Вирок № 38835220, 14.05.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/95/14-к

Номер провадження 11-кп/786/380/14

Категорія: ч2.ст.15, ч.1 ст.115 КК України о.т.

Головуючий у 1-й інстанції Гвоздик А. Є.

Доповідач ап. інст. Лісіченко Л. М.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді Лісіченко Л.М.

суддів: Кожевнікова О.В., Кисіля А.М.

з секретарем - Козин Н.В.

з участю прокурора - Гомлі О.В.

потерпілих - ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника потерпілих - ОСОБА_4

захисника - адвоката ОСОБА_5

обвинуваченого - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава кримінальне провадження за апеляцією прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу прокуратури області, апеляцій обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_5 на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 19 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

Цим вироком,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Олександрівка Новоград-Волинського району Житомирської області, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, не працюючий, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1, раніше несудимий, -

засуджений за ч.2 ст.125 КК України на 1 рік обмеження волі; за ч.1 ст.121 КК України на 5 років позбавлення волі.

Згідно ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням остаточне покарання визначено - 5 років позбавлення волі.

Вирішено долю речових доказів.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_3 в сумі 4 435 грн. 75 коп.

Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 193 грн. 21 коп. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн., а всього 35 193 грн. 21 коп.

За вироком суду, ОСОБА_6, визнаний винуватим в тому, що будучи обмежено осудною особою, 28 жовтня 2013 року близько 08 години ранку, у себе вдома за адресою АДРЕСА_1, на ґрунті неприязних відносин між ним та потерпілим ОСОБА_2, взявши в руки молоток, умисно наніс останньому удар в область тім'яної частини голови, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді забійної рани м'яких тканин голови, саден шкіри верхніх кінцівок, синців, які згідно висновку судово-медичної експертизи є легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Цього ж дня ОСОБА_6 вийшов на подвір'я свого домоволодіння, зайшов у гараж, де взяв молоток і відчуваючи неприязнені відносини до потерпілої ОСОБА_3, які виникли в нього раніше, з метою її провчити та побити, підійшов до неї та умисно, будучи обмежено осудною особою, яка у неповній мірі усвідомлювала свої дії та керувала ними через психічний розлад, однак в певній мірі усвідомлюючи, що нанесення ударів молотком може спричинити серйозну шкоду здоров'ю, наніс молотком більше п'яти ударів по голові потерпілої та її руках, якими остання захищалася. Відчуваючи сильний біль від нанесених ударів, ОСОБА_3 упала на землю, стала кричати і звати на допомогу. Почувши крик потерпілої, з будинку вибігли її дочка та зять. ОСОБА_6 в цей час припинив наносити потерпілій удари та з місця вчинення злочину втік.

В результаті потерпілій ОСОБА_3 були завдані тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку з переломом кісток склепіння та лицьового скелету, багаточисленних забоїв м'яких тканин, гематом та забійних ран голови, тулубу, верхніх кінцівок, які згідно висновку судово-медичної експертизи є тяжкими тілесними ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент їх заподіяння.

В апеляції обвинувачений ОСОБА_6 просить перекваліфікувати його дії на ст.123 КК України, так як злочин він вчинив у стані сильного душевного хвилювання та пом'якшити призначене судом покарання.

В апеляції захисник ОСОБА_5 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 просить вирок змінити в частині призначеного покарання та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, на підставі ст.75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 3,4 ч.1 ст.76 КК України.

В апеляції прокурор просить вирок скасувати в зв'язку з м'якістю призначеного покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочину, а також з мотивів неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність; перекваліфікувати дії ОСОБА_6 по епізоду закінченого замаху на вбивство потерпілої ОСОБА_3 з ч. 1 ст.121 на ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 КК України та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.125; ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання за:

- ч.2 ст.125 КК України - 1 рік обмеження волі;

- ч.2 ст.15 і ч.1 ст.115 КК України - 8 років позбавлення волі;

На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання - 8 років позбавленння волі.

Інші учасники провадження вирок суду не оскаржували.

Заслухавши доповідача, доводи апелянтів - обвинуваченого ОСОБА_6, який подану апеляцію підтримав і просив пом'якшити призначене покарання та його захисника - адвоката ОСОБА_5 про необхідність зміни вироку і звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, думку прокурора, який подану апеляцію підтримав і вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з постановленням нового вироку з підстав, у ній наведених, заперечення проти апеляцій представника потерпілих - адвоката ОСОБА_4, який просив вирок суду залишити без зміни, думку потерпілого ОСОБА_2, який покладався на розсуд суду і просив прийняти законне рішення, думку потерпілої ОСОБА_3, яка просила врахувати, що обвинувачений є її чоловіком та батьком дітей і пом'якшити призначене покарання до 4 років позбавлення волі, перевіривши доводи апеляцій та матеріали судового провадження колегія суддів вважає, що апеляція прокурора підлягає до часткового задоволення, а апеляції обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, кваліфікація його дій та фактичні обставини за цим епізодом у апеляціях не оскаржуються.

В той же час, висновки суду про перекваліфікацію дій ОСОБА_6 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України у зв'язку з відсутністю у нього прямого умислу щодо замаху на вбивство потерпілої ОСОБА_3 колегія суддів вважає вважає такими, що суперечать фактичним обставинам справи та нормам кримінального законодавства України .

Так, відповідно до ч.1 ст.20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними.

За ч.2 вказаної статті визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Згідно дослідженого в ході судового слідства висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 667 від 17 грудня 2013 року обвинувачений ОСОБА_6 дійсно будь-якими хронічними захворюваннями чи тимчасовим розладом психічної діяльності не страждає, а виявляє ознаки розладу особистості органічного походження, стан декомпенсації. Обвинувачений в період часу, до якого відноситься інкриміноване йому протиправне діяння, перебував в стані декомпенсації наявного психічного розладу, внаслідок чого не міг повною мірою усвідомлювати своїх дії та керувати ними. Під дію ч. 2 ч. 3 ст.19 КК України він не підпадає, а підпадає під дію ст.20 КК Україниі, але застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Вказавши у вироку, що ОСОБА_6, будучи обмежено осудною особою, не у повній мірі усвідомлював наслідки своїх дій у виді можливості настання смерті потерпілої та керував ними, що виключає вчинення ним дій з прямим умислом на вбивство, оскільки такий умисел можливий лише у осудної людини, суд припустився помилки, внаслідок чого неправильно встановив фактичні обставини справи та дав діям обвинуваченого неправильну юридичну оцінку.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів дійшла переконання, що доводи апеляції прокурора є слушними, у зв'язку з чим вирок суду в частині засудження ОСОБА_6 за ч.1 ст.121 КК України та призначення покарання підлягає скасуванню з постановленням нового вироку на підставі ст.420 КПК України.

Так, в ході апеляційного розгляду встановлено, що 28 жовтня 2013 року після 8 години ранку на подвір'ї домоволодіння, де обвинувачений проживав з сім'єю АДРЕСА_1, під час сварки на грунті тривалих неприязних стосунків ОСОБА_6, з метою вбивства своєї дружини взяв у гаражі молоток і будучи обмежено осудною особою, але усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та розуміючи, що спричинення ударів молотком у голову може привести до смерті та бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_3 більше 5 ударів цим молотком по голові та руках, якими вона захищалась, спричинивши тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку з переломом кісток склепіння та лицьового скелету, багаточисленних забоїв м'яких тканин, гематом та забійних ран голови, тулубу, верхніх кінцівок, які згідно висновку судово-медичної експертизи є тяжкими тілесними ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент їх заподіяння.

Відчуваючи сильний біль ОСОБА_3 упала на землю та стала кричати. На її крики з будинку вибігли дочка та зять, побачивши яких ОСОБА_6 змушений був припинити завдавати удари потерпілій, а отже не довів свій умисел до кінця з причин, незалежних від його волі.

Винуватість ОСОБА_6 у вчиненні закінченого замаху на умисне вбивство підтверджується доказами, які містяться у матеріалах судового провадження.

Так, під час судового та апеляційного розгляду ОСОБА_6 не заперечував, що в їх сім'ї постійно виникали сварки, а 28 жовтня 2013 року вранці після з'ясування стосунків з молодшою дочкою, він спочатку ударив молотком по голові свого зятя - ОСОБА_2, а потім, розгнівавшись, іншим молотком, який узяв у гаражі, став бити дружину - ОСОБА_3, яку вважав винною у конфлікті. Скільки наніс ударів не пам'ятає. Побачивши, що на крики потерпілої до нього біжать люди, він перестав її бити та втік у напрямку лісу.

Твердження обвинуваченого про те, що він не бажав настання смерті ОСОБА_3 та під час нанесення їй ударів молотком перебував у стані сильного душевного хвилювання колегія суддів оцінює критично та визнає способом захисту.

З показань потерпілої ОСОБА_3 убачається, що 28 жовтня 2013 року вранці її чоловік - ОСОБА_6 порався по господарству та сварився з нею. Повідомивши, що молодша донька знімає його на камеру мобільного телефону і це його дратує він зайшов у будинок і наніс удари молотком по голові зятю - потерпілому ОСОБА_2 Після того як молоток у нього відібрали, чоловік вибіг з будинку на подвір'я. Вона пішла до сусідки ОСОБА_7, щоб відвезти зятя до лікарні. На зворотному шляху ОСОБА_6 підбіг до неї, став кричати та наносити їй удари молотком по голові.

Показання потерпілої повністю підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які пояснили, що перебуваючи у збудженому стані ОСОБА_3 бив молотком по голові свою дружину, яка закривалась від ударів руками та кричала і припинив завдавати удари, коли з будинку їй на допомогу вибігли дочка та зять.

Аналогічні показання дала і свідок ОСОБА_10, яка прийшла у домоволодіння ОСОБА_3 як фельдшер, щоб надати медичну допомогу ОСОБА_2 після побиття його ОСОБА_6

Свідки ОСОБА_11 - дочка обвинуваченого, та її чоловік - потерпілий ОСОБА_2 також пояснювали, що після заподіяння ударів молотком по голові ОСОБА_2 ОСОБА_6 вибіг на подвір"я. Через деякий час вони почули сильні крики і вибігши на вулицю побачили як батько наносив удари молотком по голові матері. Побачивши їх він перестав бити і втік.

В ході проведення слідчого експерименту 02 грудня 2013 року ОСОБА_6 на місцевості розповів та показав при яких обставинах і яким чином він за допомогою молотків, що малися в будинковолодіння за місцем його проживання, вранці 28 жовтня 2013 року спричинив тілесні ушкодження потерпілим, після чого з місця вчинення кримінальних правопорушень втік. Також, обвинувачений вказав місце, де сховав один з молотів, яким наносив тілесні ушкодження потерпілій.

З протоколів огляду місця події від 29 жовтня 2013 року та від 02 грудня 2013 року видно, що під час огляду в приміщенні будинку виявлений та вилучений молоток з дерев'яною ручкою, яким обвинувачений наніс тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_3; інший молоток виявлений та вилучений під час огляду в лісосмузі поблизу с. Степанівна Диканського району Полтавської області за вказівкою обвинуваченого.

Згідно висновків судово-медичних експертиз № 2027 від 01.11.2013 року та № 2257 від 06.12.2013 року у потерпілої ОСОБА_3 виявлені тілесні ушкодження: у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку з переломом кісток склепіння та лицевого скелету, багаточленних забоїн м'яких тканин гематом та забійних ран голови, тулубу верхніх кінцівок, які утворилися від багаторазової дії тупих обмежених предметів, яким є молоток. Вказані тілесні ушкодження кваліфікуються як тяжкі по ознаці небезпеки для життя в момент їх спричинення.

Пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7.02.2003 року "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" визначає, що закінчений замах на умисне вбивство особи вчиняється з прямим умислом, коли винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Згідно з п.22 вказаної Постанови питання про наявність у діях особи умислу на вбивство суд повинен був виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного, що передувала події, їх стосунки.

Кваліфікуючи дії ОСОБА_6 за ч.1 ст.121 КК України суд не в повній мірі прийняв до уваги вищевикладені роз'яснення Пленуму, не врахував, що в сім'ї ОСОБА_6 стосунки тривалий час були неприязними, постійно виникали сварки, в тому числі і в день вчинення злочину.

Крім цього, судом достовірно встановлено, що спричиненню тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_3 передувало заподіяння ударів молотков по голові зятю - ОСОБА_2 Після того як молоток у обвинуваченого відібрали домочадці, ОСОБА_6 побіг у гараж та взяв інший молоток, з яким і накинувся на дружину.

За таких обставин колегія суддів вважає, що завдаючи численні удари потерпілій молотком по голові, обвинувачений діяв з прямим умислом на вбивство, розуміючи, що заподіяння ударів з великою силою у життєво важливий орган - голову неминуче приведе до настання смерті, знаючи також при цьому, що остання має тяжке захворювання - пухлину головного мозку і є інвалідом 2 групи.

Про направленість умислу обвинуваченого на вбивство свідчать також характер тілесних ушкоджень, завданих потерпілій, їх локалізація та кількість.

Свій злочинний умисел ОСОБА_6 не довів до кінці з причин, що не залежали від його волі, оскільки цьому перешкодили дочка та зять, які вибігли з будинку на крики матері, а також фельдшер ОСОБА_10, що перебувала у будинку потерпілих та своєчасно надала медичну допомогу потерпілій.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 колегія суддів у відповідності з вимогами ст.65 КК України враховує тяжкість вчиненого злочину, те що цей злочин не було доведено до кінця, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, пом'якшуючі покарання обставини, обґрунтовано враховані судом першої інстанції: щире каяття, сприяння розкриттю злочину, перебування у стані обмеженої осудності.

З огляду на вищевикладені обставини, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням думки потерпілої ОСОБА_3, колегія суддів вважає за можливе на підставі ст.69 КК України визначити покарання ОСОБА_6 за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України нижчим від найнижчої межі, встановленої санкцією Закону.

Призначене за вироком суду покарання ОСОБА_3 за ч.2 ст.125 КК України та обраний принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим колегія суддів вважає правильними.

Твердження в апеляції обвинуваченого про необхідність перекваліфікації його дій на ст.123 КК України є безпідставними, оскільки у відповідності з диспозицією сказаної статті Закону стан сильного душевного хвилювання може бути викликаний внаслідок протизаконного насильства або образи потерпілого.

Матеріали судового провадження не містять даних про тяжку образу з боку потерпілої ОСОБА_3, чого у своїх показаннях не заперечував і ОСОБА_6, пояснюючи що його образа була викликана поведінкою доньки.

Твердження в апеляції захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 про необхідність застосування ст.75 КК України та звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів вважає безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, апеляція прокурора підлягає до часткового задоволення, а апеляції обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів,-

з а с у д и л а :

Апеляцію прокурора у кримінальному провадженні - прокурора відділу прокуратури області задовольнити частково, а апеляції обвинуваченого ОСОБА_6 та в його інтересах захисника ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Вирок Диканського районного суду Полтавської області від 19 березня 2014 року щодо ОСОБА_6 в частині його засудження за ч.1 ст.121 КК України та призначення покарання - скасувати.

Постановити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України - 5 років позбавлення волі.

Вважати засудженим ОСОБА_6 за ч.2 ст.125 КК України до покарання, визначеного судом - 1 року обмеження волі.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначити покарання ОСОБА_6 шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим - 5 років позбавлення волі.

В іншій частині вирок суду залишити без зміни.

Вирок набирає чинності негайно і може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у 3 - місячний строк з часу його проголошення, а засудженим - з часу вручення копії вироку.

с у д д і :

Лісіченко Л.М. Кожевніков О.В. Кисіль А.М.