Постанова № 38825334, 21.05.2014, Луганський окружний адміністративний суд

10.3.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 травня 2014 рокуЛуганськСправа № 812/3102/14

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Свергун І.О.,

за участі секретаря - Северіної А.С.,

представника позивача - Хмельової Ю.С. (довіреність від 08.01.2014 № 04-05/5-04),

представника відповідача - Берекашвілі Н.М. (довіреність від 21.05.2014 № 1-С),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Чарівниця» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 16210,03 грн.,

ВСТАНОВИВ:

05 травня 2014 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Чарівниця» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 16210,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що згідно зі ст.19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається у розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, організації, установі, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. У відповідності ч.2 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» у ПП «Чарівниця» у 2012 році замість одного інваліда не працювало жодного.

Таким чином, на підприємстві за 1 робоче місце, не зайняте інвалідом відповідач до 16 квітня 2013 року повинен був сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 14531,45 грн., крім того нараховано пеню у розмірі 1678,60 грн.

У зв'язку з вищевикладеним позивач просить суд стягнути з приватного підприємства «Чарівниця» адміністративно-господарські санкції у розмірі 14531,43 грн. та пеню у розмірі 1678,60 грн.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеному в позові, просив задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов визнав та подав клопотання про погашення заборгованості рівними частинами з травня по серпень 2014 року у сумі 4052,50 грн. щомісяця.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерством соціальної політики України від 14 квітня 2011 року № 129 Фонд є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України.

Згідно з пунктом 12 зазначеного Положення для реалізації покладених на Фонд завдань за погодженням з Міністерством соціальної політики України утворюються територіальні відділення Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі в межах граничної чисельності його працівників. Положення про територіальні відділення, їх структуру, штатні розписи та кошториси затверджує директор Фонду.

Основним завданням Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до пункту 4 цього Положення є, зокрема реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів. У відповідності до покладених на Фонд завдань останній координує та контролює роботу територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, у тому числі щодо збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (підпункт 1 пункту 5 зазначеного Положення).

Право відділень Фонду на звернення до суду у відповідних відносинах визначено в законодавчому порядку (частина 9 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

З огляду на викладене та відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3, пункту 5 частини 2 статті 17 КАС України справи за позовами суб'єктів владних повноважень - відділень Фонду до роботодавців про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за кожне робоче місце призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним, є адміністративними.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»:

- для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення;

- підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Стаття 18 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вимагає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Аналіз зазначених положень Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» дає підстави для висновку про те, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком самостійно підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Згідно із частиною 1 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (частина 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що листом від 24 березня 2014 року № 1/07-1667 Луганській міський центр зайнятості повідомив Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, що ПП «Чарівниця» у 2012 році інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) за формою № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» для інвалідів не надавало (а.с. 10).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем у 2012 році не виділялись та не створювались робочі місця для працевлаштування інвалідів і не вживались заходи щодо працевлаштування інвалідів на посади у підприємстві, що є порушенням вимог статті 18 та статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і підставою для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

За розрахунком позивача (а.с. 6) відповідач повинен був працевлаштувати у 2012 році 1 інваліда, на підприємстві не працювало жодного, тому підприємство відповідача мало перерахувати адміністративно-господарські санкції за 1 нестворене робоче місце для працевлаштування інваліда за 2012 рік в сумі 14531,43 грн.

У відповідності із Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року № 223 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 травня 2007 року за № 552/13819, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 1678,60 грн. Розмір нарахованої пені відповідає вимогам частини 2 статті 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Стосовно клопотання відповідача про встановлення порядку та способу виконання рішення суду шляхом розстрочення сплати адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 16210,03 грн. рівними частинами з травня по серпень 2014 року включно по 4052,50 грн. щомісяця, суд вважає таке клопотання передчасним та необґрунтованим, необхідність розстрочення виконання рішення суду не доведено відповідачем.

Крім того, посилання тяжке фінансове становище як на підставу для розстрочення виконання судового рішення, судом до уваги не береться, оскільки, на думку суду, не є винятковою обставиною для розстрочення виконання рішення суду.

Доказів наявності інших обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відповідачем до суду не надано.

Враховуючи вимоги частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, а також те, що позивач відповідно до статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Чарівниця» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 16210,03 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Чарівниця» (ід. код 32202264) на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (одержувач - Державний бюджет Артемівського району м. Луганська, р/р 31211230700003 в ГУ ДКСУ у Луганській області, МФО 804013, код 37991503, код платежу 50070000) адміністративно-господарські санкції в розмірі 14531 грн. 43 коп. (чотирнадцять тисяч п'ятсот тридцять одна грн. 43 коп.) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1678 грн. 60 коп. (одна тисяча шістсот сімдесят вісім грн. 60 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанову складено в повному обсязі 23 травня 2014 року.

Суддя І.О. Свергун