Рішення № 38824741, 14.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-34/12508-2012 14.05.14За позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геосистеми»;

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомерц»

про стягнення 10070052,48 грн.

Головуючий суддя - Сташків Р.Б.

Судді: Літвінова М.Є.

Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача - не з'явилися;

від відповідача-1 - Тунік А.В. (представник за довіреністю);

від відповідача-1 - Сокольвак М.В. (представник за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геосистеми» (далі - Відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомерц» про стягнення 26105523,50 грн. заборгованості та штрафних санкцій по Кредитному договору №28800/OF від 24.05.2011, з урахуванням Договору поруки № 06259-СО від 24.05.2011 (зі змінами та доповненнями).

Розгляд справи неодноразово відкладався, склад суду змінювався. Позивачем подавалися заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до останньої заяви про зменшення позовних вимог від 10.02.2014 Позивач просить суд про стягнення заборгованості за Кредитним договором №28800ЮР від 24.05.2011 в сумі 10070052,48 грн., з яких: 2703909,60 грн. заборгованості за кредитом, 5608933,51 грн. заборгованості за процентами та 1757209,37 грн. пені за кредитом та процентами.

Судом вищевказана заява Позивача прийнята до розгляду, та отже у відповідності до ст. 55 ГПК України має місце нова ціна позову, з якої підлягає вирішенню спір по даній справі.

Розпорядженням Заступника Голови господарського суду міста Києва від 23.04.2014 розгляд справи №5011-34/12508-2012 було доручено здійснювати колегіально у наступному складі: головуючий суддя Сташків Р.Б., судді Літвінова М.Є. та Грєхова О.А.

За клопотання Позивача судове засідання 14.05.2014 проводиться за відсутності його повноважного представника.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем-2 своїх зобов'язань як позичальника за вищевказаним кредитним договором, та невиконанням Відповідачем-1 своїх зобов'язань як поручителя за вищевказаним договором поруки.

Відповідачі позовні вимоги не визнають з підстав, наведених у поданих суду відзивах, запереченнях та поясненнях.

У судовому засіданні 14.05.2014 за наслідками розгляду заяви Позивача від 10.09.2012 про забезпечення позову, судом було оголошено про залишення її без задоволення, оскільки Позивачем, всупереч ст. 66-67 ГПК України, не доведено суду (не надано письмових та інших доказів), що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі, а одні лише припущення Позивача належними доказами не являються. При цьому, сума судового збору сплачена Позивачем за звернення до суду з даною заявою покладається на Позивача на йому не відшкодовується у зв'язку з визнанням судом вимог заяви необґрунтованими.

Щодо клопотання Відповідача-1 про залучення до участі в розгляді справи всіх інших поручителів за виконання Відповідачем-2 зобов'язань по Кредитному договору, то судом дане клопотання відхиляється, оскільки Відповідачем-1 не обґрунтовано, яким чином рішення суду з даного спору вплине на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторні спору, зокрема враховуючи ту обставину, що участь у даній справи вже приймають кредитор та боржник за Кредитним договором, та з врахуванням положень статей 555-557 ЦК України.

Клопотання Відповідача-2 від 14.05.2014 про витребування від Позивача доказів судом також відхилено, оскільки Відповідачем-2 всупереч вимогам ст. 38 ГПК України не обґрунтовано перед судом обставин, які перешкоджають наданню цього доказу самим Відповідачем-2 (тобто, що Відповідачу-2 було відмовлено Позивачем у наданні цих доказів у позасудовому порядку, тому їх необхідно витребовувати через суд), а також не наведено обставини, які на думку Відповідача-2 потребують доведення в межах даного спору, та які можуть підтвердити саме заявлені до витребування докази.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.05.2011 між Позивачем (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Земкомерц» (Відповідач-2, Позичальник) був укладений Кредитний договір №28800/OF з Додатковими угодами №1 від 04.07.2011 та №2 від 18.08.2011 (далі разом - Кредитний договір), за умовами якого Банк надає Позичальнику на поповнення обігових коштів, придбання земельних ділянок та фінансування заходів, пов'язаних з веденням статутної діяльності грошові кошти у вигляді поновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 22000000 грн. (Кредит), на строк з 24.05.2011 по 23.05.2012 включно, зі сплатою за користування кредитом 17,5% річних за фактичний період користування кредитними коштами (із розрахунку 360 календарних днів у році) від фактичної суми заборгованості за кредитом.

За умовами Кредитного договору, кошти надавалися Позичальнику на умовах їх забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності.

Умови кредитування сторонами погоджено в розділах 1-2 Кредитного договору, які зокрема включають умови надання та повернення кредитних коштів, а також порядок, строки нарахування та сплати процентів за користування кредитними коштами, та комісій за надання банківських послуг.

Залученими до матеріалів справи виписками Банку про рух коштів між ним та Позичальником, та довідкою про стан заборгованості, підтверджується виконання Банком своїх зобов'язань за Кредитним договором та надання кредиту в сумі 22000000 грн., та натомість цими ж виписками підтверджується невиконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором щодо повернення суми кредиту та сплати процентів належним чином та в повному обсязі, що призвело до накопичення заборгованості.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що виписками Банку про рух коштів між ним та Позичальником підтверджується порушення останнім умов Кредитного договору щодо повернення кредиту та сплати процентів, то виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, Позичальник є порушником грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, та зокрема, нарахування пені на підставі статей 546, 549 ЦК України та відповідно до умов п. 5.2 Кредитного договору, в тому числі враховуючи домовленість сторін про розширення до 3х років строку нарахування пені (п. 5.9 Кредитного договору та ч. 6 ст. 232 ГК України).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у Позичальника за Кредитним договором, з огляду на часткове погашення заборгованості від часу звернення до суду з даним позовом, та враховуючи подальше нарахування Банком процентів на непогашену суму кредиту, існувала наступна заборгованість (відповідно до редакції розрахунку, доданого до заяви від 02.09.2013 про зміну розміру позовних вимог): 14666220 грн. - заборгованість за кредитом, 4848276,39 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 2458076,99 грн. - заборгованість по пені за кредитом та 377486,43 грн. - заборгованість по пені за процентами.

Судом вищевказаний розрахунок Позивача перевірено та визнано обґрунтованим, арифметично правильним, та таким, що відповідає вимогам закону та умовам Кредитного договору.

Ухвалою від 11.06.2013 господарського суду Рівненської області було порушено провадження у справі №918/756/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомерц» (Відповідача-2 по справі / Позичальника за Кредитним договором), а ухвалою від 03.12.2013 в межах вказаної справи про банкрутство визнано вимоги Банку до Позичальника на суму 23117895,85 грн., з яких:

- 14666220 грн. - заборгованість за кредитом;

- 5616112,43 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом станом на 11.06.2013 (по 10.06.2013 включно);

- 2458076,99 грн. - заборгованість по пені за кредитом, нарахованої на окремі прострочені транші з повернення кредиту за загальний період 05.01.2012 - 28.02.2013;

- 377486,43 грн. - заборгованість по пені за процентами, нарахованої на окремі прострочені транші зі сплати процентів за загальний період 01.08.2011 - 28.02.2013.

При цьому, як убачається з наданих Позивачем пояснень, при заявлені ним у межах справи про банкрутство кредиторських вимог на суму 23117895,85 грн. та визнанні судом обґрунтованої даної суми, Позивачем було допущено описки у періодах нарахування пені за кредитом та пені за процентами, а саме, Позивачем указано, що пеня нараховується по 10.06.2013, проте відповідно до наданих розрахунків, заявлені Позивачем та визнані судом суми пені фактично було нараховані по 28.02.2013.

Вищенаведене пояснення Позивача судом перевірено, визнається обґрунтованим та приймається до уваги при розгляді даного судового спору, та отже судом розглядаються вимоги в частині стягнення пені, нарахованої фактично по 28.02.2013, оскільки заява про збільшення позовних вимог та достягнення сум пені, нарахованих у період з 28.02.2013 по 10.06.2013, Позивачем не заявлялась.

У подальшому, 10.02.2014 Позивачем було подано заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої Позивач просить суд про стягнення заборгованості за Кредитним договором в сумі 10070052,48 грн., з яких: 2703909,60 грн. заборгованості за кредитом, 5608933,51 грн. заборгованості за процентами та 1757209,37 грн. пені за кредитом та процентами.

І подання даної заяви, зокрема, пов'язано з погашенням 14666220 грн. заборгованості по Кредитному договору, а саме 1624233,33 грн. та 1322,22 грн. заборгованості по процентам (п/д № 01 від 24.01.2014 та № 02 від 24.01.2014), 1078354,05 грн. заборгованості по пені (п/д № 03 від 24.01.2014) та 11962310,40 грн. заборгованості по тілу кредиту (п/д № 04 від 24.01.2014).

При цьому суд зауважує, що Банк мав право зараховувати вказані кошти в погашення відповідних заборгованостей по Кредитному договору у відповідності до прямого призначення платежу в зазначених платіжних дорученнях. Усупереч запереченням Відповідача-2, він не був одержувачем цих коштів, оскільки вони перераховувалися на рахунки, відкриті Банком Позичальнику згідно з умовами договору для отримання на ці рахунки коштів у погашення заборгованостей по Кредитному договору.

Договірне списання грошових коштів у погашення заборгованості є правом Банку та передбачено зокрема п. 3.2.3 Кредитного договору, а його порядок і деталі розкрито в розділі 7 цього договору.

Тобто, зазначені у вищевказаних платіжних дорученнях рахунки не є накопичувальними або іншими поточними рахунками Відповідача-2, на яких зберігаються належні йому на праві власності грошові кошти, та натомість є рахунками, на яких обліковується та через які підлягає погашенню заборгованість по Кредитному договору, тому заперечення Відповідача-2, що Позивач протиправно розпоряджався його коштами, судом відхиляється.

Отже, перевіривши доданий Позивачем до заяви про зменшення позовних вимог розрахунок заборгованості станом на 24.01.2014, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Кредитного договору, та заборгованість Позичальника становить 10070052,48 грн., з яких: 2703909,60 грн. заборгованості за кредитом, 5608933,51 грн. заборгованості за процентами та 1757209,37 грн. пені за кредитом та процентами. Суд зауважує, що Позивач врахував вимоги Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та нараховує заявлені до стягнення суми пені до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тому заперечення Відповідача-2, що Позивач не мав права нараховувати пеню в зв'язку з введенням мораторію, судом відхиляються.

Разом з цим, як установлено вище судом, ухвалою від 11.06.2013 господарського суду Рівненської області було порушено провадження у справі №918/756/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомерц» (Відповідача-2 по справі / Позичальника за Кредитним договором), а ухвалою від 03.12.2013 в межах вказаної справи про банкрутство визнано вимоги Банку до Позичальника на суму 23117895,85 грн., з яких: 14666220 грн. - заборгованість за кредитом, 5616112,43 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом станом на 11.06.2013 (по 10.06.2013 включно); 2458076,99 грн. - заборгованість по пені за кредитом, нарахованої на окремі прострочені транші з повернення кредиту за загальний період 05.01.2012 - 28.02.2013 та 377486,43 грн. - заборгованість по пені за процентами, нарахованої на окремі прострочені транші зі сплати процентів за загальний період 01.08.2011 - 28.02.2013.

Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у разі звернення позивача із заявою про визнання його грошових вимог до боржника у справі про банкрутство після винесення ухвали господарського суду за результатами розгляду цих вимог позовне провадження підлягає припиненню на підставі пункту 2 частини першої статті 80 ГПК України.

З огляду на наведене, суд припиняє провадження у справі в частині позовних вимог до Відповідача-2 про стягнення 2703909,60 грн. заборгованості за кредитом, 1757209,37 грн. пені за кредитом та процентами та 3990556,88 грн. заборгованості за процентами, нарахованими за період 30.05.2011 - 10.06.2013.

Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Згідно з ч. 15 ст. 16 вказаного Закону з моменту порушення провадження у справі про банкрутство пред'явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення може відбуватися у випадку та порядку, передбачених цим Законом.

Оскільки постановою господарського суду Рівненської області від 25.02.2014 Відповідача-2 визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, то Позивач у межах справи №918/756/13 про банкрутство звернувся до Відповідача-2 з поточними вимогами (копію заяви від 02.04.2014 залучено до справи) на суму 1660437,45 грн. (проценти нараховані за період 11.06.2013 - 24.02.2014) для розгляду їх в порядку, встановленому Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а у даній справі Позивачем заявляються позовні вимоги про стягнення частини вказаних процентів, за період 11.06.2013 - 23.01.2013 в розмірі 1618376,63 грн.

Отже, згідно з вищевказаними положеннями статей 16 та 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» поточному кредитору надано право на звернення з вимогами до боржника в межах справи про банкрутство, при цьому положення Закону є спеціальними по відношенню до ГПК України, та в розумінні норм Закону компетентним судом по розгляду вимог поточних кредиторів, пред'явлених до боржника, що банкрутиться, є саме суд (суддя) в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

А відтак, з огляду на наведене суд дійшов висновку про залишення без розгляду пред'явлених Позивачем до Відповідача-2 вимог у даній справі, як вимог поточного кредитора про стягнення процентів за період 11.06.2013 - 23.01.2013 в розмірі 1618376,63 грн., на підставі п. 2 ч. 1 ст. 81 ГПК України, оскільки у провадженні господарського суду Рівненської області, який діє в межах своєї компетенції та відповідно до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», перебуває справа №918/756/13 з господарського спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав (в частині вимог на суму 1618376,63грн. процентів за період 11.06.2013 - 23.01.2013).

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, у тому числі порукою.

З метою забезпечення виконання Позичальником (Відповідач-2) зобов'язань за Кредитним договором, 24.05.2011 між Позивачем та Відповідачем-1 (Поручитель) було укладено Договір поруки № 06259-СО (далі - Договір поруки).

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини 2 статті 553 ЦК України порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

За умовами Договору поруки, Відповідач-1, як поручитель, зобов'язувався в повному обсязі відповідати перед Кредитором за виконання Позичальником усіх зобов'язань, що випливають з Кредитного договору. У разі порушення Позичальником забезпечених порукою зобов'язань за Кредитним договором, Поручитель та Позичальник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, а Кредитор, відповідно, має право звернутись з вимогою про повне або часткове виконання будь-якого з забезпечених порукою зобов'язань як до Позичальника та Поручителя разом, так і до будь-кого з них окремо.

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки, забезпечене порукою зобов'язання Боржника Поручитель повинен виконати на протязі 5-ти (п'яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора.

Матеріалами справи підтверджується направлення Позивачем Відповідачу-1 листа-вимоги № 3437/01 від 30.08.2012 про виконання, зокрема, Відповідачем-1 обов'язків поручителя з погашення заборгованості за Кредитним договором та сплати нарахованих штрафних санкцій, однак Відповідачем-1 зазначена вимога отримана не була, про що свідчить відмітка на корінці кур'єрської служби доставки, причина невручення - відсутність адресата за вказаною адресою.

При цьому судом констатується факт порушення Позивачем умов п. 2.1 Договору поруки, та звернення до Відповідача-1 з листом-вимогою за старою адресою місцезнаходження: м. Київ, вул. Жилянська, 126, кв. 23, тоді як про зміну адреси місцезнаходження Відповідача-1 Позивач був повідомлений належним чином при підписання Додаткової угоди від 18.08.2011 до Договору поруки, де вказано нову адресу місцезнаходження Відповідача-1: м. Київ, пров. Киянівський, 7А.

Крім того, відомості про офіційну адресу місцезнаходження Відповідача-1: м. Київ, пров. Киянівський, 7А, були внесені до ЄДР ЮО та ФОП, а тому відповідно до ст. 17 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» є відкритими, достовірними та могли бути використані Позивачем.

Суд зазначає, що в даному випадку дотримання порядку листування щодо зміни адреси Відповідача-1, що передбачено п. 2.5 Договору поруки, не вимагається, оскільки сторонами було внесено зміни безпосередньо в текст договору та змінено адресу місцезнаходження Відповідача-1, яка з дати підписання Додаткової угоди від 18.08.2011 до Договору поруки була для Позивача відомою поточною адресою місцезнаходження Відповідача-1.

Отже, до звернення до суду з даним позовом, Позивач до Відповідача-1 всупереч погодженому сторонами у п. 2.1 Договору поруки порядку пред'явлення вимоги про зобов'язання виконати обов'язки поручителя не звертався, тому у Відповідача-1 не виникло обов'язку згідно зі ст. 530 ЦК України у погоджений сторонами у п. 2.1 Договорі поруки 5-ти денний строк виконати вимогу Позивача. Відтак, невиконання Відповідачем-1 до звернення Позивача до суду з даним позовом обов'язків поручителя за Договором поруки на думку суду не може розглядатися як порушенням взятих на себе зобов'язань по Договору поруки, зокрема, через відсутність з боку Позивача пред'явленої у погоджену сторонами порядку вимоги виконати таке зобов'язання.

Також суду не надано доказів, що з письмовою вимогою в порядку п. 2.1 Договору поруки про зобов'язання виконати обов'язки поручителя Позивач звертався до Відповідача-1 вже під час розгляду даної справи судом.

А подання кредитором позовної заяви, адресованої господарському суду (а не боржнику) і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судової процедури, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не можуть розглядатися як вимога у розумінні зазначеної норми ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Відповідачем-1 не були порушені права Позивача, що б призвели до подання позову, оскільки з відповідною вимогою в порядку ст. 2.1 Договору поруки Позивач до Відповідача-1 не звертався, а останній йому не відмовляв у задоволенні вимог, а тому підстави для захисту охоронюваних законом прав та інтересів Позивача за рахунок Відповідача-1 у суду відсутні.

Понесені Позивачем витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 49 ГПК України повністю покладаються на Відповідача-2, оскільки судом встановлено, що він є винним у виникненні даного спору (порушення ним обов'язків боржника по Кредитному договору призвело до звернення Позивача до суду), розмір його заборгованості підтверджено матеріалами справи, і при цьому, станом на момент передачі даної справи до суду щодо Відповідача-2 не було порушено провадження у справі про банкрутство.

Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. За таких обставин частина судового збору, сплаченого згідно м/о № 111 від 05.09.2012 у розмірі 1609,50 грн. підлягає поверненню Позивачу з Державного бюджету України.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 80 (п. 2 ч. 1), 81 (п. 2 ч. 1) 81, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомерц» про стягнення 2703909,60 грн. заборгованості за кредитом, 1757209,37 грн. пені за кредитом та процентами, а також 3990556,88 грн. заборгованості за процентами, провадження у справі припинити.

У частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомерц» про стягнення 1618376,63грн. процентів позов залишити без розгляду.

У частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Геосистеми» в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Земкомерц» (м. Рівне, вул. Лермонтова, 4-А; ідентифікаційний код 33981329) на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін банк» (м. Іллічівськ, вул. Леніна, 28; ідентифікаційний код 21650966) 62770 (шістдесят дві тисячі сімсот сімдесят) 50 коп. судового збору.

Видати наказ

Повернути Публічному акціонерному товариству «Марфін банк» (м. Іллічівськ, вул. Леніна, 28; ідентифікаційний код 21650966) 1609 (одну тисячу шістсот дев'ять) грн. 50 коп. судового збору з Державного бюджету України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.05.2014

Головуючий суддя Сташків Р.Б.

Суддя Літвінова М.Є.

Суддя Грєхова О.А.