Постанова № 38833473, 20.05.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

20 травня 2014 року Справа № 918/2030/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г. ,

судді Петухов М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - Надієвця О.М. (пост. дов. б/н від 27.12.2013 р.)

відповідача - пред- ка Дяденчука А.І. (пост.дов. б/н від 09.01.2013р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Рівненської області від 11.02.14 р. у справі № 918/2030/13

за позовом дочірнього підприємства "Ексімп-Рівне"

до товариства з обмеженою відповідальністю - фірми "БНН"

про стягнення в сумі 50 100 грн. 03 коп.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 11.02.2014 р. у справі № 918/2030/13 частково задоволено позов дочірнього підприємства «Ексімп-Рівне» до товариства з обмеженою відповідальністю фірми «БНН» про стягнення 50100,03 грн. - підлягає стягненню з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю фірми «БНН» на користь дочірнього підприємства «Ексімп-Рівне» 47137,21 грн. боргу по розрахункам за надані послуги та 1618,75 грн. судового збору. Відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення пені.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач товариство з обмеженою відповідальністю фірма «БНН» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначив, що судом не надано правової оцінки пункту 1.1. договору, відповідно до якого виконавець надає послуги, пов'язані з розміщенням з розміщенням і зберіганням вантажів довірителя на митному ліцензійному складі виконавця, перелік, вартість та базис постачання яких вказуються в додатках до цього договору. Пояснює, що вантаж, який зберігається на складах виконавця, та за зберігання якого з відповідача стягнуті кошти, не належить відповідачу, про що позивач у справі не повідомив і фактично ввів суд в оману.

Скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано жодного обґрунтування обсягів наданих позивачеві послуг та їх вартості. Також судом не було досліджено того факту, чи виставлялись позивачем рахунки для оплати наданих послуг та чи є у справі відповідні докази вручення відповідачу таких рахунків. Таким чином, судом не досліджено факту настання обов'язку відповідача виконати свої грошові зобов'язання.

Посилаючись на ч.1 ст.936 Цивільного кодексу України, скаржник зазначає, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Всупереч цьому позивачем до матеріалів справи не залучено жодного доказу передання відповідного майна (вантажу) на його зберігання. Скаржник зазначає, що матеріали справи не містять жодної вантажної митної декларації на підтвердження прийняття товару на зберігання, що додатково вказує на розгляд справи судом першої інстанції неповно, необ'єктивно та без врахування всіх фактичних обставин.

На думку скаржника, судом не враховано умови пунктів 9 та 10 договору щодо врегулювання спору сторонами на засадах добровільності. Так, в пункті 10 договору зазначено, що у випадку, якщо сторони не в змозі прийти до згоди на протязі 60-ти днів з дня письмового представлення претензії, та таке спірне питання виноситься на розгляд господарського суду, рішення якого буде обов'язковим для виконання. Матеріали справи не містять виставленої претензії, що вказує на те, що позивач передчасно звернувся до господарського суду, оскільки у нього відсутнє порушене право. В даному випадку судом не було досліджено, чи має право позивач звертатися до суду з вказаним позовом, чи порушено його право на отримання грошових коштів.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує її доводи, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. На підтвердження своєї правової позиції зазначає, що позивач свої зобов'язання виконав належним чином, а саме надав відповідачу обумовлені договором послуги, що підтверджується наявними у справі підписаними сторонами та скріпленими печатками актами виконаних робіт. Відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково. Неоплаченими залишились погоджені та підписані сторонами акти виконаних робіт за надані послуги в період з квітня 2011 року по жовтень 201 3року не зважаючи на те, що відповідачем погоджено факт надання послуг та підписано акти наданих послуг, що є основою для проведення розрахунку, і в яких чітко відображено послуги та підставу їх надання - договір № ЕР-БНН/0909 від 09.09.2009 р., зобов'язання по оплаті не було виконано.

Позивач зазначає, що відповідачу у відповідності до умов договору направлялись рахунки, що є одностороннім проміжним бухгалтерським механізмом проведення розрахунку, однак, відповідно до умов договору, остаточний розрахунок проводився з врахуванням раніше виставлених рахунків та актів наданих послуг. Основною підставою для проведення розрахунків є погоджені та підписані обома сторонами договору акти надання послуг. Оплата наданих послуг повинна здійснюватися протягом 3-х банківських днів з моменту їх підписання сторонами. Отже, договором встановлено, що зобов'язання по оплаті наданих послуг відповідачем повинно бути виконано протягом 3-х банківських днів з моменту підписання актів наданих послуг як підстави для розрахунків.

З огляду на вищевикладене, твердження в апеляційній скарзі відповідача про те, що товар, який зберігався на складі позивача, йому не належить, а також про те, що при розгляді справи в першій інстанції, не надано жодного обґрунтування в якому обсязі та на яку суму надано відповідні послуги, відсутності доказів передання товару на зберігання та не оформлення вантажної митної декларації протирічить наявним в матеріалах справи актам наданих послуг, які погоджені та підписані відповідачем і в яких зазначено, що замовником претензій по об'єму, якості та строках виконання робіт (надання послуг) немає.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених у ній. Вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 11.02.2014 р. у справі № 918/2030/13 підлягає скасуванню і просить апеляційну скаргу задовольнити.

Представник позивача доводи апеляційної скарги заперечив з підстав, наведених у відзиві. Просить рішення господарського суду Рівненської області від 11.02.2014 р. у справі № 918/2030/13 залишити без змін.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 09.09.2009 р. дочірнім підприємством «Ексімп-Рівне» та товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «БНН» укладено договір №ЕР-БНН/0909, за умовами якого, з урахуванням додатків до цього договору, підприємство за рахунок відповідача зобов'язалося надати останньому послуги з митного оформлення товарів

Розділом 1 договору передбачено, що предметом цієї угоди є надання виконавцем самостійно від свого імені, за дорученням та за рахунок довірителя послуг, пов'язаних з розміщенням і зберіганням вантажів довірителя на митному ліцензійному складі виконавця, перелік, вартість та базис постачання яких вказуються в додатках до цього договору; проведенням навантажувально-розвантажувальних робіт; декларуванням і митним оформленням товарів довірителя, що переміщуються через митний кордон України; отриманням дозволів та експертних висновків, які впливають на декларування товарів, та мають відношення до зовнішньоекономічної діяльності замовника.

Відповідно до пункту 3.1 цієї угоди довіритель сплачує всі послуги виконавця відповідно до встановлених тарифів. Основою для виставлення рахунків «Виконавця» є : оформлена декларація, або вироблений (оформлений) документ, або факт поступлення товару на склад «Виконавця».

Відповідно до п.3.2. договору рахунки, виставлені «Виконавцем», підлягають оплаті «Довірителем» протягом 3-х банківських днів з моменту їх отримання. Остаточні взаєморозрахунки проводяться після закінчення надання послуг з урахуванням раніше виставлених рахунків та актів виконаних робіт. Оплата здійснюється протягом 3-х банківських днів (п.3.5 договору).

Відповідно до пункту 12.1 цього договору, з урахуванням додатку до цієї угоди від 31 грудня 2009 року № 4, останній набирає чинності з дня його підписання та у випадку відсутності претензій між сторонами діє до 31 грудня 2014 року.

Договір та додатки до нього підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені їх печатками /а.с.9-19/.

Судом встановлено, що на виконання умов договору №ЕР-БНН/0909 від 09.09.2009 р. №ЕР-БНН/0909 позивач дочірнє підприємство «Ексімп-Рівне» надало товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «БНН» послуги з митного оформлення та зберігання вантажу/товарів на загальну суму 47137,21 грн., що підтверджується актами надання послуг, а саме: від 30.04.2011 р. № 72 на суму 3905,12 грн., від 28.07.2011 р. № 119 на суму 533 грн., від 30.07.2011 р. № 124 на суму 2970,02 грн., від 31.08.2011 р. № 136 на суму 2641,70 грн., від 30.11.2011 р. № 195 на суму 2556,48 грн., від 30.12.2011 р. № 241 на суму 2598,26 грн., від 31.01.2012 р. № 10 на суму 2542,50 грн., від 29.02.2012 р. № 62 на суму 2559,82 грн., від 30.03.2012 р. № 93 на суму 2145,70 грн., від 30.05.2012 р. № 173 на суму 2145,70 грн., від 30.06.2012 р. № 221 на суму 2416,20 грн., від 31.07.2012 р. № 264 на суму 1947,30 грн., від 31.08.2012 р. № 306 на суму 1947,30 грн., від 30.09.2012 р. № 360 на суму 1884,48 грн., від 31.10.2012 р. № 381 на суму 1210,24 грн., від 30.11.2012 р. № 419 на суму 1171,20 грн., від 31.12.2012 р. № 449 на суму 1210,24 грн., від 31.01.2013 р. № 31 на суму 1210,24 грн., від 28.02.2013 р. № 47 на суму 1093,12 грн., від 31.03.2013 р. № 74 на суму 1210,24 грн., від 29.04.2013 р. № 113 на суму 1171,20 грн., від 31.05.2013 р. № 155 на суму 1 210 грн. 24 коп., від 27.06.2013 р. № 182 на суму 1171,20 грн., від 30.07.2013 р. № 212 на суму 1210,24 грн., від 30.08.2013 р. № 240 на суму 1210,24 грн., від 30.09.2013 р. № 265 на суму 1171,20 грн., від 21.10.2013 р. № 286 на суму 819,84 грн. /а.с.20-46/. Акти надання послуг містять посилання на договір № ЕР-БНН/0909 від 09.09.2009 р., підписані представниками сторін і скріплені їїх печатками. Згідно з актами замовник/відповідач претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

Перелічені первинні документи мають необхідні реквізити відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (з подальшими змінами), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого Мінюстом України 05.06.1995 р. за № 168/704, тому є належними доказами того, що фактично відбулась господарська операція (в даному випадку - передача/прийняття товарів за договором) і, відповідно - є доказами зобов'язання відповідача перед позивачем за ст.509 ЦК України та ст.ст.173-174,193 ГК України.

Матеріалами справи підтверджено, що частково сплачені товариством з обмеженою відповідальністю фірма «БНН» кошти в розмірі 725,81 грн. були зараховані дочірнім підприємством «Ексімп-Рівне» в рахунок погашення відповідачем заборгованості за послуги, надані останньому по акту від 30.04.2011 р. № 71 на суму 3905,12 грн. згідно з рахунком від тієї ж дати № 71 /а.с.46, 78/.

Судом встановлено, що акти наданих послуг та рахунки на оплату зазначених послуг направлялись дочірнім підприємством «Ексімп-Рівне» відповідачу товариству з обмеженою відповідальністю фірмі «БНН», що підтверджено реєстрами направлення документів, які містять відбитки календарних штемпелів поштових відділень /а.с.127-147/.

Отже, на умовах договору № ЕР-БНН/0909 від 09.09.2009 р. між сторонами відбулись правовідносини з надання послуг, які регулюються нормами гл.63 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм ст.530 ЦК України зобов'язання має бути виконане у встановлений строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, термін виконання грошових зобов'язань по оплаті послуг за вищепереліченими актами настав з урахуванням норм ст.ст.173-174,193 ГК України, ст.ст.509, 526, 530 ЦК України та умов п.п.3.2, 3.5 договору № ЕР-БНН/0909 від 09.09.2009 р.

Відповідач не виконав оплату 47137,21 грн., докази виконання грошового зобов'язання на цю суму суду не надані.

03.08.2012 р. позивач направив відповідачеві лист № 41 з вимогою про погашення заборгованості в сумі 35398,09 грн./а.с.47-48/, яка одержана відповідачем 09.08.2012 р. та залишена останнім без реагування.

Претензія позивача № 46 від 19.11.2013 р. з вимогою сплатити заборгованість в сумі 47137,21 грн. та штрафні санкції згідно з п.3.5. договору в сумі 82018,75 грн. одержана відповідачем 20.11.2013 р., що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення /а.с. 49-50/ і також залишена без реагування. Отже, наявними у справі доказами спростовані доводи відповідача про недодержання позивачем заходів досудового врегулювання спору відповідно до умов розд.9-10 договору. При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідач не відреагував на жодну з пред'явлених позивачем вимог ні до пред'явлення позову, ні під час розгляду справи в суді, тобто - саме відповідач ухилився від виконання умов договору щодо розгляду претензії.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі про те, що вантаж, який зберігається на складах виконавця, та за зберігання якого з відповідача стягнуті кошти, не належить відповідачу, є безпідставними і спростовані матеріалами справи. Як зазначено вище, факт надання послуг позивачем та прийняття їх відповідачем без зауважень підтверджено актами надання послуг /а.с.20-46/.

За наведених обставин та з урахуванням вищенаведених норм колегія суддів дійшла до висновку, що борг товариства з обмеженою відповідальністю фірми «БНН» перед позивачем складає 47137,21 грн. і підтверджений належними та допустимими доказами у справі, тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивач пред'явив позовну вимогу про стягнення пені за прострочення відповідачем грошового зобов'язання, пославшись на умови п.3.5 договору.

Згідно з п.3.5 договору в разі затримки проплати, сплачуються штрафні санкції в розмірі 1% від суми несплаченої по рахункам.

Відповідно до ст.216, ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання має наслідком застосування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) відповідно до норм ст.ст.230-232 ГК України та ст.ст.549-551 ЦК України.

Господарський договір згідно зі ст.174 ГК України та ст.11 ЦК України є однією із підстав виникнення господарського зобов'язання. Договором є домовленність двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням певного виду відповідальності, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, разом з тим суди при стягнення повинні визначити правовою природу такої відповідальності.

Відповідно до норм чинного законодавства штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня як різновид неустойки характеризується ознаками:

а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях;

б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 3.5 договору при порушенні строків оплати довіритель/відповідач сплачує штрафні санкції у розмірі 1% від суми заборгованості. Отже, оскільки штраф нараховується за невиконання або неналежне виконання зобов'язання і стягується одноразово, а пеня має триваючий характер та нараховується за кожен день прострочення від суми боргу, суд апеляційної інстанції вважає, що за умовами п.3.5 сторони погодили такий вид відповідальності як штраф, а не пеню.

Тому вимога позивача про стягнення пені, обрахованої від суми боргу за період прострочення з 01.07.2013 р. (чи з 04.02.2013 р. - у додаткових поясненнях) по 27.12.2013 р. є безпідставною, оскільки не грунтується на умовах договору. Тому відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Рівненської області від 11.02.2014 р. у справі № 918/2030/13 прийняте на підставі матеріалів справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків місцевого господарського суду не спростовують, а відтак, не є такими, що можуть бути підставою згідно зі ст.104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю фірми "БНН" залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області від 11.02.2014 р. у справі №918/2030/13 залишити без змін.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.