Ухвала суду № 38829185, 22.05.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Апеляційний суд Рівненської області

_____________

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

Суддів - Міщенко О.А., Єремейчука С.В., Сачука В.І.

Секретаря судових засідань - Зінькової Т.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 на вирок Рівненського міського суду від 18 березня 2014 року у кримінальному провадженні № 12013190010004369 стосовно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця смт.Клевань, Рівненського району Рівненської області, жителя АДРЕСА_1, раніше судимого: Дубенським міськрайонним судом Рівненської області від 12 грудня 2013 року за ч.1 ст.203-2 КК України до штрафу в розмірі 20 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (340 000 грн.) в прибуток держави, Костопільським районним судом Рівненської області від 30 грудня 2013 року за ч.2 ст.185 КК України України на один рік обмеження волі з іспитовим строком один рік, який обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень за ч.2 ст.186, ч.2 ст.304 КК України,

з участю прокурора Лисюка О.Ф., обвинуваченого ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3

в с т а н о в и л а:

За вироком Рівненського міського суду від 18 березня 2014 року ОСОБА_2, засуджений за ч.2 ст.186 КК України на п'ять років шість місяців позбавлення волі; за ч.2 ст.304 КК України на п'ять років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_2 призначено п'ять років шість місяці позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст.70 КК України з застосуванням ч.1 ст.72 КК України шляхом повного складання покарань за даним вироком і вироком Костопільського районного суду від 30 грудня 2013 року остаточно ОСОБА_2 призначено шість років позбавлення волі.

На підставі ч.3 ст.72 КК України даний вирок та вирок Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 12 грудня 2013 року підлягає самостійному виконанню.

Судом вирішено питання стосовно речових доказів.

ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за те, що 30 липня 2013 року приблизно о 14 год. 00 хв., маючи намір на незаконне заволодіння чужим майном з корисливих мотивів, повторно, перебуваючи по вул.Набережній в м.Рівне, разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_4, відкрито заволодів, вирвавши з рук потерпілого ОСОБА_5 ноутбук „Lenovo IdeaPad G580A", вартість якого, відповідно до висновку експерта №559 від 19 вересня 2013 року становить 3931 грн. 08 коп., та 40 гривень, чим завдав ОСОБА_5 матеріальної шкоди на загальну суму 3971,08 грн.

Крім того, ОСОБА_2 30 липня 2013 року приблизно о 14 год. 00 хв., перебуваючи по вул.Набережній в м.Рівне, реалізуючи свої вище зазначені наміри, достовірно знаючи про малолітній вік свого сина ОСОБА_4, втягнув його у злочинну діяльність, наказавши малолітньому ОСОБА_4 вирвати з рук ОСОБА_6 пакет, в якому знаходився адаптер до ноутбука марки „Lenovo IdeaPad G580A", на що ОСОБА_4 погодився та відкрито заволодів, вирвавши з рук потерпілого ОСОБА_5 пакет, в якому знаходився адаптер до ноутбука марки „Lenovo IdeaPad G580A".

В поданих на вирок суду апеляційних скаргах:

- обвинувачений ОСОБА_2 вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що судом не взято до уваги доказів, які можуть мати остаточне значення для вирішення справи. Вказує, що він майже нічого не бачить, тому підписував всі документи, які йому давала слідча, оскільки вона говорила, що вчинене ним кримінальне правопорушення кваліфікується за ч.2 ст.190 КК України. Просить вирок суду скасувати, повернути справу на додаткове розслідування і винести справедливе рішення.

- захисник ОСОБА_3 вважає, що висновки суду стосовно кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_2 не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду справи. Зазнає, що дії обвинуваченого ОСОБА_2 містять ознаки шахрайства, а не грабежу оскільки він використав особливі довірчі стосунки, які склалися між ним і володільцем майна по роботі, внаслідок особистого знайомства та дружніх зв'язків, і в м.Рівне потерпілий ОСОБА_5 приїхав по добрій волі, а не під примусом. Вказує, що в діях ОСОБА_2 також відсутній склад злочину, передбачений ч.2 ст.304 КК України, так як ні під час досудового слідства, ні під час судового розгляду справи, ні форми, ні способи втягнення не відображені. Доводить, що суд не прийняв до уваги доказів, які могли б істотно вплинути на його висновки, а саме те, що ОСОБА_2 щиро розкаявся у вчиненому злочині, не створював будь-яких перешкод в ході кримінального процесу, а навпаки, даючи покази, сприяв розкриттю злочину, проявив готовність відшкодувати завдані потерпілому збитки зі своєї пенсії, а також те, що обвинувачений є інвалідом третьої групи, має на утриманні малолітнього сина. Просить вирок суд змінити, з урахуванням зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення на ч. 2 ст. 190 КК України із застосуванням ч.1 ст. 69 КК України призначити ОСОБА_2 більш м'яке покарання.

Заслухавши доповідача Міщенко О.А., доводи обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 на підтримку своїх апеляційних скарг, думку прокурора Лисюка О.Ф. про залишення вироку суду без змін, дослідивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, ґрунтується на достатніх і достовірних доказах, яким судом дана належна оцінка.

Сам засуджений ОСОБА_2 в ході досудового розслідування під час допиту в якості підозрюваного показував, що йому набридло ходити за ОСОБА_5, він вирішив заволодіти його ноутбуком марки „Lenovo IdeaPad G580A", для того, що б у подальшому його продати. Підійшов і вирвав з його рук коробку із вказаним ноутбуком і сказав своєму синові ОСОБА_4 забрати пакет у потерпілого, після чого той підійшов до нього та вирвав з його рук пакет (а.с.54-55 ).

Малолітній свідок ОСОБА_4 під час допиту в якості свідка показав, що після того як ОСОБА_5 почав діставати з кишені гроші, його батько ОСОБА_2 вирвав з його рук гроші. ОСОБА_5 почав голосно кричати й казати, що подзвонить у міліцію, тому ОСОБА_2 вирвав з його рук телефон і викинув у річку, після чого підійшов і вирвав з рук потерпілого коробку з ноутбуком, а йому, ОСОБА_4, вслід сказав забрати пакет у потерпілого, після чого він відразу підбіг до нього та вирвав з його рук пакет (а.с.49-50 ).

Достовірність показань свідка ОСОБА_4 в цій частині ствердив, як в ході досудового розслідування так і в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_5 Зокрема, потерпілий зазначив, що коли він дістав з кишені гроші, щоб віддати ОСОБА_2, той відразу вирвав з його рук гроші в сумі 40 гривень. Після того як ОСОБА_5 дістав із своєї кишені мобільний телефон і сказав, що подзвонить у міліцію. ОСОБА_7, почувши про це, вирвав, з його рук мобільний телефон і викинув його в річку, яка знаходилися неподалік на відстані близько 2 метрів, також вирвав з його рук коробку з ноутбуком, а син ОСОБА_2 - ОСОБА_4. одночасно вирвав з його рук пакет, в якому знаходився адаптер від ноутбука, і вони пішли далі по вул. Набержній (а.с.19-20).

Суд вірно поклав в основу вироку зазначені вище докази, оскільки вони є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та підтверджуються добутими по справі доказами.

Зміну показань малолітнього ОСОБА_4 під час судового розгляду суд першої інстанції правильно розцінив, як намагання допомогти своєму батьку ОСОБА_2 уникнути відповідальності. В судовому засіданні законний представник малолітнього ОСОБА_4 ствердила, що в її присутності було допитано малолітнього ОСОБА_4 Покази він давав добровільно, психічний тиск на нього не здійснювався.

За таких обставин, доводи апеляційних скарг про відсутність в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.304 КК України є безпідставні і не заслуговують на увагу.

Із показань свідка ОСОБА_8 вбачається, що його колега ОСОБА_5 впізнав у купленій ним в ОСОБА_7 флешці «блютуз-модуль», який знаходився у викраденому у ОСОБА_5 ноутбуці.

В ході проведення слідчого експерименту, як вбачається із протоколу від 12.09.2013 року потерпілий ОСОБА_5 показав та розказав, де, коли і при яких обставинах ОСОБА_2. викрав у нього ноутбук. (а.с.31-33).

Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд прийшов до вірного висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень,передбачених ч.2 ст.186 та ч.2 ст.304 КК України.

Доводи апеляційних скарг щодо кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.2 ст.190 КК України а не за ч.2 ст.186 КК України не заслуговують на увагу є безпідставні і спростовуються встановленими в суді доказами.

Що стосується призначення ОСОБА_2 покарання, то суд першої інстанції призначив його відповідно до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості, обставини, які обтяжують покарання, а саме: рецидив злочину; дані про особу засудженого, який перебуває на „Д" обліку у лікаря нарколога з приводу ППР внаслідок вживання канабіоїдів, синдром залежності, раніше неодноразово судимий.

Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги щире каяття у вчиненому, сприяння розкриттю злочинів і готовність відшкодувати завдані потерпілому збитки зі своєї пенсії, на які також, як на докази, які могли б істотно вплинути на висновки судупокликався захисник. Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 винним себе в ході судового слідства не визнавав, завдані потерпілому збитки не відшкодував.

За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_3 в апеляційній скарзі стосовно того, що суд не врахував щире каяття, сприяння розкриттю злочинів, готовність відшкодувати збитки не заслуговують на увагу.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни вироку суду.

Керуючись ст.ст.405,407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Рівненського міського суду від 18 березня 2014 року у кримінальному провадженні № 12013190010004369 стосовно ОСОБА_2 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_3 - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду Рівненської області набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана учасниками судового розгляду касаційна скарга протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а обвинуваченим ОСОБА_2 в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

С у д д і :

Міщенко О.А. Єремейчук С.В. Сачук В.І.