Ухвала суду № 38813372, 22.05.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 340/147/14-ц

Провадження № 22-ц/779/1248/2014

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Данилюк М.П.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів Ковалюка Я.Ю., Соколовського В.М.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника апелянта - ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Верховинського районного суду від 31 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2014 року представник ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з зазначеним позовом, мотивуючи тим, що внаслідок неналежного виконання відповідачем ОСОБА_3 зобов'язань по кредитному договору від 10.06.2008 року утворилась заборгованість, яку слід стягнути солідарно з нього та його дружини ОСОБА_4

Рішенням Верховинського районного суду від 31.03.2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № IFWGA00000167 від 10.06.2008 року в сумі 102926,11 грн., а саме 60638,59 грн. заборгованості за відсотками, 12287,52 грн. заборгованість за комісією та 30000 грн. заборгованість з пені за несвоєчасність виконання зобов'язань, а також судові витрати в розмірі 1029,26 грн. В частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором №IFWGA00000167 від 10.06.2008 року в сумі 326884,67 грн. відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, вважаючи його незаконним, необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права представник ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі представник банку вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір пені, оскільки не була надана належна оцінка значності прострочення зобов'язання, ступеня виконання позичальником грошових зобов'язань перед кредитором, поведінки позичальника щодо вжиття або невжиття заходів по виконанню зобов'язань. Розмір та порядок нарахування пені, як виду неустойки, за порушення позичальником грошових зобов'язань чітко визначені та погоджені сторонами кредитного договору, зокрема, нарахування пені здійснюється на залишок заборгованості по простроченій сумі кредиту. У зв'язку з настанням раніше подій щодо неналежного виконання позичальником кредитних зобов'язань рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.04.2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору з яких 127472,54 грн. - заборгованості за кредитом, 94480,81 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом, 17293,52 грн. - заборгованості по комісії, 92326,80 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання. Зазначене рішення боржником не виконано, сума основного боргу не погашена, а тому продовжує нараховуватись пеня яка на 07.02.2012 року складає 163071,98 грн.

Судом не було встановлено, що у позивача відсутнє право на отримання неустойки за порушення боржником діючих кредитних зобов'язань, які не є припиненими з підстав передбачених договором або законом та не було враховано, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених договором.

Представник банку вважає не обгрунтованою відмову суду в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, оскільки на час укладення її чоловіком кредитного договору вона перебувала з ним в зареєстрованому шлюбі, а тому відповідно до вимог ст.65 СК України даний договір обов'язковий для неї, оскільки укладений в інтересах сім'ї на споживчі цілі - купівлю житла. Відповідачі не навели обґрунтованих заперечень та не спростували письмовими доказами, що отримані ОСОБА_3 готівкою кошти не були використані подружжям як споживчий кредит на їх спільні сімейні потреби.

Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк».

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Частково задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції прийшов до висновку, що через неналежне виконання відповідачем ОСОБА_3 кредитних зобов'язань в останнього утворилась заборгованість, яку слід зменшити, враховуючи ч.3 ст.551 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що у разі укладення одним із подружжя кредитного договору діючим законодавством не передбачено солідарного обов'язку другого подружжя перед кредитодавцем, а вимоги.4 ст.65 та ч.2. ст.73 СК України не є підставою для стягнення заборгованості з того подружжя, який не є стороною у кредитному договорі.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що 10.06.2008 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено кредитний договір IFWGA00000167, відповідно до якого Банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 126393,75 грн. під 20,04% річних з кінцевим терміном повернення 08.06.2023 року.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 338 202 грн. 35 коп. заборгованості за кредитним договором, судовий збір у розмірі 3 219,00 грн., а всього 341 421 грн. 35 коп. Стягнуту з ОСОБА_3 та ПАТ «Акцент-Банк» солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10000 грн.

Як вбачається з позовних вимог та розрахунків, наданих позивачем, внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань станом на 04.02.2014 року у відповідача утворилась заборгованість в сумі 562882,76 грн., з яких заборгованість за кредитом 122783,54 грн., заборгованість за відсотками 155119,40 грн., заборгованість з винагороди 29581,04 грн., пеня нарахована внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання - 255398,78 грн.

Таким чином, судом першої інстанції, з урахуванням стягнутої суми при розгляді справи в Індустріальному районному суді м. Дніпропетровська, вірно встановлено, що на час розгляду спору в суді першої інстанції у ОСОБА_3 існує заборгованість перед банком в сумі 235998,09 грн., із яких 60638,59 грн. - заборгованість за відсотками, 12287,52 грн. - заборгованість з комісії та пеня в розмірі 163071,98 грн. Суд зробив вірний висновок, що вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за відсотками та комісією по кредитному договору, засновані на положеннях ЦК України та відповідають умовам кредитного договору, оскільки відповідачем порушено виконання своїх зобов'язань за вказаним договором та обґрунтовано стягнутий даний борг.

Посилання апелянта на незаконність рішення суду в частині зменшення розміру суми пені в зв'язку з тим, що пеня нараховувалась відповідачу згідно з умовами кредитного договору, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Колегія суддів зауважує, що розмір пені в сумі 163071,98 грн., з врахуванням розрахунку наданого банком та існуючого судового рішення про стягнення заборгованості, нарахований відповідачу згідно умов кредитного договору за період з лютого 2012 року по лютий 2014 року, майже в три рази перевищує заборгованість по відсотках. В матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування зменшення розміру пені. Враховуючи зазначені обставини, виходячи з вимог частини 3 ст. 551 ЦК України та принципів об'єктивності, реальності та справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що зменшення судом першої інстанції суми пені до 30000 грн. відповідає вимогам законодавства.

Доводи апелянта щодо необхідності стягнення в солідарному порядку з відповідачів, як з подружжя, даної кредитної заборгованості не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Кредитний договір був укладений тільки між банком та ОСОБА_3, які досягли між собою згоди по всіх істотних умовах, ОСОБА_4 стороною в даному договорі не виступала, доказово не підтверджено що отримані кредитні кошти витрачено в інтересах сім'ї, а саме на придбання квартири.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Зі змісту даної статті та положень ст.ст. 61,65 СК України кредитні зобов'язання одного з подружжя не носить солідарного характеру.

Таким чином, суд прийшов до вірного висновку що вимоги позивача щодо солідарної відповідальності з обох відповідачів за невиконані зобов'язання ОСОБА_3 є безпідставними.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості.

Підстав для скасування даного рішення і ухвалення нового колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.303,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» - відхилити.

Рішення Верховинського районного суду від 31 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

Я.Ю. Ковалюк

В.М. Соколовський