Постанова № 38793151, 10.12.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

10 грудня 2013 рокусправа № 1170/2а-1103/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Іванова С.М. Чабаненко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року у справі № 1170/2а-1103/12 за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість в сумі 1553,40 грн., яка виникла в результаті несплати страхових внесків.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року адміністративний позов Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову. Апелянт зазначає, що за вимогою № Ф-592 від 30.05.2011 року відкрито виконавче провадження, тому суд, задовольнивши позовні вимоги, допустив повторне стягнення суми боргу.

Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області у письмових запереченнях на апеляційну скаргу просило залишити оскаржувану постанову без змін як законну та обґрунтовану, апеляційну скаргу відповідача залишити без змін.

Сторони, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги, доказом чого є повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень, у судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

У відповідності до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, 25 червня 2004 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець, якій присвоєно реєстраційний номер НОМЕР_1. Фізична особа ОСОБА_1 обрала спрощену систему оподаткування та є платником страхових внесків до Пенсійного фонду України. Станом на 01 січня 2010 року за відповідачем рахується заборгованість в сумі 1553,40 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про наявність підстав для його скасування.

На виконання приписів статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, колегією суддів при прийнятті рішення враховувалась постанова Верховного Суду України від 03 жовтня 2013 року у справі № 21-359а13, прийнята за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до статті 17 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює уповноважений Президентом України центральний орган виконавчої влади. Згідно з Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 (чинного на час виникнення спірних відносин) ПФУ є центральним органом виконавчої влади.

Частинами другою та третьою статті 106 Закону № 1058-IV (чинними на час виникнення спірних відносин) передбачено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи ПФУ за формою і у строки, визначені правлінням ПФУ, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами ПФУ в порядку, встановленому правлінням ПФУ, а в разі неузгодження вимоги із органами ПФУ має право на оскарження вимоги в судовому порядку. Про оскарження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки до виконавчої дирекції ПФУ або в судовому порядку страхувальник зобов'язаний письмово повідомити відповідний територіальний орган ПФУ протягом трьох робочих днів із дня звернення до виконавчої дирекції ПФУ чи суду. Узгодження вимоги територіального органу ПФУ про сплату недоїмки здійснюється на підставі заяви страхувальника, яка розглядається територіальним органом ПФУ протягом трьох робочих днів після її отримання, та поданих страхувальником документів, що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі. У разі узгодження страхувальником вимоги про сплату недоїмки з територіальним органом ПФУ цей орган зобов'язаний у строк, визначений для розгляду заяви страхувальника про узгодження вимоги, надіслати йому узгоджену вимогу про сплату недоїмки, а страхувальник зобов'язаний сплатити узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу ПФУ про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом із застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом ПФУ, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган ПФУ звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу ДВС. У зазначених випадках орган ПФУ також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу ПФУ з позовом про стягнення недоїмки до господарського суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Аналіз наведеної норми права дає підстави дійти висновку, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС. Таке рішення може бути оскаржено в суді, якщо особа, яка звертається до суду, вважає, що її права, свободи або інтереси порушено.

Суб'єкт владних повноважень позбавлений можливості звертатися до адміністративного суду із заявами, в яких ставиться вимога про підтвердження власного рішення, яке ухвалено в межах наданих йому законом повноважень. Мовне тлумачення частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV дає підстави вважати, що орган ПФУ має право звернутися до суду із позовом про стягнення недоїмки у випадках, коли він не має достатніх даних для ухвалення власного рішення з цього питання.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого правового висновку: вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є виконавчим документом, який підлягає виконанню ДВС, і при її наявності повторне звернення до суду про її стягнення не допускається, оскільки є рішення з цього ж питання суб'єкта владних повноважень, ухвалене в межах повноважень, наданих йому законом.

Як убачається з матеріалів справи, позивач направив вимогу № Ф-592 від 30.05.2011 року про сплату недоїмки на примусове виконання до органу ДВС Олександрійського міськрайонного управління юстиції, за якою 04 липня 2011 року відкрито виконавче провадження. Постановою державного виконавця від 23.12.2011 року виконавчий документ повернутий стягувачу у зв'язку з відсутністю коштів та майна боржника. При цьому УПФУ було роз'яснено його право на повторне пред'явлення виконавчого документа для виконання до 23.12.2012 року.

Таким чином, наявність виконавчого документу (вимоги № Ф-592), за яким не сплинув строк пред'явлення до примусового виконання, виключає можливість звернення до суду із позовом про стягнення суми, що в ньому зазначена.

Суд першої інстанції зазначені обставини залишив поза увагою, що призвело ухвалення помилкового рішення по справі.

Відповідно до статті 202 цього ж Кодексу підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 195-196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 червня 2012 року у справі № 1170/2а-1103/12 - скасувати.

У задоволенні адміністративного позову Управління Пенсійного фонду України в м. Олександрії та Олександрійському районі Кіровоградської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 1553,40 грн. - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко