Ухвала суду № 38808603, 14.05.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а-4508/11/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2012 року по справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Херсонський бавовняний комбінат» до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів Херсонської області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-ріщення, -

В С Т А Н О В И В:

07.09.2011 року ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» звернулося до Херсонського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС (правонаступник - ДПІ у м. Херсоні ГУ Міндоходів Херсонської області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 24.03.2011р. №0000902301, яким позивачу збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 2809725 грн., у тому числі за основним платежем - на 2247780 грн. та за штрафними санкціями - на 561945грн.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовував тим, що відповідач під час проведення перевірки та складення спірного податкового повідомлення - рішення використав помилкові висновки про обставини визначення податкових зобов'язань та податкового кредиту за перевірений період.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2012 року адміністративний позов ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 24.03.2011р. №0000902301 в частині збільшення грошового зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 1664033 грн. та за штрафними санкціями на 416008 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у м.Херсоні Херсонської області ДПС 17.08.2012 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27.07.2012 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» відмовити у повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю - доповідача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» (код ЄДРПОУ 00306710) зареєстроване розпорядженням Херсонського міськвиконкому 16.04.1996р. на підставі наказу Фонду держмайна України та взято на податковий облік в органах ДПС з 10.07.1996р.

В період з 29.10.2010р. по 11.02.2011р. працівниками ДПІ у м. Херсоні, на підставі відповідного наказу начальника ДПІ, проведено планову виїзну документальну перевірку ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007р. по 30.06.2010р.

За результатами вказаної перевірки ревізорами-інспекторами складено акт від 14.03.2011р. №676/23-4/00306710.

Так, за актом перевірки відповідач збільшив за перевірені податкові періоди податкові зобов'язання позивача з ПДВ на 3541676 грн. та зменшив на 6860365 грн., та зменшив податковий кредит на 2451972 грн., а також встановив завищення зобов'язань на 92920 грн. у зв'язку з помилкою при здачі уточнюючих розрахунків з ПДВ.

В результаті виявлених порушень податкового законодавства позивач, на думку податкового органу, збільшив від'ємне значення з ПДВ на кінець перевіреного періоду на 3749929 грн. та збільшив свої грошові зобов'язання з ПДВ на 2790192 грн.

Із збільшеного зобов'язання з ПДВ на момент складення спірного податкового повідомлення - рішення грошові зобов'язання за липень-листопад 2007 року на загальну суму 542769 грн. знаходились поза межами строку давності для визначення занижених зобов'язань податковими органом і тому не були враховані при складенні спірного податкового повідомлення - рішення.

За актом перевірки №676 під час перевірки формування позивачем податкових зобов'язань відповідач, посилаючись на п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, збільшив їх розмір на 3541676 грн., у зв'язку з тим, що позивач при визначені бази оподаткування при продажу текстильних виробів власного виробництва цю базу визначив з реалізаційної вартості товарів без врахування їх собівартості, яка є вищою ніж ціна продажу.

Відповідач вважає, що при визначені бази оподаткування з продажу товарів така база визначається, виходячи з звичайних цін, а звичайні ціні не повинні бути нижчими ніж собівартість цих товарів. Отже, сума занижених податкових зобов'язань позивача відповідачем була визначена шляхом порівняння доходів позивача від продажу текстильних виробів з їх собівартістю, при цьому дослідження напрямку продажу текстильних виробів та ціна аналогічних товарів на ринках продажу відповідачем не досліджувались.

Таким чином, на підставі вищезазначеного акту перевірки уповноваженою особою ДПІ у м.Херсоні було винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 24.03.2011р. №0000902301, яким підприємству позивача було збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 2809725 грн., у тому числі за основним платежем - на 2247780 грн. та за штрафними санкціями - на 561945грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням податкового органу, позивач оскаржив його до окружного суду.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд 1-ї інстанції виходив з часткової обґрунтованості позовних вимог, а також з того, що спірне податкове повідомлення-рішення є лише частково неправомірним.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи та витягу з ЄДР ЮО та ФОП, 19.05.2009р. (т.б. на момент спірної перевірки) господарським судом Херсонської області відносно позивача було порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а станом на 12.03.2013 року (т.б. на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) позивач - ВАТ «Херсонський бавовняний комбінат» (код ЄДРПОУ 00306710) знаходиться в стані «припинення» на підставі судового рішення господарського суду Херсонської області від 04.03.2013р., яким підприємство було визнано «банкрутом» та відкрито ліквідаційну процедуру.

Так, відповідно до п.4.1 ст.4 діючого на той час Закону України «Про податок на додану вартість» №168, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

Отже, у 2007-2010 роках податковими зобов'язаннями платника ПДВ є кошти, які він отримав, або має отримати від здійснення господарських операцій у тому числі і операцій з продажу товарів власного виробництва. При цьому декларування цих податкових зобов'язань не залежить від рівня прибутковості виробничої чи іншої діяльності платника податку, виключенням з цього правила є продаж товарів за бартерними (товарообмінними угодами), пов'язаним особам платника податку. При визначені податкового зобов'язання цим категоріям контрагентів платника податку податкові зобов'язання, отримані платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Слід вказати, що Закон №168 не розглядає питання визначення «звичайної ціни», а лише містить посилання щодо визначення цієї категорії цін, що міститься у Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (діючого на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому, за приписами п.1.20 ст.1 Закону №334, якщо не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Але, при проведені перевірки відповідач не з'ясував напрями продажу текстильних виробів позивачем у 2007-2010 роках, а рівень справедливої ціни визначив шляхом збільшення доходу від продажу цих виробів на збиток, отриманий позивачем від такого продажу текстильних виробів.

Отже, при визначені доходу від продажу відповідач не врахував ринкові пропозиції та потреби на продукцію позивача, які склалися, та не довів можливість протиправного зиску позивача від такого продажу.

У зв'язку з вказаним вище, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає необґрунтованим обрахування відповідачем додаткового податкового зобов'язання позивача у сумі 3.541676 грн. від продажу товарів за цінам нижче їх собівартості за обставинами, викладеними у акті перевірки №676.

Далі, як видно зі спірного акту перевірки №676, відповідач зменшив податкові зобов'язання позивача на 6.860365 грн. у зв'язку з тим, що позивач задекларував у їх складі зобов'язання, які не підтверджені даними бухгалтерського та податкового обліків позивача. Разом з тим, як встановлено по справі, дане порушення стосовно формування податкових зобов'язань фактично жодним чином не оспорюється позивачем ні у позовній заяві, ні під час розгляду справи, а тому відповідно, суд 2-ї інстанції, вважаючи, що декларуванню підлягають виключно документально підтверджені податкові зобов'язання платника податку підтримує позицію відповідача з цього питання та висновки суду 1-ї інстанції.

Також, судами обох інстанцій з матеріалів справи та акту перевірки встановлено, що позивач провів коригування задекларованих ним податкових зобов'язань у сторону збільшення на 92920 грн., не підтвердивши таке збільшення даними бухгалтерського та податкового обліків. Однак, і це порушення вимогам Закону №168 фактично позивачем не спростовується та не оспорюється, а тому судова колегія теж підтримує висновки суду 1-ї інстанції та представника відповідача з цього питання.

Крім того, згідно акту перевірки №676, відповідач зменшив податковий кредит позивача на 21278,5 грн. у зв'язку з тим, що позивач до складу податкового кредиту серпня 2007 року та податкового кредиту січня-червня 2008 року відносив ПДВ за податковими накладними, складеними у 2005 році. Цими діями позивач, на думку відповідача, порушив вимоги пп.7.2.1 п.7.2 пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР.

Проте, суд вважає, що платник податку на додану вартість при формуванні податкового кредиту до його складу має відносити податок на додану вартість сплачений (нарахований) постачальникам товарів (робіт, послуг) по операціям, які здійснені у періоді за який складається декларація з ПДВ. Виключенням з цього порядку є несвоєчасне отримання податкової накладної або виправлення помилок у декларуванні податкового кредиту платника податку.

Відповідно до вимог п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (який діяв у 2007-2008р.р.), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст.15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

До того ж, норми Закону №168, на які посилається відповідач, визначають порядок складання податкових накладних, врахування їх у складі податкового кредиту платника ПДВ та при цьому фактично не обмежують право платника ПДВ на коригування податкового кредиту часовим проміжком.

Отже, за таких обставин, судова колегія, як і окружний суд, вважає протиправним неврахування позивачем податкових накладних 2005 року на загальну суму 21279 грн. у складі податкового кредиту позивача у 2007-2008 роках.

Також, як вбачається з матеріалів справи, за наслідками перевірки позивач зменшив податковий кредит позивача на 2.430692,74 грн., сформований за наслідками господарських відносин з ПП «Агросейл», ПП «Гудвін Сервіс» та ПП «Берлітекс».

Як встановлено судами обох інстанцій, підприємство позивача 2008 році задокументувало отримання від ПП «Берлітекс» послуг по ремонту адмінбудівлі, холодильно-компресорної станції, ремонту авто-вело стоянки, ремонту складу бавовни на загальну суму 4.000000 грн. (у т.ч. ПДВ 666.667 грн.). Вартість послуг сплачена постачальникові, а їх надання - оформлено бухгалтерськими документами та податковими накладними.

Але, при проведені перевірки податковим органом було з'ясовано, що після надання вказаних послуг у відношенні ПП «Берлітекс» було порушено справу про банкрутство, а 23.02.2009р. це підприємство взагалі було ліквідоване. До того ж, на час надання послуг, за даними ДПІ, ПП «Берлітекс» не мало відповідних ліцензій на здійснення ремонтно-будівельних робіт, не декларувало наявність трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для фактичного надання послуг.

Далі, як видно з матеріалів справи, у 2009 році позивач задокументував отримання послуг від ПП «Гудвін Сервіс» на загальну суму 10.510500 грн. (у т.ч. ПДВ 1.751750 грн.). За наданими документами актом від 30.06.2009р. №1 задокументовано здійснення послуг по ремонту крівлі, демонтажу вікон та сходів, ремонту дверей та інше. Вартість вказаних послуг постачальникові не сплачена, хоча надання послуг підтверджено бухгалтерськими документами та податковими накладними.

Крім того, за даними ДПІ, у відношенні ПП «Гудвін Сервіс» 31.12.2009р. розпочато процедуру банкрутства, а 05.08.2010 року це підприємство також було ліквідоване. До того ж, на момент надання послуг, за даними податкового органу, ПП «Гудвін Сервіс» не мало ліцензій на здійснення ремонтно-будівельних робіт, не декларувало наявність трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для фактичного надання послуг.

Далі, у квітні-травні 2009 року підприємство позивача задокументувало придбання послуг автокрану від ПП «Агросейл ФП - ДАШ» на загальну суму119854,44 грн. (у т.ч. ПДВ 12975,74 грн.). Однак, перевіряючи ми було достовірно встановлено, що цей постачальник послуг не має на своєму балансі жодних автотранспортних засобів, в тому числі і автокрану. Крім того, слід зазначити, що за специфікою використання автомобільний кран являє собою спеціальний будівельний механізм особливого обліку, який є джерелом підвищеної небезпеки та потребує постійного за ним догляду та проведення техогляду. Також, слід звернути увагу й на те, що ні позивачем та виконавцем авто-кранових послуг дозволу на експлуатацію автокрану також надано не було.

Відповідно до вимог ст.42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як з'ясовано судами обох інстанцій, позивач не є початківцем щодо здійснення підприємницької діяльності. За своєю суттю господарська діяльність у сфері надання ремонтно-будівельних послуг потребує залучення трудових ресурсів, які мають відповідну кваліфікацію, залучення спеціальних машин та механізмів, а окремі напрями такої діяльності підлягають ліцензуванню.

На думку суду, з метою належної організації здійснення власної господарської діяльності, для мінімізації ризиків здійснення підприємницької діяльності керівництво позивача при укладені договорів з ПП «Гудвін Сервіс», ПП «Берлітекс» та ПП «Агросейл ФП-ДАШ» зобов'язане було вивчити можливість виконання ними договірних відносин та наявність ресурсів, необхідних для фактичного здійснення цих робіт. Відсутність такої можливості у задокументованій виконавцями ремонтно-будівельних робіт публічній звітності свідчить про неналежну організацію виробничого процесу з боку позивача, а отримані документи не можуть бути підставою для формування валових витрат позивача.

Таким чином, на думку суду, відсутність можливостей у наданні послуг з боку ПП «Гудвін Сервіс», ПП «Берлітекс» та ПП «Агросейл ФП-ДАШ» не є свідченням про неотримання задокументованих ними послуг взагалі, а лише свідчить про неможливість отримання послуг саме від цих постачальників.

Отже, за таких обставин судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивача не підтвердив факт отримання по послуг по ремонту адмінбудівлі, холодильно-компресорної станції, ремонту авто-вело стоянки, ремонту складу бавовни, послуг по ремонту крівлі, демонтажу вікон та сходів, ремонту дверей та інше, а тому, відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168, неправомірно сформував свій податковий кредит у сумі 2.430692,74 грн. по операціям з ПП «Гудвін Сервіс», ПП «Берлітекс» та ПП «Агросейл ФП-ДАШ».

При цьому, з цього приводу слід вказати, що зменшення податкового кредиту по операціям з ПП «Гудвін Сервіс», ПП «Берлітекс» та ПП «Агросейл ФП-ДАШ» у сумі 1754026 грн. відповідачем було використано для визначення заниженої суми від'ємного значення з ПДВ, а зменшений податковий кредит у сумі 676667 грн. - для визначення занижених зобов'язань з ПДВ за спірним податковим повідомленням - рішенням.

Отже, з у рахуванням вищезазначеного та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, судова колегія вважає, що висновки суду 1-ї інстанції та спірного акту перевірки №676 про збільшення грошових зобов'язань позивача з ПДВ на 583747 грн. (10000 + 666667 - 92920) та про заниження від'ємного значення з ПДВ, яке підлягає перенесенню до податкового кредиту наступних податкових періодів на 5106339 грн. (6860365-2976-1751050), де 10000 грн. та 2976 грн. - податковий кредит по операціям із ПП «Агросейл ФП-ДАШ»; 666667 грн. - податковий кредит по операціям із ПП «Берлітекс»; 92920 грн. - сума коригування задекларованих податкових зобов'язань у сторону збільшення не підтверджена даними бухгалтерського та податкового обліків; 6860365 грн. - сума зобов'язання, що не підтверджена даними бухгалтерського та податкового обліків; 1751050 грн. - податковий кредит по операціям із ПП «Гудвін Сервіс», відповідають чинному законодавству України та доведені.

За таких обставин, судова колегія вважає оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції про часткове задоволення позовних вимог у вигляді скасування спірного податкового повідомлення - рішення від 24.03.2011р. №0000902301 в частині збільшення грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 2080041 грн. (у т.ч. за основним платежем - на 1664033 грн. та за штрафними санкціями - на 416008 грн.) правильним та обгрунтованим.

При цьому, слід врахувати ще й той факт, що підприємством позивача оскаржувана постанова окружного суду в частині відмови йому у задоволенні інших позовних вимог у будь-який спосіб оскаржена не була, а апеляційний суд, згідно приписів КАС України, розглядає справи виключно в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

До того ж, судова колегія звертає увагу, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу ДПІ без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 27 липня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко