Ухвала суду № 38820361, 31.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2014 року м. Київ К/9991/36753/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного підприємства «Господарь»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р.

у справі №2-а-7822/09/1570

за позовом Приватного підприємства «Господарь»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

та Головного управління Державного казначейства в Одеській області

про стягнення суми бюджетного відшкодування, визнання протиправним дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р., у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Господарь» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси та Головного управління Державного казначейства в Одеській області (далі-відповідачі) відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслали

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Представниками податкового органу було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по декларації за січень 2008 р.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 30.05.2008 р.№60/23-210-31390566, згідно висновків якого встановлено порушення пп.7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2008 р. на 6 241, 00 грн.

Крім того, 19.08.2008 р. податковим органом був складений додатковий акт №103/23-210/31390566 про результати проведення позапланової перевірки позивача з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по декларації за січень 2008 року.

З урахуванням наслідків проведення зустрічних перевірок з питань взаємовідносин позивача з основним постачальником - ТОВ МНДВО «Прогрес» та встановлених порушень позивачем п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий орган дійшов висновку про завищення позивачем суми бюджетного відшкодування по декларації з податку на додану вартість у розмірі 161 371,00 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 19.08.2008 р. №0000432350/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2008 р. на 161 371, 00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ МНДВО «Прогрес» було укладено договір поставки від 01.10.2007 р. №01/10/1-2007, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити автомобільні запчастини у кількості, асортименті, за ціною і на суму накладних, які додаються до цього договору. Поставка за вказаними договорами мала здійснюватися на умовах EXW шляхом вивезення товару зі складу поставщика протягом 10 календарних днів з моменту поставки.

До складу податкового кредиту позивачем було віднесено суми податку на додану вартість за накладними виданими контрагентом від 08.01.2008 р. №41 на суму податку на додану вартість 85 040, 96 грн.; від 16.01.2008 р. №84 на суму податку на додану вартість 100 578, 80 грн.; від 17.01.2008 р. №89 на суму податку на додану вартість 74 321, 85 грн.; від 23.01.2008 р. №131 на суму податку на додану вартість 77 903, 82 грн.; від 18.01.2008 р. №161 на суму податку на додану вартість 80 114, 03 грн.

За вказаними податковими накладними, загальна сума податку на додану вартість була віднесена до складу податкового кредиту за січень 2008 р. та склала 417 959, 46 грн.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що позивачем податковий кредит сформований з порушенням наведених нормативних положень.

Так, з наданих позивачем видаткових накладних не вбачається можливим встановити на підставі якого господарського договору виконувалась поставка автомобільних запчастин.

Крім того, позивачем не було надано судам жодних доказів про передачу товару та вивезення ним товарів зі складу постачальника.

Наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень щодо перерахування позивачем коштів за поставку товару свідчать лише про фактичну сплату ним 233 745, 66 грн., тоді як до складу податкового кредиту за січень 2008 р. позивачем віднесено суму 417 959, 46 грн.

З урахуванням встановлених фактів, суд касаційної інстанції погоджується із висновком попередніх судових інстанцій щодо відсутності правових підстав для віднесення до складу податкового кредиту 2008 р. суми податку на додану вартість у розмірі 417 959,46 грн., а відтак і недоведеності позивачем фактичної сплати суми податку, заявленої у податковій декларації.

З огляду на підтвердженість виявлених податковим органом порушень колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Господарь» залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 31.08.2010 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р. у справі №2-а-7822/09/1570 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. СуддіЛанченко Л.В. Пилипчук Н.Г.