Ухвала суду № 38792660, 29.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2013 р. справа № 2/а/0470/8347/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Проценко О.А. Туркіної Л.П.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року у справі №2/0470/8347/11 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Манро" до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Манро" звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати недійсним і скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000082304 від 17 березня 2011 року та № 0000292304 від 01 червня 2011 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби та визнати частково недійсним рішення Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про результати розгляду скарги № 15661/10/25-008 від 24 травня 2011 року в частині донарахування грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 30569,53 гривень. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно висновків документальної позапланової виїзної перевірки Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Манро" з питання встановлення взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" протягом 2010 року, зафіксованих у акті відповідача, встановлені порушення податкового законодавства та прийняті рішення про донарахування підприємству позивача ПДВ в сумі 16303,75 гривень, застосування штрафних санкцій у розмірі 4075,94 гривень та податку на прибуток в сумі 25474,69 гривень. За результатами адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень Державною податковою адміністрацією в Дніпропетровській області податкове повідомлення-рішення ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська № 0000092304 про стягнення податку на прибуток в сумі 25474,69 гривень було скасовано, але підприємству позивача донараховано грошове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 30569,53 гривень згідно податкового повідомлення-рішення № 0000292304 від 01 червня 2011 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Манро" задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ніпропетровської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Апелянт зазначає, що судом не прийняті до уваги обставини, які свідчать про укладення договорів між позивачем та його контрагентами без мети настання реальних наслідків.

У судовому засіданні сторонни підтримали доводи викладені в апеляціній скарзі та запереченнях на неї.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі писмьоих доказів, що містяться в матеріалах справи, відповідно до висновків акту Апелянт зазначає, що судом не прийняті до уваги обставини, які свідчать про укладення договорів між позивачем та ТОВ «Досвід» без мети настання реальних наслідків від 02 березня 2011 року № 356/23-4/24444546 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Манро" з питання встановлення взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ТС-Фактор" протягом 2010 року" встановлено порушення підпунктів 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2010 року на суму 16303,75 гривень; підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 20379,75 гривень, у тому числі за ІІІ квартал 2010 року на суму 20379,75 гривень. В результаті виявлених порушень, позивачу збільшено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет по декларації з ПДВ за серпень 2010 року у розмірі 16303,75 гривень та донараховано суму податку по декларації з податку на прибуток підприємства за ІІІ квартал 2010 році у розмірі 20379,75 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив із протиправності спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, нікчемними законом визначені правочини щодо яких недодержаний сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення (ст. 220 ЦК України), правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без подальшого його схвалення батьками (усиновлювачами) - ст. 221 ЦК України, правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України), правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою при відсутності схвалення опікуном (ст. 226 ЦК України), правочини, які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Крім того, відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до статті 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відтак, у випадку відсутності податкової накладної платник податку позбавляється права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат та визнання недійсними установчих документів контрагента платника податку з моменту його реєстрації не може бути підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції.

В ході проведення перевірки відповідачу податкові накладні були надані, дослідженні та відображені в акті перевірки.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про не доведення податковим органом нікчемності правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом, а також не доведено фіктивність первинних документів, що містяться у матеріалах справи, тому не має підстав вважати, що умови договору сторонами не виконувались.

Щодо доводів податкового органу, викладених в акті перевірки, стосовно відсутності документів, які підтверджують факт транспортування позивачем товару, отриманого у ТОВ "ТС-Фактор", а саме, товарно-транспортних накладних, суд першої інстанції зазначив, що згідно пункту 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 25 лютого 2009 року, для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; - посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; - реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; - талон про проходження державного технічного огляду; - поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Крім того, товар був ним перевезений власним легковим автомобілем для власних потреб (підприємством здійснювалося виробництво миючих засобів з отриманої хімічної сировини), отже у даному випадку оформлення товарно-транспортних накладних законодавством не вимагається.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та наявності належним чином складеної податкової накладної, а відтак - позивач правомірно сформував податковий кредит.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 200 цього ж Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, вірно застосований матеріальний закон та не допущено порушень процесуального права, оскаржене судове рішення має бути залишено без змін.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у суді апеляційної інстанції, у зв'язку з чим вона підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2011 року у справі № 2/0470/8347/11 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її тексту у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: О.А. Проценко

Суддя: Л.П. Туркіна