Ухвала суду № 38820359, 31.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2014 року м. Київ К/9991/65644/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г. розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчукнафтохімбуд-інвест»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2011 р.

у справі №2а-1670/1850/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчукнафтохімбуд-інвест»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2011 р., у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчукнафтохімбуд-інвест» (далі - позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судовими інстанціями норм матеріального права просить їх скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч.1 ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

З 19.01.2011 р. по 31.01.2011 р. представниками податкової інспекції проведено камеральну перевірку податкових декларацій з податку на додану вартість позивача, поданих за листопад 2010 року, результати якої оформлено актом від 31.01.2011 р. №383/15-322/30311153.

Висновками акту перевірки встановлено порушення підприємством п.1.7 ст. 1, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4, п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого завищено податковий кредит та відповідно занижено суму ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету у розмірі 66 666,67 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.02.2011 р. №0000501502/0/363, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 83 333,34 грн., у тому числі 66 666,67 грн. - за основним платежем, 16 666,67 грн. - за штрафними санкціями.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як було зазначено судами попередніх інстанцій, фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення став висновок перевіряючих про завищення позивачем податкового кредиту та відповідно заниження суми ПДВ, що за підсумками звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету у результаті взаємовідносин із ПП «Нафта-капітал» протягом листопада 2010 року.

Так, як свідчать матеріали справи, між позивачем та ПП «Нафта-Капітал» був укладений договір купівлі-продажу від 10.11.2010 р. №1/11, за умовами якого останній мав передати у власність позивачу самохідну установку для напільного формування бетонних виробів вібропрасування НВП-022, а позивач зобов'язався прийняти вказаний товар та виплатити за нього ціну вказану в договорі.

На виконання умов договору, контрагентом було видану позивачу податкову накладну від 10.11.2010 р. №161.

Реальність здійснення господарських операцій, підтверджується актом прийому-передачі, рахунком від 10.11.2010 р. №161, накладною від 10.11.2010 р. №161, платіжними дорученнями від 14.12.2010 р. №1163, від 21.12.2010 р. №1203, від 17.01.2011 №35, від 26.01.2011 р. №1246.

Разом із тим, надаючи оцінку наявним у матеріалах справи доказам реальності спірної операції між позивачем та його контрагентом, суди погодились із висновками податкового органу, які обґрунтовані відсутністю у ПП «Нафта-капітал» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, сировини, матеріалів для здійснення основного виду діяльності, тощо.

Крім того, судові інстанції погодились із тим, що надані позивачем документи не є достатнім доказом реальності виконання угоди, укладеної між позивачем та ПП «Нафта-Капітал», виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 цього ж Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.2.6 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є наявність належним чином оформлених первинних документів.

У той же час наявність таких документів дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Відповідні наслідки у податковому обліку платника податків створює не сам факт наявності первинних документів, як то у даному випадку - акту прийому-передачі, рахунку чи платіжних доручень, а фактична поставка товару або послуг.

З оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивачем не було доведено реальності спірної господарської операції, за якою був сформований податковий кредит з податку на додану вартість по податковій накладній, що була видана на виконання договору купівлі-продажу від 10.11.2010 р. № 1/11, відтак прийняте податкове повідомлення-рішення, щодо якого ставиться питання у даній справі, відповідає нормам чинного законодавства та не підлягає скасуванню.

Відповідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчукнафтохімбуд-інвест» залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.05.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2011 р. у справі №2а-1670/1850/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М.СуддіПилипчук Н.Г. Пилипчук Н.Г.