Вирок № 38799689, 06.03.2014, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/14233/13-к

ВИРОК

Іменем України

06 березня 2014 рокуБердянський міськрайонний суд Запорізькій області

у складі головуючого судді Богомолової Л.В.

при секретарі Рибалка Н.М.

за участю прокурора Васильєва М.О.

за участю захисника ОСОБА_1

за участю представника цивільного позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Бердянську кримінальну справу № 310/14233/13-к рік по обвинуваченню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець селища Васильківка Васильківського району Дніпропетровської області, громадянин України, освіта базова середня, не одружений, проживає за адресою: АДРЕСА_1, відбував покарання в Бердянській виправній колонії №77 УДПтСУ за адресою: м. Бердянськ вул. Промислова, 1, раніше судимий:

1. 18.07.2011 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст. 185, ч.3 ст. 15, ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 162 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі та штрафу 850 гривень

у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.393 КК України,

суд

ВСТАНОВИВ:

04.09.2013 року у період часу з 06 години 00 хвилин до 07 години 40 хвилин засуджений ОСОБА_3, який з 08.07.2013 року відбував покарання у виді позбавлення волі на дільниці соціальної реабілітації Бердянській виправній колонії Управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізької області (№77), розташованої за адресою: м. Бердянськ вул. Промислова, 1, з метою подальшого ухилення від відбування покарання, самовільно, незаконно залишив місця позбавлення волі, таким чином здійснив втечу з місця позбавлення волі.

У пред'явленому звинуваченні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину, при вказаних у вироку обставинах, за ч.1 ст. 393 КК України визнав повністю і пояснив суду, що він не може пояснити чому він пішов з ділянки соціальної реабілітації Бердянській виправній колонії. З дитячого віку він багато разів уходив з дому, бродяжив, його шукали, а потім він повертався до додому і пояснити, чого він так робив, він не може. Цивільний позов визнає повністю. У скоєному він розкаюється, просить суд суворо його не карати.

Представник цивільного позивача за дорученням ОСОБА_2 цивільний позов підтримав та уточнив в судовому засіданні, просить стягнути з обвинуваченого 3079 гривень 23 копійки на закупівлю пального для пересування службового автотранспорту.

Допитана в якості свідка ОСОБА_4 пояснила суду, що обвинувачений її син, який з дитячого віку бродяжив, а вона неодноразово його розшукувала та зверталася з заявами до міліції про розшук дитини. Свого сина вона виховувала сама, в шлюбі не знаходилася, лікувала його у лікаря психолога приватним образом. Вона з сином проживає в селі, в районі психіатричної лікарні не було і їй було соромно лікувати сина у психіатрів, тому вона їздила до м. Дніпропетровська до приватного психолога. Вона працює, ніколи не притягалася до адміністративної і кримінальної відповідальності, алкогольні напої не вживала і не вживає, користується повагою, як по місцю роботи, так і місцю мешкання. Вона, як мати розуміє, що в її сина є якесь психологічне захворювання, однак вважає, що тяжким матеріальним становищем, мабуть неналежне його лікувала, оскільки поведінку свого сина, котрий був переведений до ділянки соціальної реабілітації Бердянській виправній колонії, самостійно пішов з колонії, незважаючи, що через чотири місяці він повинен був звільнитися.

Допитана судом в якості спеціаліста завідуюча Бердянським психоневрологічним диспансером, лікар психіатр, ОСОБА_5 пояснила суду, що у психіатрії є таке поняття, як дромоманія, що є хворобою. У медичній психіатричній термінології дромоманія- це непереборна тяга до бродяження, коли виникає гостре бажання виїхати, втекти кудись без видимих причин. Цей розлад розвивається в поєднанні з іншими порушеннями, як наслідки ударів голови, струсів мозку, може виступати, як віддзеркалення шизофренії, епілепсії, істерії і інших розладів.

Відноситься до легких форм психічного розладу, тому доцільності в проведенні амбулаторної або стаціонарної психіатричної експертизи вона не вбачає, оскільки експерти зможуть встановити, що є психіатричне захворювання, але висновок про те, що не міг віддавати собі звіт в своїх діях не зроблять, оскільки існує класифікатор психіатричних захворювань.

Інші докази судом не досліджувалися через ст. 349 КПК України, які всіма учасниками судового розгляду визнані і не оспорюються. При цьому судом з'ясовано чи правильно розуміють учасники процесу зміст цих обставин, чи немає сумнівів в добровільності і істинності їх позицій, при цьому судом роз'яснено, що вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи в сукупності всі обставини по справі суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 в здійсненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 393 КК України доведена і його дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 393 КК України, як втечу з місця позбавлення волі, вчиненою особою, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує, що він щиро розкаюється в скоєному, як пом'якшувальні вину обставини.

При призначенні покарання, суд враховує характер і ступень тяжкості злочину, конкретні обставини справи, вказані дані про особу ОСОБА_3, його відношення до скоєного та вважає, що виправлення і перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 можливо тільки с ізоляцією від суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.69 КК України - за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Суд вважає можливим при призначенні покарання ОСОБА_3 застосувати ст.69 КК України і призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч.1 ст.393 КК України з наступних підстав:

ОСОБА_3 вперше був засуджений вироком Новомосковського міськрайонному суду Дніпропетровської області 18.07.2011 року за крадіжки до 3 років 6 місяців позбавлення волі, під вартою знаходився з 05.07.2010 року, тобто будучи неповнолітнім.

Як вбачається з вироку вищевказаного суду, суд врахував і наявність у ОСОБА_3 захворювання, яке потребує лікування з дитинства.

Згідно характеристики на обвинуваченого, наданої Бердянською виправною колонією, ОСОБА_3 відбуває покарання у Бердянській виправній колонії № 77 з 07.06.2012 року, на підставі постанови від 26.06.2013 року переведений до дільниці соціальної реабілітації.

Суд приймає до уваги довідку Новомосковського МВ ГУМВС України в Дніпропетровської області від 04.03.2014 року, що ОСОБА_4 зверталася до Новомосковського МВ ГУМВС України в Дніпропетровської області із заявами про безвісне зникнення її неповнолітнього сина ОСОБА_3 05.11.2003 року, 02.12.2003 року, 21.01.2010 року, 13.05.2010 року, довідку Піщанської ЗОШ Новомосковського району Дніпропетровської області від 04.03.2014 року, що під час навчання у Піщанській ЗОШ проявив себе, як учень схильний до бродіння, тому був переведений на вечірню форму навчання, довідку головного лікаря КЗ «Васильковська ЦРЛ», що ОСОБА_6 перебував на диспансерному обліку у лікаря психіатра з діагнозом: шизофренія, який є дідусем обвинуваченого ОСОБА_3, повністю позитивну характеристику на обвинуваченого ОСОБА_3

Приймаючи рішення про застосування ст.69 КК України суд приймає до уваги, що при переведенні обвинуваченого ОСОБА_3 до дільниці соціальної реабілітації, в Бердянській виправної колонії № 77 не було звернуто уваги на викладені у вироку Новомосковського міськрайонному суду Дніпропетровської області від 18.07.2011 року обставини про наявність захворювання у засудженого, не було з'ясовано, що це за захворювання, потребує він якогось лікування або обстеження, чому засуджений 10.05.2012 року скоїв акт членоушкодження, знаходячись в СІЗО і є якийсь зв'язок між захворюванням та скоєнням акту членоушкодження та на можливість переведення до ділянки соціальної реабілітації.

Суд вважає за необхідне застосувати ст.71 КК України та до призначеного судом покарання частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Новомосковського міськрайонному суду Дніпропетровської області від 18.07.2011 року, оскільки обвинувачений скоїв злочин в період відбуття покарання за попереднім вироком.

Цивільний позов, заявлений по справі Бердянською виправною колонією управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77) про стягнення 3079 ( три тисячі сімдесят дев'ять) гривень 23 копійки підлягає повному задоволенню, оскільки вина обвинуваченого у скоєнні злочину доведена і сам обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнає позовні вимоги.

Судових витрат по справі не має.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373-374 КПК України, суд

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_3 визнати винним у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.393 КК України і призначити йому покарання з застосуванням ст.69 КК України у вигляді одного року трьох місяців позбавлення волі.

На підставі ст.71 КК України призначити покарання за сукупністю вироків та к призначеному судом покаранню частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Новомосковського міськрайонному суду Дніпропетровської області від 18.07.2011 року, остаточно призначити покарання один рік шість місяців позбавлення волі з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі.

Запобіжний захід ОСОБА_3 залишити попередній - тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обчислювати з дня затримання, тобто з 03 січня 2014 року.

ОСОБА_3 зарахувати в строк відбуття покарання тримання під вартою з 05.11.2013 року до 03.01.2014 року включно.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Бердянської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області (№77) (код 08563518, р/рах.31257201203001, МФО813015, ГУДКСУ у Запорізькій області) 3079 ( три тисячі сімдесят дев'ять) гривень 23 копійки

Вирок може бути оскаржений в апеляційний суд Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, у разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається ОСОБА_3 і прокурору.

Суддя