Ухвала суду № 38793545, 08.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2014 рокусправа № 185/4644/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року у справі № 185/4644/13-а за позовом ОСОБА_1 до Відділу Державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції, третя особа: Управління Державної казначейської служби України у м.Павлограді Дніпропетровської області про визнання протиправним дій, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати неправимірними дії Відділу Державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції щодо незаконного повернення виконавчого документа по справі за виконавчим листом № 1-101, виданого 09.02.2009 року, визнати незаконною та скасувати постанову державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції від 18 квітня 2013 року про повернення виконавчого документу стягувачеві за виконавчим листом №1-101 від 09 лютого 2009 року та зобов'язати відповідача сплатити на корить позивача відшкодування матеріальної шкоди у сумі 6593,00 грн. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що державним виконавцем порушено вимоги статей 11,36 Закону України «Про виконавче провадження» щодо не вчинення відповідних дій по відшкодуванню позивачеві суми матеріальної шкоди, присудженої вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2009 року. За відсутності у боржника грошових коштів та майна, на яке можна звернути стягнення, державний виконавець зобов'язаний був на виконання статті 1177 Цивільного кодексу України відшкодувати позивачеві шкоду, завдану злочином, за рахунок держави, а не повертати виконавчий лист без виконання.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову. Апелянт посилається на положення статті 1177 Цивільного кодексу України, де зазначено, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державною, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Відповідач у поданому до суду запереченні на апеляційну скаргу просив залишити оскаржувану без змін як законну та обґрунтовану.

Позивач у судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідач та третя особа, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлень, у судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 січня 2009 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбачено частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України, позов ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди сумі 6593,00 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000,00 грн. 09 лютого 2009 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області видано виконавчий лист № 1-101 про відшкодування позивачу матеріальної шкоди у розмірі 6593,00 грн. Постановою державного виконавця від 19 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 1-101 від 09 лютого 2009 року. Постановою від 18 квітня 2013 року зазначений виконавчий акт повернуто стягувачеві на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності прийнятої відповідачем постанови.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені такі заходи примусового виконання рішень: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осі; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувану певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутись до суду, який мав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу виконання. Закон не встановлює обов'язку державного виконавця звертатись до суду з такою заявою, але і не перешкоджає стягувану звернутись до суду за вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, а також про встановлення або зміну порядку або способу виконання.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства із приводу оскаржень, рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», державний виконавець зобов'язаний здійснювати, необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання у способі порядок, визначені виконавчим документом. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не проводилось або було проведено частково, повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходу щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Крім того, повернення виконавчого документу стягувача з підстав, передбачених статтею 47 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Посилання апелянта на статтю 1177 Цивільного кодексу України щодо відшкодування державою шкоди є безпідставним, оскільки зазначена стаття змінила свою редакцію. Так, відповідно до змін, внесених Законом України № 245-УІІ від 16 травня 2013 року стаття 1177 Цивільного кодексу України передбачає, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону; шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Таким чином, постанова від 18 квітня 2013 року прийнята державним виконавцем у відповідності до вимог діючого законодавства та в межах своїх повноважень, тому доводи апеляційної скарги не спростовують зроблений судом першої інстанції висновок.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення не допущено порушень норм матеріального і процесуального права, а викладені в ньому висновки відповідають обставинам справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року у справі № 185/4644/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко