Ухвала суду № 38793504, 15.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2014 рокусправа № 804/95/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року у справі № 804/95/13-а за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КП Центральний ринок», звернулось до суду з позовом до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання противоправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.11.2012 №0001522302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 12629 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15458,5 грн. і №0001532302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 419294 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 99612,75 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про свою незгоду з висновками, викладеними в Акті перевірки від 07.11.2012 №146/222/01557911 щодо порушень податкового законодавства в частині заниження податку на прибуток та нікчемними угодами, укладеними з контрагентами у перевіряє мий період, оскільки реальне виконання господарських договорів підтверджується належними первинними документами. Щодо порушень в частині заниження податку на додану вартість у зв'язку зі списанням позивачем основних фондів, позивач зазначав, що таке списанні відбулось не за його самостійним рішенням, а матеріальні цінності, які виникли внаслідок ліквідації списання павільйонів (навісів) залишились у власності позивача, тому така операція з ліквідації не може вважатися відчуженням майна.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року позовні вимоги задоволені.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, суд неповно встановив обставини по справі, не надавши оцінку поданих відповідачем доказів нікчемності угод, укладених між позивачем та його контрагентами, які не створюють реальних наслідків. Такими доказами є акти податкових перевірок контрагентів ТОВ «Трансінвест-Груп» та ТОВ «ДПТ- Дніпро», які містять інформацію щодо неможливості фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Крім того, щодо посадових осіб ТОВ «ТД Центр Торг», який є контрагентом ТОВ «Трансінвест-Груп», порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого статтею 358 Кримінального кодексу України. Зважаючи на те, що будь-які документи (договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарських операцій, позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат витрати, понесені за угодами, укладеними із вказаними контрагентами. Нікчемними, за твердженням апелянта, є і договори, укладені з ТОВ «Агроветком», ПП «Хімтрейд», ТОВ «Югком», ТОВ «Ітако», ТОВ «Дніпрорембуд», ТОВ «Грейз і Ко», що також встановлено за результатами співставлення відповідачем даних податкових зобов'язань та податкового кредиту. Залишено, на думку апелянта, судом першої інстанції поза увагою та обставина, що позивач власноруч, не під впливом непереборних обставин, ліквідував павільйони, здійснив їх списання за даними бухгалтерського обліку, та зменшених у вартісному відношенні відповідну групу основних засобів. Така ліквідація для цілей оподаткування має розглядатись як постачання основних виробничих або невиробничих засобів. Також апелянта зазначив про те, що спірні податкові повідомлення-рішення скасовані ДПС у Дніпропетровській області у зв'язку із виявленими арифметичними помилками - № 0001522302 - в частині збільшення штрафних санкцій у розмірі 12627 грн. та № 0001532302 - в частині збільшення штрафних санкцій у розмірі 5 грн., що не було взято до уваги судом першої інстанції.

Позивач у письмових запереченнях на апеляційну скаргу просив залишити постанову суду першої інстанції без змін як законну та обґрунтовану.

Сторони, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення апелянту - 18.03.2014 року та позивачу - 26.03.2014 року, до суду уповноважених представників не направили, про причини неприбуття не повідомили.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Справа розглянута у відповідності до приписів частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом у відповідності до приписів статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку із проведеною реорганізацію органів державної податкової служби України здійснено процесуальне правонаступництво апелянта (відповідача) по справі - Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська - Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі досліджених письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, відповідачем на підставі наказу від 04.10.12 № 613 та відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «КП Центральний ринок» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.10 по 30.06.12 рр., за результатами якої складений Акт від 07.11.12 №146/222/01557911 (том 1 а.с.19-64). Проведеною перевіркою встановлено, зокрема: - що відповідно до ч.1, ч.5 ст. 203 ч.ч.1, 2 ст.215, ст.216, ст.228 ЦК України правочини позивача з постачальниками ТОВ «Трансінвест-Груп» та ТОВ «ДПТ Дніпро» мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону; - пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» та пп.135.5.4 п.135.5, ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп.138.5.1п.38.5 ст.138 ПК України в результаті чого ТОВ «КП Центральний ринок» занижено податок на прибуток всього на суму 12 629 грн. в наслідок допущених порушень податкового законодавства, які відображено в п. 3.1.2 розділу 3 акта перевірки; - пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.2 ст. 198, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст.201 ПК України, п.201.11 ст.201 ПК України, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 419 294 грн. (т. 1 а.с.62,63). За наслідками розгляду зазначеного Акту перевірки, відповідачем 30 листопада 2012 року прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: №0001522302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 12629 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 15458,5 грн. і №0001532302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 419294 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 99612,75 грн. (т.1 а.с.82,83).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень вимог податкового законодавства позивачем при формування валових витрат та податкового кредиту, а також щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість, правомірності декларування сум податку, що підлягають бюджетному відшкодуванню, у період, що був підданий перевірці, внаслідок чого застосовані до нього санкції спірними податковими повідомленнями-рішеннями є протиправними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання господарських операцій з придбання товарів, робіт (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності позивача, проведення позивачем розрахунків за отримані (виконані) товари, роботи (надані послуги), документальне підтвердження вказаних господарських операцій, тоді як податковим органом не доведено належними та достатніми доказами порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно частини 2 статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Отже, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, та є нікчемним, якщо його недійсність встановлена законом.

У відповідності до частини 2 статті 228 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, який порушує публічний порядок. Згідно частини 1 статті 228 цього ж Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права та передбачені іншими нормами права, не є такими, що порушують публічний порядок. Зокрема, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин у відповідності до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України може бути визнаний недійсним.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що договори, які були укладені між позивачем та наведеними контрагентами, визнані судом недійсними.

Відповідно до пп.7.4.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Податковий кодекс України також містить норму, яка регулює порядок визначення податкового кредиту. Так, статтею 198 передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом першої інстанції, надані позивачем докази підтверджують фактичне виконання договорів, укладених між позивачем та його контрагентами. У свою чергу, Акт перевірки не містить жодних зауважень щодо правильності складання первинної бухгалтерської документації позивача, яка підтверджує правомірність формування ним податкового кредиту у період, що був підданий перевірці.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, що угоди, на підтвердження реальності господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Трансінвест-Груп», ТОВ «ДПТ-Дніпро», ПП «Хімтрейд», ТОВ «Югком», ТОВ «Ітако», ПП «Промспецтех», ТОВ «Дніпрорембуд», ТОВ «Грейз і К», ТОВ «Агроветкорм», ПП «Полифом-М» та факту поставки товарів позивачем як в ході перевірки, так і до суду в ході розгляду справи надані відповідні договори, податкові накладні, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг). Факт реєстрації контрагентів та позивача платниками податку на додану вартість станом на дату видачі та отримання відповідних податкових накладних, а також факт оплати отриманих товарів (послуг) відповідачем не заперечується. Відповідні податкові накладні підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.

Вказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку. Зогляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами. Враховуючи наведене, правильним є і висновок суду першої інстанції щодо права позивача на формування валових витрат відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» по спірним операціям, що мали місце до 01.04.11, та за правилам ст. 138 ПК України, яка встановлює склад витрат та порядок їх визнання, що набрала чинності з 01.04.11, по спірним операціям, що мали місце після 01.04.11. Відтак судження податкового органу про порушення позивачем пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» та пп.135.5.4 п.135.5, ст.135, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп.138.5.1п.38.5 ст.138 ПК України та заниження податку на прибуток в сумі 12 629 грн., які ґрунтуються виключно на висновках щодо нікчемності правочинів між позивачем та означеними контрагентами, також не відповідають дійсним обставинам такої господарської діяльності позивача.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість у зв'язку із не оподаткуванням операцій з ліквідації основних фондів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.189.9. ст. 189 Податкового кодексу України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації. Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Таким чином, якщо платник податку подасть до податкової документ про знищення, розібрання або перетворення виробничі або невиробничі основні засоби у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, то податкові зобов'язання з ПДВ за наслідками операції з ліквідації основних засобів нараховувати не потрібно. На підтвердження зазначених операцій до органу ДПС потрібно подавати такі документи: 1) акти на списання основних засобів відповідної форми; 2) висновки експертної комісії щодо неможливості використання у майбутньому цих засобів за первісним призначенням.

Як встановлено суд першої інстанції, відповідачем в ході перевірки та підтверджено матеріалами справи, позивачем було списано основні засоби, а саме: - за актом списання №ЛНА-000012 від 05.07.11згідно наказу №36 від 29.06.11 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 5Б» - павільйон №4 (інв. №00997) вартістю 646 992,63 грн.; - за актом списання №ЛНА-000013 від 11.08.11 згідно наказу №49 від 10.08.11 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №1 (інв. №00994) вартістю 438 457,54 грн.; - за актом списання №ЛНА-000014 від 15.08.11 згідно наказу №49 від 10.08.11 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №2 (інв. №00995) вартістю 388 570,05 грн.; - за актом списання №ЛНА-000015 від 18.08.11 згідно з наказом №49 від 10.08.11 «Про ліквідацію павільйонів по вул. Шмідта 2» - павільйон №3 (інв. №00996) вартістю 405 093,58 грн. Ліквідація вказаних павільйонів була здійснена позивачем з урахуванням: - ухвали Кіровського районного суду від 04.08.10 у справі №2-1122/2009 щодо скасування за нововиявленими обставинами рішення від 29.01.09 про визнання за позивачем права власності на торгівельний павільйон за адресою Шмідта 5-Б в м. Дніпропетровську (том 1 а.с.95); - листа департаменту споживчого ринку і сфери послуг Дніпропетровської міської ради №4/8-692 від 25.05.11 щодо демонтажу торгівельних місць у зв'язку з реконструкцією (том а.с. 102); - рішення Дніпропетровської міської ради №787 від 30.05.11 щодо забезпечення демонтажу споруд, що розташовані на земельній ділянці в межах проведення робіт з реконструкції вул. Шмідта на ділянці від пр. Пушкіна до пр. К.Маркса (том 1 а.с.103-104); - розпорядження Дніпропетровського міського голови №381-р від 03.06.11 щодо вжиття заходів та припинення торгівельної діяльності (том 1 а.с.105-107); - листа департаменту житлово-комунального господарства та капітального будівництва Дніпропетровської міської ради №3/2760 від 22.06.11 щодо демонтажу торгівельного павільйону по вул. Шмідта 5-Б місць у зв'язку з реконструкцією (том 1 а.с.108); - розпорядження Дніпропетровського міського голови №428-р від 23.06.11 «Про усунення наслідків порушень Тимчасових правил благоустрою території міста Дніпропетровська по вул. Шмідта (том 1 а.с.109-110).

Зазначені докази спростовують доводи апелянта щодо ліквідації вказаних основних засобів за самостійним рішенням позивача. У рішенні виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 727 від 30.05.2011 року, зокрема, позивач був зобов'язаний забезпечити демонтаж тимчасових споруд для проведення підприємницької діяльності (т. 1 а.с. 103-104). У наказі № 36 від 29.06.2011 року позивач послався на вимушену ліквідацію основних засобів - торгівельного павільйону по вул. Шмідта, 5-б (т.1 а.с.178). Крім того, як зазначив позивач у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, демонтований торгівельні павільйони були в подальшому реалізовані як металобрухт із оподаткуванням цієї операції податком на додану вартість. Однак, цей період ще не піддавався податковій перевірці.

Апелянт також вказав в апеляційній скарзі на скасування спірних податкових повідомлень-рішень за результатами розгляду скарги позивача, що було проігноровано судом першої інстанції, проте матеріали справи доказів на підтвердження цієї обставини не містять.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 200 цього ж Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням того, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій постанові, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2013 року у справі № 804/95/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко