Рішення № 38813368, 21.05.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/319/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1028/2014

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бельмега М.В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів Матківського Р.Й., Шишка А.І.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «КБ «НАДРА» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Косівського районного суду від 02 жовтня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

В лютому 2013 року ПАТ «КБ «НАДРА» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Косівського районного суду від 02 жовтня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «КБ «НАДРА» заборгованість за кредитним договором №490/МК «Автопакет» від 14 серпня 2007 року в сумі 156 316, 46 грн. та 1563,16 грн. судового збору.

На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо обов'язку ОСОБА_3 відповідати солідарно перед банком згідно умов договору поруки, оскільки відносини сторін за цим договором припинено. Зокрема, кредитором збільшено плату за кредит, тим самим в односторонньому порядку ним змінено в сторону збільшення обсяг відповідальності позичальника. Враховуючи, що кредит надано строком до 13.08.2012 року і позивач в шестимісячний строк з дня настання строку повернення кредиту не скористався своїм правом повідомити поручителя про порушення позичальником кредитних зобов'язань, докази на спростування чого суду не представив, відповідно порука є припиненою і з підстав, передбачених ч.4 ст. 559 ЦК України.

Поза увагою суду залишилась і та обставина, що ОСОБА_3 заперечував укладення ним договору поруки. У встановленому законом порядку для з'ясування цієї обставини суд зобов'язаний був призначити судово-почеркознавчу експертизу.

Також апелянт вказує, що суму пені та штрафу обчислено банком і стягнуто судом з порушенням вимог закону про спеціальну позовну давність.

Оскільки задоволення вимог банку за рахунок поручителя може призвести до стягнення в регресному порядку заборгованості з нього як з позичальника, апелянт просив рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення, яким в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором відмовити, застосувати до вимог по стягненню неустойки позовну давність.

В засідання апеляційного суду апелянт та ОСОБА_3 не з'явилися повторно, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розгляду справи в їхній відсутності.

Представник ПАТ «КБ «НАДРА» доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення представника ПАТ «КБ «НАДРА», перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позов ПАТ «КБ «НАДРА» суд першої інстанції виходив з солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників), зокрема ОСОБА_2 та ОСОБА_3, права вимоги банку виконання цього обов'язку в повному обсязі від цих боржників разом, наявність заборгованості за кредитним договором, що підтверджена документально.

Такий висновок суду ґрунтується на вимогах матеріального права та відповідає дійсним обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно умов договору «Автопакет» № 490/МК , укладеного 14.08.2007 року між ВАТ КБ «Надра», ОСОБА_3 та ОСОБА_2, останній отримав кредит в сумі 8 850 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 13,6 % за користування кредитними коштами терміном погашення до 13 серпня 2012 року. Відповідно зобов'язувався щомісячно вносити мінімальні платежі в розмірі 205,53 долари США по сплаті відсотків за користування цими коштами.

Виконання зобов'язань за цим договором забезпечено порукою ОСОБА_3, що передбачено п. 3.2.1- 3.2.12 розділу 3 договору. Відповідно до вказаних умов боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (а.с.9- 11).

Згідно положень ст.ст. 526,1049,1054,1050 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, встановленому договором, а також проценти та неустойку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого станом на 08.01.2013 року допустив загальну заборгованість в розмірі 19 556,67 доларів США, що еквівалентно 156 316,46 грн. Вказана сума заборгованості підтверджується відповідним розрахунком (а.с.3-8) та становить, зокрема: 8 556,67 доларів США, що еквівалентно 65 293,46 грн. - заборгованість по кредиту; 5 571,10 доларів США, що еквівалентно 44 529,80 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 4 931,74 долари США, що еквівалентно 39419,40 грн. - пеня за порушення строку сплати мінімальних необхідних платежів; 885,50 доларів США, що еквівалентно 7073,81 грн. - штраф за порушення умов договору.

В ході розгляду справи судом першої інстанції розмір цієї заборгованості відповідачами не оспорювався. Не спростований її розмір відповідно і в засіданні апеляційного суду.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на порушення судом вимог закону про спеціальну позовну давність та обчислення суми пені і штрафу понад один рік. Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом (в даному випадку ст. 258 ЦК передбачена спеціальна позовна давність в один рік щодо вимог про стягнення неустойки - пені чи штрафу), може бути збільшена за домовленістю сторін.

Як вбачається з п. 7.3. кредитного договору сторони обумовили збільшення позовної давності до 10 років (а.с.11 зворот).

Що стосується доводів апелянта про припинення поруки, то колегія суддів виходить з наступного.

Згідно положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Пунктом 8.5. кредитного договору передбачено, що дія цього договору закінчується повним виконанням зобов'язань .

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З кредитного договору вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору (пункт 8. 5.), що дія цього договору закінчується належним виконанням зобов'язань по кредитному договору (як боржником так і поручителем) не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України.

Тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання про припинення поруки згідно ч.4 статті 559 ЦК слід враховувати, що пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

З матеріалів справи вбачається, що кредит надано позичальнику строком до 13 серпня 2012 року. З позовом до суду позивач звернувся 12.02.2013 року, що підтверджується штемпелем на конверті (а.с. 20), тим самим не пропустив шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя. А отже договір поруки не є припиненим.

Аналогічно надуманими є і твердження апелянта щодо зміни банком в односторонньому порядку в сторону збільшення обсягу відповідальності позичальника, оскільки як підтверджено умовами договору та розрахунком заборгованості відсоткова ставка за користування кредитом не збільшувалась.

Статтею 57 ЦПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані зокрема встановлюються на підставі висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст.143 ЦПК України, для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла того, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.6 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами встановленими ст. 212 ЦПК України.

Вказана норма передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, наявних у справі. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду справи ОСОБА_3 заперечував справжність свого підпису на договорі поруки, в зв'язку із чим ухвалою Косівського районного суду від 27.06.2013 року за його клопотанням було призначено судову почеркознавчу експертизу.

Встановлено, що матеріали справи повернуто до суду без проведення експертизи.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_3 не спростовано справжність його підпису на договорі поруки, відповідно відсутні підстави для звільнення його від солідарної відповідальності перед банком за зобов'язаннями боржника.

При цьому колегія суддів також враховує положення ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину у випадку, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У зазначеній вище частині рішення суду постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і в цій частині доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити. При цьому виходить із передбаченого законом принципу відповідності мотивувальній частині рішення його резолютивної частини, яка повинна містити вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215-217 ЦПК України, та конкретно визначеного позивачем розрахунку заборгованості згідно умов договору. Тому відповідно на користь банку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід стягнути солідарно 8 556,67 доларів США, що еквівалентно 65 293,46 грн. - заборгованість по кредиту; 5571,10 доларів США, що еквівалентно 44 529,80 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 4 931,74 долари США, що еквівалентно 39419,40 грн. - пеня за порушення строку сплати мінімальних необхідних платежів; 885,50 доларів США, що еквівалентно 7073,81 грн. - штраф за порушення умов договору, а всього 19 556,67 доларів США, що еквівалентно 156 316,46 грн. заборгованості за кредитом.

Відповідно до зміни підлягає і рішення суду в частині стягнення з відповідачів судових витрат, оскільки нормами ст. 88 ЦПК України стягнення їх в солідарному порядку не передбачено.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Косівського районного суду від 02 жовтня 2013 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «КБ «НАДРА» 8 556,67 доларів США, що еквівалентно 65 293,46 грн. - заборгованість по кредиту; 5 571,10 доларів США, що еквівалентно 44 529,80 грн. - заборгованість по відсотках за користування кредитом; 4 931,74 долари США, що еквівалентно 39 419,40 грн. - пеня за порушення строку сплати мінімальних необхідних платежів; 885,50 доларів США, що еквівалентно 7 073,81 грн. - штраф за порушення умов договору, а всього 19 556,67 доларів США, що еквівалентно 156 316,46 грн. заборгованості за кредитом.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ «КБ «НАДРА» по 781,58 грн. судового збору.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді Р.Й. Матківський

А.І. Шишко