Ухвала суду № 38793417, 19.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

19 лютого 2014 рокусправа № 2а/0470/3307/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.

суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року по справі № 2а/0470/3307/11 за позовом Прокурора Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Верхньодніпровського районного центру зайнятості до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на виплату на допомогу по безробіттю,-

в с т а н о в и в:

В березні 2011 року Прокурор Верхньодніпровського району Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Верхньодніпровського районного центру зайнятості звернувся до адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат з виплати на допомоги по безробіттю.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року Прокурор Верхньодніпровського району Дніпропетровської області позов задоволено в повному обсязі.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачем безпідставно отримано державне матеріальне забезпечення по безробіттю у період з 06.01.2009 р. по 31.12.2009 р. в сумі 23 521, 10 грн., оскільки на час звернення до центру зайнятості і за весь період отримання відповідач не мав права на державну матеріальну допомогу по безробіттю.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задовольні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджені всі обставини справи.

Відповідачем подані заперечення на апеляційну скаргу відповідача згідно яких, на думку позивача, апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав її необґрунтованості.

Сторони по справі про час і місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що 06.01.2009 року наказом Верхньодніпровського районного центру зайнятості №НТ 090106 ОСОБА_1, на підставі його письмової заяви, надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю. При цьому відповідача ознайомлено з умовами отримання даної допомоги та попереджено про відповідальність за отримання допомоги незаконним шляхом.

Наказом Верхньодніпровського районного центру зайнятості від 14.01.2010 р. №НТ 100114 ОСОБА_1 припинено виплату допомоги по безробіттю з 01.01.2010 р. відповідно до пп.1 п.1 ст.31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

За період з 06.01.2009 р. по 31.12.2009 р. відповідачу виплачено державне матеріальне забезпечення по безробіттю в сумі 23 521, 10 грн.

Відповідно до акту розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплат, матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" №89 від 07.09.2010 р. встановлено, що відповідач отримував державну матеріальну допомогу по безробіттю в період з 06.01.2009 р. по 31.12.2009 р. На момент визнання безробітним приховав той факт, що з 19.01.2005 року він зареєстрований як фізична особа-підприємець, тобто не мав права на отримання статусу безробітного та на матеріальне забезпечення внаслідок безробіття, отже неправомірно отримав державне матеріальне забезпечення внаслідок безробіття.

Наказом №144 від 08.09.2010 року прийнято рішення про вжиття заходів по поверненню коштів в сумі 23 521, 10 грн., виплачених як допомога по безробіттю в зв'язку з наданням ОСОБА_1 недостовірних відомостей.

Позивачем направлено відповідачу претензію №2034 від 09.09.2010 року на суму 23 521,10 грн., але до теперішнього часу кошти повернуті не були.

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідач звертався до суду з вимогами про визнання нечинною реєстрації підприємницької діяльності та її скасування.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року у справі №2а-15181/10/0470, залишеною в силі ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Згідно частини 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив с того, що в період отримання допомоги по безробіттю відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець, не повідомив про зазначену обставину позивача, що призвело до безпідставного отримання відповідачем грошових коштів в сумі 23 521, 10 грн..

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про зайнятість населення", безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

На підставі пункту б частини 3 статті 1 Закону України "Про зайнятість населення", в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві.

Пунктом 1.2 Порядку надання допомоги по безробіттю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307 встановлено, що допомога по безробіттю надається застрахованим і незастрахованим особам, визнаним в установленому порядку безробітними.

За умовами п.5.5 Порядку, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Відповідно до ч.3 ст.36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Наведені положення законів не ставлять у залежність право на отримання державної матеріальної допомоги по безробіттю від отримання доходу від підприємницької діяльності.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставного отримання державного матеріального забезпечення по безробіттю за вказаний період, оскільки відповідач не мав права на державну матеріальну допомогу по безробіттю.

Окрім цього колегія суддів критично розцінює та вважає хибними твердження позивача стосовно того, що його реєстрація як фізичної особи-підприємця була здійснена без його відома, його батьком, а тому є недійсною, оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, не встановлена протиправність реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця, що відповідно до положень частини1 статті 72 КАС України є доведеними, та доказуванню не підлягають.

Таким чином, постанова суду першої інстанції про задоволення позову ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції та застосування ст. 202 КАС України.

Керуючись ст.ст.160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року по справі № 2а/0470/3307/11 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2012 року по справі № 2а/0470/3307/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: С.В. Чабаненко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай