Рішення № 38814342, 20.05.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.05.14р. Справа № 904/1819/14За позовом Новомосковської районної ради, м.Новомосковськ

до Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації, м.Новомосковськ

про стягнення 91 277,42 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

Секретар судового засідання Завалєй Я.О.

Представники:

від позивача: Анцибора В.В., представник за довіреністю № б/н від 01.04.14р.

від відповідача: Варданян Н.П., представник за дорученням № 953 від 21.02.14р.

СУТЬ СПОРУ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.14р. порушено провадження у справі № 904/1819/14 за позовом Новомосковської районної ради (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації (далі-відповідач) про стягнення 91 277,42 грн. Справу призначено до розгляду на 22.04.14р.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.14р. відкладено розгляд справи на 13.05.14р.

13.05.14р. у судовому засіданні оголошено перерву до 20.05.14р.

19.05.14р. до суду від позивача надійшла заява про долучення до матеріалів справи розрахунки інфляційних витрат, 3% річних, а також письмові заперечення на відзив.

20.05.14р. повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

В свою чергу, повноважний представник відповідача заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі.

Повноважний представник позивача вважає, що до спірних правовідносин не може застосовуватися строк позовної давності, оскільки відповідачем були вчинені дії на підставі яких перебіг позовної давності переривався.

В судовому засіданні 20.05.14р. оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.09р. між позивачем та відповідачем укладено договір оренди нежитлових приміщень для бюджетних установ № 10 (далі - Договір оренди № 10), відповідно до п. 1.1. якого, позивач передає, а відповідач приймає в негайне користування нежитлове приміщення загальною площею 420,00 кв.м., за адресою: м. Новомосковськ, вул. Радянська, 12. Невід'ємною частиною договору є акт прийому-передачі.

Приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання договору на оренду (п. 1.2. Договору оренди № 10).

Пунктом 1.3. Договору оренди № 10 передбачено, що позивач згідно акту прийому-передачі передає приміщення (будівлі) відповідно його призначення. Передані приміщення (будівлі) використовується відповідачем для здійснення службової діяльності.

Як зазначено в п. 1.4. Договору оренди № 10, приміщення (будівлі) передані в оренду є районною комунальною власністю.

Відповідно до п. 3.2. Договору оренди № 10, відповідач зобов'язаний щомісячно відшкодувати платежі за комунальне обслуговування, електро-, тепло-, водопостачання, земельний податок, тощо по рахунках позивача за кожний календарний місяць.

В п. 3.3. Договору оренди № 10 зазначено про те, що за орендовані приміщення відповідачем сплачується річна орендна плата у розмірі 1 гривня (п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р. із змінами та доповненнями). У разі змін вартості оренди для бюджетних установ плата сплачується відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства про оренду.

Сторони несуть відповідальність за невиконання умов договору згідно чинного законодавства (п.3.9 Договору оренди № 10).

Відповідно п. 5.1. Договору оренди № 10, у разі закінчення дії договору або його розірвання комунальні послуги та орендна плата сплачується відповідачем по день фактичної здачі приміщення по акту.

Цей Договір укладено терміном з 01.01.09р. по 31.12.09р. включно (п. 2.1. Договору оренди №10).

На виконання умов вищезазначеного Договору оренди № 10, позивач передав передбачений Договором оренди об'єкт оренди загальною площею 420,00 кв.м., а відповідач його прийняв у негайне користування, що підтверджує акт приймання - передачі.

27.01.09р. між сторонами укладена Додаткова угода до Договору оренди № 10, відповідно до якої сторони доповнили п.3.2. словами: "форма оплати за теплопостачання - кредитна і проводиться у наступному місяці після надання послуг, згідно наданих рахунків". Крім того, Додатковою угодою були внесені зміни до реквізитів позивача.

01.01.10р. між позивачем та відповідачем була підписана Додаткова угода до Договору оренди № 10, згідно з умовами якої цей договір продовжується до 31.12.10 р. включно.

01.01.11р. між сторонами була укладена Додаткова угода до Договору оренди № 10, якою було продовжено термін дії Договору до 31.12.11р. включно.

31.01.12р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди нежитлових приміщень для бюджетних установ № 11 (далі - Договір оренди № 11), відповідно до п.1.1. позивач передає, а відповідач приймає в негайне користування нежитлове приміщення загальною площею 470,9 кв.м., за адресою: м. Новомосковськ, вул. Радянська, 12. Невід'ємною частиною договору є: акт прийому-передачі, договір оренди нежитлових приміщень для бюджетних установ № 12/1 від 20.04.06р.

Згідно з п. 1.2. Договору оренди № 11, приміщення вважається переданим в оренду з моменту підписання договору на оренду.

Пунктом 1.3. Договору оренди № 11 передбачено, що позивач згідно акту прийому-передачі передає приміщення (будівлі) відповідно його призначення. Передані приміщення (будівлі) використовується відповідачем для здійснення службової діяльності.

Приміщення (будівлі) передані в оренду є районною комунальною власністю (п. 1.4. Договору оренди № 11).

Відповідно до п. 3.2. Договору оренди № 11, відповідач зобов'язаний щомісячно відшкодувати платежі за комунальне обслуговування, електро-, тепло-, водопостачання, земельний податок, тощо по рахунках позивача за кожний календарний місяць.

В п. 3.3. Договору оренди № 11 зазначено про те, що за орендовані приміщення відповідачем сплачується річна орендна плата у розмірі 1 гривня (п.10 Постанови Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р. із змінами та доповненнями). У разі змін вартості оренди для бюджетних установ плата сплачується відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства про оренду.

Сторони несуть відповідальність за невиконання умов договору згідно чинного законодавства (п.3.9. Договору оренди № 11).

Відповідно п. 6.1. Договору оренди № 11 у разі закінчення дії договору або його розірвання комунальні послуги та орендна плата сплачується відповідачем по день фактичної здачі приміщення по акту.

Цей Договір укладено терміном з 01.01.12р. по 31.12.12р. включно (п. 2.1. Договору оренди №11).

На виконання умов вищезазначеного Договору оренди № 11, позивач передав передбачений Договором оренди об'єкт оренди загальною площею 470,90 кв.м., а відповідач його прийняв у негайне користування, що підтверджує акт приймання - передачі.

Як зазначає позивач, за вищезазначеними Договорами станом на 01.01.13р. відповідач має заборгованість з оплати за спожиті комунальні послуги в 2009, 2010, 2011, 2012 роках на загальну суму 86 537,84 грн., що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків та актами наданих послуг.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 86 537,84 грн.

В свою чергу відповідач листом № 815 від 27.02.13р. повідомив позивача, що він гарантує після надання необхідної суми кошторисних призначень, або з суми економії кошторисних призначень без затримки провести оплату фактичної кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії.

Як зазначає позивач, відповідач не розрахувався з позивачем за спожиті комунальні послуги, у зв'язку з чим позивач був змушений звернутися з позовом до суду.

За неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань по Договорам оренди позивачем, на підставі п.2. ст. 625 ЦК України, були нараховані інфляційні витрати у розмірі 1 248,01 грн. та 3% річних у розмірі 3 491,57 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 86 537,84 грн., інфляційні витрати у розмірі 1248,01 грн. та 3 % річних у розмірі 3 491,57 грн., всього 91 277,42 грн.

Відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеним Договорам оренди на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідач зазначає про те, що він здійснював всі можливі заходи для погашення кредиторської заборгованості за спожиті комунальні послуги позивачу на протязі 2009-2012 років, а саме :

- письмово інформував голову районної державної адміністрації та начальника фінансового управління райдержадміністрації про наявність кредиторської заборгованості та просив вжити відповідні заходи для її погашення;

- наявну економію бюджетних асигнувань по іншим статтям видатків, при можливості, перерозподіляв на статті видатків за якими здійснюється оплата комунальних послуг;

- суми заборгованості за комунальні послуги та видатки на оплату поточних рахунків зазначалися у потребі по видатках на 2010 та 2011 роки;

- сума кредиторської заборгованості зазначалася у бюджетному запиті (додатковому) на 2012 та 2013 роки, який складався відповідно у 2011 та 2012 роках , відповідно до вимог статті 35 Бюджетного кодексу України;

- своєчасно відмовлявся від службових приміщень у використанні яких не було потреби.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач вважає, що ним як бюджетною установою, вживалися всі можливі заходи для погашення кредиторської заборгованості за спожиті комунальні послуги та енергоносії.

Відповідач посилаючись на ст. 20 ГК України зазначає про те, що судовому захисту підлягають лише порушені права позивача. Проте, в даному випадку порушення прав позивача відсутнє. Крім того, позивачем ставиться вимога про стягнення суми заборгованості та суми індексу інфляції з січня 2009 року по грудень 2012 рік.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява до суду подана 19 березня 2014 року.

Відповідач вважає, що до заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача боргу за спожиті комунальні послуги 2009 року - березень 2010 року застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

У спірних відносинах, як вважає відповідач, початок перебігу позовної давності визначається щодо кожного місяця споживання комунальних послуг спірного періоду окремо, є в залежності від дати отримання відповідачем рахунку на оплату комунальних послуг по кожному місяцю спірного періоду та, відповідно, є встановленою граничною датою виникнення зобов'язання з його оплати.

Посилаючись на ст.ст. 256, 257, 261, 266, 267 ЦК України відповідач просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

В статті 762 Цивільного кодексу України зазначено про те, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та з ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.

Як передбачено в ч. 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частиною 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 4 ст.286 Господарського кодексу України передбачено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Згідно з ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови Договорів оренди та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги у розмірі 86 537,84 грн. є обґрунтованими, доведеними, у зв'язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно зі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищезазначеної норми закону відповідачу були нараховані до сплати інфляційні витрати у розмірі 1 248,01 грн. та 3 % річних у розмірі 3 491,57 грн.

Розрахунок суми 3% річних у розмірі 3 491,57 грн. господарським судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 1 248,01 грн. задоволенню не підлягають, тому що позивачем не надано суду обґрунтованого розрахунку, у зв'язку з чим суд не може провести відповідну перевірку проведеного позивачем розрахунку. Крім того, суд звертає увагу, що ухвалою суду від 22.04.14р. було зобов'язано позивача надати обґрунтований розрахунок суми інфляційних витрат з зазначенням конкретних періодів нарахування. Позивачем в свою чергу був наданий суду такий же розрахунок інфляційних витрат як доданий до позовної заяви. Тобто позивачем не були виконані належним чином вимоги суду та не був проведений обґрунтований розрахунок з зазначенням конкретних періодів нарахування.

Крім того, господарський суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, виходячи з наступного.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Перебіг позовної давності, відповідно до статті 261 ЦК України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Строк позовної давності тривалістю в три роки застосовується у вигляді загального правила, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку. Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Пунктом 4.4.1 Постанови Пленуму ВГС України № 10 від 29.05.2013 року (далі - Постанова) встановлено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Господарський суд вважає, що відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України та п. 4.4.1 Постанови, перебіг позовної давності переривався вчиненням відповідачем дій, що свідчать про визнання ним боргу та гарантування сплати суми боргу (а.с.64, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, 73, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 85, 86, 87, 88, 96, 97, 98,99, 100, 101, 102, 103, 104, 105, 106, 107, 108), визнання пред'явленої претензії (а.с. 24), підписання уповноваженою особою боржника актів звірки взаєморозрахунків (а.с. 25, 26, 27, 28), а також частковою оплатою боргу.

Проаналізувавши вищевикладені норми закону та Постанову Пленуму ВГСУ № 10 від 29.05.2013 року господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, та відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: стягненню підлягає заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 86 537,84 грн., 3% річних у розмірі 3491,57грн., а в решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 256, 257, 260, 261, 264, 267, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 759, 762 Цивільного кодексу України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна", ст.ст. 173, 174, 193, 218, 285, 286 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити - частково.

Стягнути з Управління соціального захисту населення Новомосковської районної державної адміністрації (51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Радянська, буд. 12, код ЄДРПОУ 25914439) на користь Новомосковської районної ради (51200, Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вул. Шевченка, буд. 7, код ЄДРПОУ 25722065) заборгованість за спожиті комунальні послуги у розмірі 86 537,84 грн. (вісімдесят шість тисяч п'ятсот тридцять сім грн. 84 коп.), 3% річних у розмірі 3 491,57 грн. (три тисячі чотириста дев'яносто одну грн. 57 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 802,02 грн. (одна тисяча вісімсот дві грн. 02 коп.).

В решті позовних вимог -відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя Н.Е. Петренко

Повне рішення складено 22.05.14р.