Ухвала суду № 38796082, 10.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/31664/11

№ К/9991/31664/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011

у справі № 2а-23268/10/0570 Донецького окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Донспецмонтаж»

до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02.03.2011 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011 постанову суду першої інстанції скасовано; позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Калінінському районі м. Донецька від 22.09.2010 № 005-12315421.

У касаційній скарзі ДПІ у Калінінському районі м. Донецька просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального права, та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 02.09.2010 № 6402/23-313/30871714, про порушення ТОВ «Донспецмонтаж» норм підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищення податкового кредиту на загальну суму 3522693,53 грн. у податковому обліку за період з вересня 2009 по січень 2010 року за нікчемними правочинами щодо поставки ТОВ «СК Екос-плюс» продукції виробничо-технічного призначення та підрядних послуг, внаслідок чого занижено податок на додану вартість у податковому обліку за період з вересня 2009 по січень 2010 року у загальній сумі 3522693,53 грн. Висновок про нікчемність вказаних правочинів обґрунтований податковим органом тим, що вказаний контрагент не має необхідних умов для виконання поставок, а саме: складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів, трудових ресурсів. Так, згідно актів приймання-передачі робіт обсяг роботи передбачає добову норму робочих годин на одну особу від 20 до 263 годин за добу, при відсутності доказів залучення до виконання робіт субпідрядних організацій.

За наслідками перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.09.2010 № 005-12315421 про донарахування позивачу податкових зобов`язань із податку на додану вартість у сумі 4873130,00 грн., у т.ч.: 3248753,00 грн. за основним платежем та 1624377,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У судовому процесі встановлено, що між позивачем та ТОВ «СК Екос-плюс» були укладені договори від 01.09.2009 № 2009/09-2 щодо поставка продукції виробничо-технічного призначення, в асортименті та кількості, визначеній у специфікаціях до цього договору, та від 01.09.2009 № 2009/09-3 щодо поставки підрядних робіт, найменування яких вказується в актах приймання-здачі робіт, з посиланням на виконання яких позивач сформував у податковому обліку за період з вересня 2009 по січень 2010 року податковий кредит у загальній сумі 3522693,53 грн.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та сум ПДВ у вартості отриманих товарів (послуг) на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки товару (послуги) як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових накладних, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому процесі реальність операцій з поставки позивачу ТОВ «СК Екос-плюс» товарно-матеріальних цінностей та підрядних робіт не була доведена з огляду на відсутність у цієї юридичної особи трудових ресурсів, необхідних для виконання вказаного в актах обсягу підрядних робіт, основних засобів (виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів), об'єктивно необхідних для поставки товарів та послуг; відсутність підприємства за місцезнаходженням, не подання документів обов'язкової, зокрема податкової звітності; відсутність реального розрахунку між позивачем і ТОВ «Екос-плюс» (розрахунок здійснений у вексельній формі з погашенням станом на 24.02.2011 лише векселя на суму 715068,64 грн.) (а.с. 117, т.3). Такий висновок суд обгрунтував також посиланням на те, що позивачем у судовому процесі не були надані докази реального виконання господарських операцій: позивач, посилаючись на норму частини 2 ст. 71 КАС України, на підтвердження реальності поставки вказаних товарів та послуг надав тільки копії актів прийняття виконаних підрядних послуг та довідки про вартість виконаних підрядних робіт, не зважаючи на витребування судом інших доказів, зокрема тих, які б підтверджували транспортування, зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Натомість, апеляційний суд, задовольняючи позов та витребувавши у позивача додаткові докази, як то: копії податкових накладних та ліцензію на здійснення будівельної діяльності, дійшов до протилежного висновку. При цьому, апеляційний суд виходив з мотивів недоведеності податковим органом обставин відсутності у ТОВ «СК Екос-плюс» можливості поставки позивачу підрядних послуг.

Разом з тим, висновки суду апеляційної інстанції не відповідають нормам матеріального і процесуального права.

Так, судом першої інстанції, на підставі доданих до матеріалів справи актів прийняття виконаних підрядних послуг, оцінка яким дана з дотриманням норм ст. 86 КАС України, враховуючи наявність у ТОВ «СК Екос-плюс» 12 працівників та відсутності посилань у вказаних актах на залучення товариством субпідрядників, зробив правильний висновок про неможливість безпосередньої поставки ТОВ «СК Екос-плюс» підрядних послуг у вказаному обсязі з огляду на те, що кількість відпрацьованих годин, яка вказана у відомостях ресурсів (витрати по факту) (додаток до актів приймання виконаних підрядних робіт) та взята до розрахунку вартості виконаних робіт як витрати на оплату праці робітників-будівельників, у перерахунку на одну особу становить від 20 до 263 годин за добу (а.с. 53-250, т.1). Враховуючи цю обставину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що це виключає об'єктивну можливість поставки підрядних послуг з боку ТОВ «СК Екос-плюс», а відтак і про неправомірність формування позивачем сум податкового кредиту за податковими накладними, виписаними цим постачальником на такий обсяг поставок.

Відповідно до частини другої ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Апеляційний суд, усупереч цим правилам, дослідив докази, надані позивачем в процесі апеляційного перегляду справи, без з`ясування причини, з якої ці докази не були надані у судовому процесі під час розгляду справи судом першої інстанції. Не встановлено апеляційним судом і обставин щодо необґрунтованого відхилення цих доказів судом першої інстанції, будь-яких доводів щодо цього не містить і апеляційна скарга. У той же час, у судовому процесі при розгляді справи судом першої інстанції представник позивача на пропозицію суду надати додаткові докази стосовно господарських операцій з ТОВ «СК Екос-плюс» такі докази не надав, не вказав на перешкоди щодо надання таких доказів, а лише послався на норму частини 2 ст. 71 КАС України.

Разом з тим, недивлячись на встановлений частиною 2 ст. 71 КАС України обов`язок податкового органу як суб'єкта владних повноважень довести в судовому процесі правомірність свого рішення, платник податків у разі надання податковим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої ним податкової звітності, в силу норми частини 1 ст. 71 цього Кодексу, не звільнений від обов'язку довести наявність підстав для декларування в податковому обліку таких даних.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Висновки суду першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, відповідають вказаній позиції Верховного Суду України.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька задовольнити, скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02.03.2011 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош