Ухвала суду № 38825591, 21.05.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1478/14 Справа № 201/9478/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Галічий В. М. Доповідач - Глущенко Н.Г. Категорія 19/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року м. Дніпропетровськ

21 травня 2014 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Черненкової Л.А., Кіктенко Л.М.

при секретарі - Біленькій О. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми авансу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання попереднього договору недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2, через свого представника ОСОБА_4, звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2013 року (в частині відмови в позовних вимогах про стягнення штрафу), стягнувши з ОСОБА_3 на її - ОСОБА_2 користь сплачену суму авансу в розмірі 300580 грн. та суму штрафу в розмірі 300580 грн., а всього 601160 грн. за попереднім договором, посилаючись на те, що висновки суду, щодо оскаржуваної частини рішення, не відповідають дійсним обставинам справи, які підтверджуються письмовими доказами та не заперечувалися відповідачем /а. с. 165-168/.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.

Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 сплачену суму авансу у розмірі 300580 грн., а в решті позовних вимог ОСОБА_2 - відмовив.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 - відмовлено в повному обсязі.

Також, судом вирішено питання про розподіл судових витрат по справі / а. с. 141-142 /.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.06.2013 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено попередній договір, що посвідчений в нотаріальному порядку приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 2962 / а. с. 5-6 /.

Згідно з умовами п. 1 цього договору ОСОБА_3 зобов'язується продати ОСОБА_2, а ОСОБА_2 зобов'язалася купити у ОСОБА_3 об'єкти нерухомості: земельну ділянку розміром не менше ніж 0,0464 га та домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 11.12.2008 року державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори А.І. Кравцовою за реєстровим № 10-4206, яке зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.01.2008 року. Договір купівлі-продажу мав бути укладений та нотаріально посвідчений не пізніше 01.06.2011 року. На день підписання договору купівлі-продажу ОСОБА_3 мали бути підготовлені та зібрані (отримані) усі документи, необхідні для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння, а також виконані усі дії, пов'язані з приватизацією земельної ділянки, на якій знаходиться домоволодіння і отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до п. 4 попереднього договору, на підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 отримав гроші у сумі 300580 грн. у якості авансу в рахунок наступного договору купівлі-продажу.

Відповідно п. 6 попереднього договору, в разі не укладення договору купівлі-продажу, ОСОБА_3 повинен повернути ОСОБА_2 отриманий від останньої аванс.

Однак, як встановлено судом та не оспорюється сторонами, як в строк до 01.06.2011 року, так і на момент розгляду справи в суді, договір купівлі-продажу земельної ділянки та домоволодіння по АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено не було.

За таких обставин, в силу ч. 2 ст. 570 ЦК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки сплаченої нею по попередньому договору авансової суми в розмірі 300580 грн.

Згідно п. 6 попереднього договору - у разі, якщо ОСОБА_3 буде відмовлятися (ухилятися) від укладення договору купівлі-продажу, у визначений у п. 1 цього попереднього договору (чи додатково погоджений) термін та на визначених (чи додатково погоджени) умовах, він зобов'язується сплатити ОСОБА_2 штраф у розмірі 100% від суми авансу переданого ОСОБА_3 для укладення договору купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України - сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Як в своєму позові, так і в суді позивачка посилалась на те, що договір купівлі-продажу не укладений з вини відповідача.

Однак, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачкою не надано суду належних доказів ухилення відповідача від укладення обумовленого договору купівлі-продажу, а тому відмовив позивачці в її позовних вимогах про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 300580 грн.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що в силу ч. 2 ст. 570, ч. 2 ст. 635 ЦК України, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду (в оскаржуваній його частині) в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції правильно встановив вище зазначені обставини та прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_2, в силу ч. 2 ст. 570, ч. 2 ст. 635 ЦК України та умов попереднього договору від 01.06.2010 року, підлягають задоволенню, тобто лише в частині стягнення авансу, а вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 300580 грн. - задоволенню не підлягають.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з'ясував прав і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.

Приведені в апеляційній скарзі доводи позивачки не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Відповідно ж до ст. 212 ПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, справа розглянута судом першої інстанції у відповідності з вимогами ст. 11 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та встановлені ним обставини.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування чи зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що суд безпідставно відмовив їй в позовних вимогах про стягнення штрафу, оскільки це передбачено, як умовами попереднього договору, так і ч. 2 ст. 635 ЦК України і підтверджено доказам, що знаходяться в матеріалах справи, не можуть бути прийняті до уваги, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони 01.06.2010 року уклали попередній договір згідно якого відповідач мав намір продати позивачці земельну ділянку розміром не менше ніж 0,0464 га домоволодіння АДРЕСА_1, яке належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 11.12.2008 року державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори А.І. Кравцовою за реєстровим № 10-4206 та зареєстроване в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 28.01.2008 року / а. с. 5-6 /.

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2008 року ОСОБА_3 успадкував домоволодіння АДРЕСА_1, що розташоване на земельній ділянці площею 1330 кв. м. по фактичному користуванню, крім самостійно занятої земельної ділянки площею 4 кв. м., і в цілому складається з: А-1 - житловий глинобитний будинок загальною площею 27,9 кв. м. і житловою - 12,2 кв. м.; Г - цегляний погріб; Е - цегляна вбиральня; № 1-5,І - огорожа, споруди, замощення / а. с. 45 /,

Відповідно до витягу з Реєстру про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 28.01.2009 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.12.2008 року / а. с. 46 /, тобто на момент укладення попереднього договору та строк його виконання відповідач був власником будинку літери А-1, а отже посилання позивачки та її представника на те, що відповідач повинен був укласти договір купівлі-прдажу будинку В-2 є безпіставними.

Згідно Акту комісії Лоц-Камянського територіального комітету громадського самоврядування від 21.05.2013 року будинок літ. А-І по АДРЕСА_1 зруйнований повністю і всі будівельні матеріали від цього будинку вивезені. Будинок був зруйнований робітниками за проханням ОСОБА_2, яка проживає по АДРЕСА_1 в будинку літ. В-2 / а. с. 56 /.

Як вказував відповідач ОСОБА_3 в своєму зустрічному позові / а. с.58-62 /, та підтвердив суду апеляційної інстанції, - він мав наміри продати ОСОБА_2 належний йому будинок А-І, а оскільки позивачка зруйнувала цей будинок, то між ними і не було укладено договір купівлі-продажу, намірів же продавати будинок В-2 - він не мав, до того ж, на момент укладення попереднього договору, будинок В-2 не був добудований і не введений в експлуатацію.

Відповідно до Технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 від 17.02.2012 року, що виготовлений КП «Дніпропетровське МБТІ», - житловий будинок В-2 разом з прибудовою, підвалом, ґанком і сходами є самочинним будівництвом і підлягає прийняттю в експлуатацію / а. с. 70-75 /.

Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 відповідачем в 2013 році було здано в експлуатацію і 18.04.2013 року отримано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно / а. с. 85 /.

Отже, виходячи з вище наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачка не надала суду доказів ухилення відповідача від укладення договору купівлі-продажу будинку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтовані, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

СУДДІ: