Ухвала суду № 38811864, 22.05.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/11734/13ц Головуючий у І інстанції Шовкопляс О.П.Провадження № 22-ц/780/2422/14 Доповідач у 2 інстанції МалородКатегорія 18 22.05.2014

УХВАЛА

Іменем України

20 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Малорода О.І.

суддів: Ігнатченко Н.В., Поліщука М.А.

при секретарі Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ

цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про визнання кредитного договору недійсним та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду та просив визнати недійсним кредитний договір від 29 червня 2006 року, укладений між ним та відповідачем; визнати недійсним договір застави від 29 червня 2006 року на автомобіль НОМЕР_1; зобов'язати відповідача провести взаємозалік по зустрічних зобов'язаннях з позивачем, як наслідок недійсності правочину та стягнути з відповідача судові витрати.

Мотивував тим, що між ним та відповідачем 29 червня 2006 року був укладений кредитний договір № K3S0AK02154683. Вважав, що банк в порушення ЗУ «Про захист прав споживачів» ввів його в оману щодо умов вказаного кредитного договору. А саме, залишаючи на своєму рахунку 11 673, 13 дол. США на сплату страхових платежів, банк завірив його, що ці кошти залишаються на рахунку банку для оформлення страхових полісів протягом 7 років, так як фактично автомобіль лишається власністю банку. Проте кошти для оформлення страхових полісів утримувалися з його рахунку для погашення кредиту. Оформлення ж страхових платежів лягли на нього, а в разі не оформлення, сума за страховий поліс, укладений банком, зараховувалась в заборгованість, а не погашалася із суми 11 673, 13 дол. США.

Крім того, зазначав, що при укладенні кредитного договору відповідач приховав від нього інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, а також вказав у договорі занижені значення показників суттєвих умов договору, чим ввів його в оману.

Судом в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Мотивує свої вимоги тим, що судом не прийнято до уваги те, що він звернувся до суду повторно з питанням про визнання кредитного договору недійсним на підставі нововиявлених обставин по справі - незалежної аудиторської перевірки кредитного договору, з висновків якої вбачається обман розрахунку по кредитному договору збоку відповідача.

Вказав, що судом також не було взято до уваги заявлене в позові клопотання про призначення судово-економічної експертизи вказаного кредитного договору.

Вважає, що посилання на те, що він звернувся до суду з вимогою про визнання кредитного договору недійсним лише через 7 років після укладення вказаного договору і лише після того, як рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2011 року була стягнута з нього заборгованість за вказаним договором - є необґрунтованим.

Оскільки строк дії договору закінчився 29 червня 2013 року, вважає, що ним не було пропущено строк позовної давності.

Зазначає, що для позовів про застосування наслідків нікчемної угоди законодавством передбачена можливість звертатись з такими позовами до 15 січня 2015 року.

Оскільки строк дії договору закінчився 29 червня 2013 року, рішенням Апеляційного суду Київської області вирішувалося питання про стягнення заборгованості станом на 2011 рік, тому вважає, що питання боргу залишається, в забезпечення об'єктивного розгляду якого він звернувся в аудиторську фірму. Висновки аудиторської фірми, як нововиявлені обставини, дають йому право на звернення до суду з цим позовом.

Апеляційну скаргу слід відхилити.

Судом першої інстанції встановлено, 29 червня 2006 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав позивачу грошові кошти на купівлю автомобілю марки PEUGEOT 407 н.з. НОМЕР_2 кредит в сумі 27538 доларів США зі сплатою 0,88 відсотків річних за місяць на суму заборгованості по Кредиту у вигляді непоновлювальної кредитної лінії, з кінцевим терміном повернення до 28 червня 2013 року.

Зобов'язання позивача за вказаним договором було забезпечено заставою, згідно якої автомобіль PEUGEOT був переданий банку у заставу.

Позивач проводив виплати банку по кредиту згідно з кредитним договором та графіком погашення боргу. Втім, на даний час позивач припинив виплати за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2011 року з позивача на користь відповідача була стягнута заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 25 770,86 доларів США.

Також позивач значний період часу не звертався до суду з позовом про визнання вказаного договору недійсним.

Так на думку суду першої інстанції посилання позивача на те, що відповідач ввів його в оману стосовно умов кредитного договору, є необґрунтованими.

При підписанні спірного договору, позивач, будучи дієздатною особою, погодився на усі умови договору, які чітко визначені у ньому і своїм підписом посвідчив свою згоду на їх виконання. Крім того в судовому засіданні представник позивача взагалі не представив суду належних та допустимих доказів наявності в діях банку під час укладання спірного договору ознак обману позивача.

Суд дійшов висновку про те, що погодження умов договору відповідають положенням ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Отже, при укладенні кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення.

При ухваленні рішення про відмову в позові, суд врахував те, що обставини стосовно того, що при укладенні спірного договору відповідач порушив вимоги чинного законодавства України, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги щодо визнання кредитного договору недійсним не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених ЦК України.

Також суд зазначив, що позивач звернувся до суду з вимогою про визнання недійсними договору лише через сім років після його укладення і лише після того, як рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 квітня 2011 року з нього була стягнута заборгованість за вказаним договором та було відмовлено в задоволенні його зустрічних позивних вимог про визнання кредитного договору недійсним.

Колегія вважає, що суд вірно встановив обставини справи.

Так, суд першої інстанції, на підставі вимог ст. 230 ЦПК та п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», дійшов висновку, що посилання позивача на те, що відповідач ввів його в оману стосовно умов кредитного договору - є необґрунтованим.

Колегія погоджується з вказаним висновком суду, оскільки при підписанні спірного договору, позивач, будучи дієздатною особою, погодився на всі умови договору, які чітко визначені в ньому і своїм підписом посвідчив свою згоду на їх виконання.

Крім того, всупереч вимог ст. 60 ЦПК України, позивач не подав до суду належних доказів про наявність обману з боку відповідача і здійснення ним дій по введенню позивача в оману.

Висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а заперечення викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду, оскільки підстави для визнання спірного договору недійсним, передбачені ст. 203 ЦК України, відсутні.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з двох підстав по перше недоведеності позовних вимог і по друге пред'явлення вимог за межами строків позовної давності.

Діюче процесуальне законодавство не передбачає одночасної відмови в задоволенні позовних вимог з двох підстав.

За таких обставин колегія виключає з мотивувальної частини рішення суду вказівку на відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропущення строків позовної давності.

Інших доводів, які б спростовували законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення, апеляційна скарга не містить.

Колегія вважає, що в іншій частині суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України колегія відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ч. 1 ст. 308, 315 ЦПК України колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий:

Судді: