Ухвала суду № 38803472, 23.04.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/4170/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/1131/14 Головуючий у 1-й інстанції Маханьков О. В.

Доповідач Корнієнко В. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Корнієнка В.І.,

Суддів: Кузнєцової О.Ю., Бутенко С.Б.,

При секретарі: Коротун І.В.

розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 лютого 2014 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третіх осіб: Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, орган опіки та піклування Крюківської районної ради м. Кременчука про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення способу реалізації предмету іпотеки та виселення в примусовому порядку;

зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк», з участю третіх осіб: Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, орган опіки та піклування Крюківської районної ради м. Кременчука, про визнання кредитного договору № 014/10087/19295 від 04 липня 2008 року недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 20 лютого 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з участю третіх осіб: Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, орган опіки та піклування Крюківської районної ради м. Кременчука про звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлення способу реалізації предмету іпотеки та виселення в примусовому порядку - задоволено в повному обсязі:

- звернуто стягнення на предмет іпотеки по Договору з фізичною особою № 014/10087/3/19295 від 04 липня 2008 року, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцям на праві власності на підставі Договору купівлі-продажу посвідченого ОСОБА_5, приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу 18 квітня 2006 року за р. № 1808;

- встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки з фізичною особою № 014/10087/19295 від 04 липня 2008 року, шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження;

- встановлено початкову ціну для реалізації предмету іпотеки по Договору іпотеки з фізичною особою № 014/10087/3/19295 від 04 липня 2008 року, на рівні не нижче 90 відсотків ціни предмету іпотеки, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження;

- кошти, отримані від реалізації предмета іпотеки по Договору іпотеки з фізичною особою № 014/10087/3/19295 від 04 липня 2008 року, вирішено направити на погашення заборгованості ОСОБА_1 по Кредитному договору з фізичною особою № 01410087/3/19295 від 04 липня 2008 року, яка станом на 18 жовтня 2013 складає 71701( сімдесят одну тисячу сімсот один) дол. США 99 центів, з яких: заборгованість за кредитом - 56498 дол. США 78 центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 12320 дол. США 35 центів; пеня за прострочку по тілу - 610 дол. США 02 центи; пеня за прострочку по відсоткам - 2272 дол. США 81 центи;

- виселено без надання іншого житлового приміщення, в примусовому порядку, мешканців житлового приміщення - предмету іпотеки по договору іпотеки з фізичною особою № 014/10087/3/19295 від 04 липня 2008 року: трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Київським РВУ МВС України в Полтавській області11 грудня 2001 року, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серії НОМЕР_5, виданий Світловодським МРВ УМВС України в Кіровоградській області 30 жовтня 1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2; малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3; малолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» 1720 ( одна тисяча сімсот двадцять) грн.. 50 коп. судового збору з кожного.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Фідокомбанк», з участю третіх осіб: Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, орган опіки та піклування Крюківської районної ради м. Кременчука, про визнання кредитного договору № 014/10087/19295 від 04 липня 2008 року недійсним - відмовлено.

З рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1, внаслідок чого подав на нього апеляційну скаргу, у якій просять рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Банку в повному обсязі, а зустрічний позов про визнання договору недійсним - задовольнити.

Апелянт вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, та таким, що ухвалено внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, із порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Вмотивовуючи доводи апеляційної скарги вказує на невідповідність розміру заборгованості за кредитним договором а також на те, що після зміни назви Банку сторонами не був переукладений договір іпотеки, внаслідок чого ПАТ «Фідокомбанк» не має юридичної підстави вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення, за наступних підстав.

Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, та вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно встановив коло та їх характер і правомірно виходив з наступного.

Так, судом вірно встановлено, що 04 липня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк», яке відповідно до Статуту, перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Фідокомбанк», та ОСОБА_1, як з фізичною особою, укладено кредитний договір № 014/10087/3/19295.

Згідно п 1.1. Кредитного договору Кредитор, на положеннях та умовах цього Договору надав Позичальнику кредит в сумі 59 500 (п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот) дол. США 00 центів, зі строком користування кредитними коштами (кредитом) до 03 липня 2018 року, (включно), із сплатою 14, 50 (чотирнадцять цілих п'ять десятих) відсотків річних».

На виконання умов кредитного договору 04 липня 2008 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений Договір № 032/1605/036 про відкриття та ведення поточного рахунку, згідно умов якого був відкритий поточний рахунок № 26202181019 в доларах США,

Встановивши, згідно заяви на видачу готівки № 10087/304545 Банк видав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 59 500 (п'ятдесят дев'ять тисяч п'ятсот) дол. США 00 центів в порядку та на умовах визначених Кредитним договором, суд дійшов вірного висновку, що Банк повністю виконав свої зобов'язання за Кредитним договором в порядку та на умовах визначених його положеннями.

Вирішуючи спірні правовідносини, місцевий суд обґрунтовано виходив з наступних норм чинного законодавства та встановлених обставин справи.

Згідно зі ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до норм ст.. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належнім формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Виходячи з положень ст. 1054, ст. 1048 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про предмет, ціну та строк його дії, порядок одержання і розмір процентів, який визначається договором або на рівні облікової ставки Національного банку України.

Одночасно, згідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Матеріалами справи підтверджено, що під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 ознайомлений в повному обсязі з умовами договору, а саме: кредитними умовами, форми його забезпечення, наявні форми та валюти кредитування, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит виданий, суми та періоди повернення кредиту, можливість дострокового повернення кредитних коштів, а також відповідальність сторін за невиконання або порушення умов договору, у тому числі і з боку Банку.

ОСОБА_1 підтвердив згоду на укладення договору своїм підписом, що є повним дотриманням положень Закону України «Про захист прав споживачів». Ніяких застережень або зауважень з боку відповідача щодо неповного розуміння або незгоди з частиною умов договору під час його підписання, не надходило.

Також матеріалами справи підтверджується, що виконання зобов'язань за кредитним договором було розпочате і виконується сторонами шляхом повернення кредиту та сплати процентів за користування ним у строки, в розміру та у валюті, як це було визначено Кредитним договором.

Статтею 1056 Цивільного кодексу України передбачено право позичальника відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідачем в позовній заяві не наведено пункт відповідної норми закону, що перешкоджали б йому відмовитись від одержання кредиту.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідач звернувся до банку за отриманням кредиту та підписав відповідний договір, як фізична особа, у відповідності до ст. 30 ЦКУ цивільну дієздатність має особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, цивільною дієздатністю особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Уклавши кредитний договір та отримавши кредитні кошти позивач створив для себе обов'язки які зобов'язаний виконувати у розумінні ст. 629 ЦКУ, договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідач, отримуючи кредитні кошти зобов'язався повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту.

Так, відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 7.12. позичальник підписом у кредитному договорі засвідчив факт та згоду з умовами даного договору, підтверджує свої права та обов'язки за цим договором і погоджується з ними, підтверджує свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного дговору йому цілком зрозумілі і позичальник вважає їх справедливими по відношенню до нього. При укладенні спірного договору відповідачу були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили позивача прийняти ці умови на невигідних для себе умовах.

Статтею 236 ЦКУ визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно ст.215 ЦКУ підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 даного Кодексу. Так, відповідно до ст. 203 ЦКУ: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; Кредитний договір не суперечить ЦКУ та іншим актам законодавства та моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; Сторони Кредитного договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Підписанням договору та видачею кредиту зі сторони банку та отриманням кредитних коштів зі сторони позичальника свідчить про волевиявлення сторін; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підписанням договору, сторони обумовили настання правових наслідків для сторін, банк - видати кредит, а позичальник - прийняти і повернути кредит на встановлених в Кредитному договорі умовах.

У статті 548 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, зазначає про недійсність договору забезпечення. Основне зобов'язання є дійсним, так як при його укладенні були дотримані всі вимоги діючого законодавства, укладений кредитний договір відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину та передбачене ст.203 Цивільного кодексу України. Зокрема, банк свої зобов'язання по кредитному договору виконав, надавши позичальнику необхідні кошти, Позичальник в свою чергу виконував взяті на себе зобов'язання за вказаним договором про що свідчить виписка про погашення кредиту. Отже виконанням умов договору сторони підтверджують його дійсність. Таким чином, при дійсності основного зобов'язання є дійсним і договір забезпечення.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтями 3, 627 Цивільного кодексу України встановлений принцип свободи договору - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кодексом передбачено, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є крім інших, договори та інші правочини. Оскільки кредитний договір є консенсуальним, тож і набуває чинності не раніше як з моменту досягнення згоди сторонами з усіх істотних умов кредитного договору. Укладаючи кредитний договір, сторони з'ясовують, на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначають для себе правила подальшої поведінки. Отже, при укладенні кредитного договору позивач вчинив дії спрямовані на виникнення відповідних правовідносин (прав і обов'язків), що випливають з умов кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач на момент укладання кредитного договору достовірно знав, яку суму в доларах США він повинен буде сплачувати при погашенні кредиту, ця сума залишилась незмінною, і якщо єдиним джерелом отримання іноземної валюти для позивача є придбання її на валютно-обмінному ринку України. ОСОБА_1 погодився здійснювати погашення відсотків за користування кредитом в іноземній валюті та повернення кредиту в іноземній валюті.

Повідомлення позичальника - фізичної особи про умови надання споживчого кредиту (з додатком, яким визначається графік платежів за договором) - є невід'ємною частиною Кредитного договору. Згідно пункту 3.3 Постанови НБУ № 168 від 10.05.07 р., банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту. Із змісту повідомлення позичальника фізичної особи вбачається, що розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки наведено в графіку платежів. Кредитним договором визначені комісії банку за здійснення банківських операцій, наведено вичерпний перелік третіх осіб, щодо яких у позичальника виникають фінансові зобов'язання (страхування, послуги нотаріуса, оцінка) та зазначені процентна ставка і метод обчислення процентних доходів.

Відповідно до обставин справи, між сторонами укладено договір про надання в кредит грошових коштів в іноземній валюті. Згідно п. 3.8 Постанови НБУ № 168 від 10.05.07 р., у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. У повідомленні позичальника фізичної особи зазначено, що: у разі надання кредиту в іноземній валюті, валютні ризики під час виконання зобов'язання несе позичальник; витрати, пов'язані з купівлею або продажем валюти здійснюється за рахунок коштів позичальника за тарифами (курсами валюті), що будуть діяти на момент здійснення відповідної операції. Банк визначає валютний курс, відповідно з поточним (готівковим або безготівковим) ринковим курсом. Розмір комісій, який може встановлюватися Банком при конвертації валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом визначається Тарифним комітетом банку.

Згідно ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 625 цього Кодексу передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також не звільняється від відповідальності за неможливість виконання їм грошового зобов'язання, якщо інший розмір відсотків не установлений договором.

У відповідності ст. 1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів.

Згідно п. 5.2 Кредитного договору, ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу АТ «Ерсте Банк»: щомісячно, до 15 числа (включно) кожного місяця, починаючи з місця, наступного за місяцем отримання кредиту, часткове погашення кредиту згідно з Графіком платежів, наведеним в Додатку № 1 до цього Договору, та остаточне погашення отриманого кредиту до 15 липня 2018 року на рахунок зазначений в п. 4.1 цього Договору; щомісячно, до 15 числа (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, згідно з Графіком платежів, наведеним в Додатку №1 до цього Договору, та при остаточному погашенні кредиту, сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів на рахунок № НОМЕР_3 в ВАТ «Ерсте Банк», МФО 380009.

З матеріалів справи вбачається, що боржник прострочив виконання зобов'язання по кредитному договору.

Пунктом 9.1 кредитного договору встановлено, що за порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом та комісій, передбачених положеннями цього Договору. Позичальник сплачує Кредитору пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Станом на 18 жовтня 2013 року заборгованість по кредитному договору становить 71701 долара США 99 центів з яких: заборгованість по кредиту 56498 дол. США 78 центів; заборгованість по відсотках 12320 дол. США 35 центів; пеня за прострочку по тілу 610 дол. США 02 цент; пеня за прострочку по сплаті відсотків 2272 дол. США 81 центи.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 04 липня 2008 року між ПАТ «Фідокомбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2 укладено договір іпотеки. Пунктом 1.2 Договору іпотеки визначено, що предметом іпотеки є нерухоме майно: приміщення трикімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 57.3 кв.м. житловою площею 43.1 кв. м., яка належить іпотекодавцям на праві власності. Окрім того, ОСОБА_2 є майновим поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_1 по кредитному договору.

Згідно Пунктом Станом З ст. 1 Закону України № 898-IV від 5 червня 2003 року «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.. 11 Закона України «Про іпотеку», майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно ст. 33 Закона України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Статтею 35 Закона України «Про іпотеку» передбачено, що: у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. На виконання вимог закону ПАТ «Фітобанк» 07 березня 2013 року за вих. № 6.2.0.15.0/172 на адресу реєстрації відповідачів направив лист - вимогу, яка залишилась без відповідного реагування.

Відповідно до обставин справи, кредитний договір та договір іпотеки укладені 07.07.2008 року, тобто до набрання чинності ЗУ № 3795 - VI від 22 вересня 2011 року «Про іпотеку». До правовідносин по договору іпотеки застосовуються: ст. 109 Житлового кодексу України та ст. 40 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка діяла, до 22.09.2011 року.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» визначено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення всі громадяни, що мешкають у ньому, зобов'язані на письмову вимогу кредитора або нового власника цього жилого приміщення добровільно звільнити його протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Нормами статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням) свідоцтва про смерть.

Згідно ч.1 ст.346 ЦК України, право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмету іпотеки; 2) опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; 3) заходи, щодо збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу встановленої ст. 38 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; 6) початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Частиною 2 ст. 591 ЦК України та ч. 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку» визначено, що: початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки. Реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

З урахуванням вищевикладеного, правомірним є висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ПАТ «Фідокомбанк».

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ «Фідокомбанк», місцевий суд вірно виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», вбачається, що нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману, або є агресивною.

Згідно ст. 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема визначені главами 2 - 4 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції», державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України.

Факт здійснення суб'єктом господарювання недобросовісної конкуренції встановлюється, притягненням до відповідальності визначеної ЗУ «Про захист від недобросовісної конкуренції» органами Антимонопольного комітету України.

Позивачі за зустрічним позовом не надали суду належних і допустимих доказів у підтвердження обставин на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог в цій частині.

Також суд звернув увагу на те, що відповідно до частини 1 ст.317 ЦК України, власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Із змісту частини 2 ст. 321 ЦК України вбачається, що особа може бути обмежена у здійсненні права власності лише у випадках і в порядку встановленому законом. Згідно ст. 9 Закону України «Про іпотеку», іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його призначення.

У випадку передачі нерухомого майна в іпотеку - право власності обмежується та надається право користування предметом іпотеки відповідно до цільового призначення предмета іпотеки.

Пунктом 1.4 Договору іпотеки визначено, що на строк дії цього договору предмет іпотеки залишається у володінні (користуванні) іпотекодавців.

Із змісту ст. 9 ЗУ Про іпотеку» вбачається, що право власності на предмет іпотеки обмежено, шляхом здійснення розпорядження предметом іпотеки виключно за згодою іпотекодержателя.

Пунктом 1.7 договору іпотеки передбачено, що оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки передаються іпотекодавцями за актом приймання - передачі на зберігання іпотекодержателю, до повного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором.

З цих підстав висновок суду щодо необґрунтованості твердження про дикримінаційність умов зберігання оригіналів правовстановлюючих документів є вірним.

Досліджуючи матеріали проведеної судово-економічної експертизи, суд виходив з п. 3 Постанови № 8 від 30 травня 1997 року Пленуму Верховного суду України "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах", яким роз'яснено, що при дослідженні висновку експерта, суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. Зміст договору становлять пункти визначені на розсуд сторін та погоджені ними. Пунктом 11.5 кредитного договору передбачено, що невід'ємною частиною цього договору є: додаток №1 - Повідомлення позичальника - фізичної особи про умови надання споживчого кредиту (з додатком, яким визначається Графік платежів за Договором). В Графіку платежів вказано, кількість платежів, їх періодичність та обсяги (розмір).

У висновку експерта встановлено дотримання банком вимог п. 3.1 Постанови № 168, щодо визначення складових сукупної вартості кредиту та відображення детального розпису сукупної вартості кредиту.

Висновком експерта підтверджено правильність нарахування визначеного розміру щомісячного платежу по Кредитному договору у відповідності до відсоткової ставки визначеної договором. Кредитним договором передбачено погашення кредиту та сплата відсотків за користування кредитом за допомогою ануїтетного платежу, який передбачає погашення кредиту, сплату відсотків за користування кредитом рівними платежами по сумі, окрім останнього платежу в останньому періоді. Пунктом 1.3 кредитного договору визначено повернення кредиту та сплату відсотків позичальником, щомісячно відповідно до Графіку платежів наведеного в Додатку № 1 до цього договору. Розмір періодичних платежів по відсотках є змінною величиною. Сума фактичних нарахувань за відсотками залежить від кількості днів фактичного користування кредитом та суми залишку заборгованості за кредитом на день нарахування відсотків, дати фактичного погашення заборгованості за кредитом, корегувань відсоткової ставки та облікової політики кредитора. При здійсненні, щомісячного платежу в останньому періоді базою нарахування платежу по відсотках буде залишок заборгованості по кредиту на початок останнього періоду, оскільки із здійсненням щомісячного погашення він постійно змінюється. Отже, сума платежу по Кредитному договору в останньому періоді 15.07.2018 року буде меншою, оскільки база нарахування тіла кредиту - зменшиться за рахунок виконання зобов'язань по Кредитному договору в попередніх періодах. Договором передбачена можливість дострокового погашення заборгованості по Кредитному договору. Твердження відповідача, про те, що не має значення для справи про можливу переплату по кредитному договору в останньому періоді 15.07.2018 року та необхідності зменшення відповідного платежу на суму переплати обґрунтоване та заслуговує на увагу суду.

Оцінюючи надані сторонами докази в їх сукупності, взявши до уваги також той факт, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити сукупну вартість кредиту, а також зазначити її в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки, суд дійшов вірного висновку, що висновок судово-економічної експертизи №21 від 21 грудня 2013року протирічить обставинам справи, а тому був взятий судом до уваги.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги є неспроможними, не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують належними доказами їх неправомірність.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їх належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 20 лютого 2014 року не встановлено.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя : /підпис/ В.І. Корнієнко

Судді: /підпис/ О.Ю. Кузнєцова /підпис/ С.Б. Бутенко

З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду

Полтавської області __ В.І. Корнієнко