н.В. Вербицька К.В. Кравченко